ШОСь намічається. Про що домовилися Сі та Путін?
Саміт Шанхайської організації співробітництва показав, що у світі сформована сила, здатна кинути економічний виклик США та ЄС, і керують нею з Пекіна.
У китайському Тяньцзіні пройшов дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який зібрав лідерів понад 20 держав та організацій.
До Сі Цзіньпіна, крім диктатора Путіна, з’їхалися, зокрема, прем'єр-міністр Індії Моді, президенти Туреччини Ердоган та Ірану Пезешкіан, а також генсек ООН Антоніу Гутерріш. Після саміту відбувся масштабний військовий парад, присвячений 80-й річниці капітуляції Японії та завершенню Другої світової війни.
Останній саміт – найбільший з моменту заснування організації у 2001 році. Його мета – продемонструвати світу, що в Америки, Заходу і НАТО є альтернатива на чолі з Китаєм. Поки США сваряться із союзниками та накладають мита проти ключових партнерів, Сі намагається використати вікно можливостей, аби перетягнути "геополітичний канат" на свій бік. Зустрічі в Тяньцзіні і військовий парад у Пекіні західні ЗМІ сприйняли як виклик Вашингтону.
З чотириденним візитом приїхав до Китаю Путін. Таку тривалу поїздку російського диктатора, з одного боку, називають тріумфом після повернення з Аляски, де президент США Трамп урочисто прийняв його на червоній доріжці і не запровадив санкції. З іншого – відносини Пекіна та Москви не рівноправні: Китаю вигідно не допустити зближення Путіна і Трампа, але й посилення Росії Сі теж не хоче.
Паралельно дедалі частіше з недовірою з боку США стикається Індія. Її в Білому домі розглядали як промислову противагу Китаю, але 50-відсоткові мита Трампа ризикують ускладнити довготривалі відносини Вашингтона та Нью-Делі. На тлі цієї невизначеності Моді вперше за сім років приїхав до КНР.
У чому особливість ШОС і які недоліки вона має? Які економічні проєкти розвиватимуть Путін та Сі? Які сигнали посилає Трампу "вісь автократій"?
Що таке ШОС
Шанхайська організація співробітництва сформувалася на базі угод про зміцнення довіри у військовій сфері, які у 1996-1997 роках підписали КНР, РФ, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. Зустрічі їх лідерів отримали назву "Шанхайська п'ятірка".
У 2000 році вони домовилися про переформатування в регіональну структуру багатостороннього співробітництва. Тоді до них приєднався Узбекистан. ШОС утворили у 2001 році, офіційними мовами стали китайська та російська.
Зараз до організації входять десять держав-членів з лідерством Китаю та Росії, два спостерігачі (Монголія та Афганістан, останній не бере участі в самітах після захоплення влади талібами у 2021 році) та 15 партнерів (зокрема Туреччина, Азербайджан, ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія та Єгипет).
На цьогорічному саміті новим партнером був схвалений Лаос.
З розширенням і зростанням зовнішньої активності ШОС стала найбільшою у світі регіональною організацією за географічним розташуванням та чисельністю населення, охоплюючи близько 80% території Євразії та 40% світового населення.
У 2023 році на блок припадала майже чверть світового ВВП (24,4 трлн дол.). Тоді економіка ЄС оцінювалася 18,4 трлн дол., G7 – 46,8 трлн дол. У 2025 році сукупний ВВП десяти членів ШОС сягає 26,8 трлн дол. (22,5% світової економіки).
За словами аналітика Mercator Institute for China Studies Клауса Сунга, КНР та РФ використовують ШОС для переформатування світового порядку. Головна мета організації для Пекіна й Москви – легітимізація їх впливу на соціально-політичне середовище в тих частинах світу, які не підпадають під західний порядок.
ШОС наголошує на суверенітеті й безпеці, підсилюючи китайські та російські наративи про "гегемонію США", запобігання "кольоровим революціям" та "новій холодній війні", формування "справедливого багатополярного світового порядку".
"ШОС стала чимось на зразок шоу Путіна та Сі. Справа не стільки в самому саміті, скільки в зустрічах у кулуарах", – вважає аналітик центру Карнегі Темур Умаров.
Проблема єдності
ШОС розглядається як спроба Китаю стримати США в Індо-Тихоокеанському регіоні та відповідь Росії на розширення НАТО. Проте експерти визнають: це не альянс і не організація, що має спільну геополітичну основу. Китай та РФ союзники, але вони мають різні інтереси щодо Центральної Азії як сфери свого впливу. Тому країни регіону змушені балансувати, одночасно взаємодіючи і з ЄС. Індія, яка приєдналася до ШОС у 2017 році, також балансує між Заходом, Китаєм та РФ.
"Попри свій антизахідний вигляд, між членами ШОС більше розбіжностей, ніж збігів. Заклик до колективної побудови багатополярного світового порядку не виходить за межі індивідуальних геополітичних інтересів його членів. Крім відсутності спільних цінностей та узгоджених геополітичних інтересів, ШОС також не має конкретних важелів для вжиття колективних заходів", – підкреслює Сунг.
Як приклад він наводить реакцію ШОС на атаки Ізраїлю по Ірану, який є повноправним членом блоку: "Коли Іран став мішенню, організація мала обмежені можливості для дій, крім закликів до деескалації та засудження військових ударів Ізраїлю і США. До того ж ШОС не мала єдиної позиції: Індія не підтримала заяву, вимагаючи засудження дій Пакистану в розпалюванні прикордонного конфлікту".
Саміт лише підтвердив наявність розбіжностей: Індія заблокувала повноцінний вступ Азербайджану до блоку через його "братські відносини" з Пакистаном.
Для чого Сі та Путіну саміт у Тяньцзіні
Західні аналітики одностайні: саміт ШОС та військовий парад – насамперед великий іміджевий захід, який представляє КНР як символ солідарності країн Глобального півдня на противагу "гегемонії" США. Саме цьому, але без прямої згадки про Сполучені Штати, були присвячені виступи Сі Цзіньпіна та Путіна.
Сі говорив про необхідність "справедливої системи глобального управління" та нового порядку. Він натякнув, що пріоритетом має стати Глобальний південь, тим самим кинувши виклик Сполученим Штатам. Путін стверджував, що саме ШОС могла б узяти на себе провідну роль у побудові нової системи.
"Посилюючи торговельний тиск на Китай, адміністрація Трампа лише зміцнює російсько-китайську вісь і саміт це підтверджує. Спроби послабити зв'язки між двома країнами не принесли відчутних результатів", – визнає П'єр Андріє, який служив французьким дипломатом в РФ, Таджикистані та Молдові.
"Якщо стратегія США в тому, щоб вбити клин між Москвою і Пекіном шляхом припинення війни в Україні і зняття деяких санкцій з РФ, то Вашингтон недооцінює глибину цього партнерства", – підкреслює Center for European Policy Analysis.
Попри заяви Путіна та Сі про "справжню дружбу" і "безпрецедентно високий рівень відносин" між КНР та РФ, насправді ці відносини рівноправні лише на перший погляд, визнає експертка з американсько-китайських відносин Патриція Кім. За її словами, ідеальний результат для Пекіна – це Росія, достатньо сильна, щоб протистояти Заходу, але достатньо слабка, щоб залишатися в орбіті Китаю.
Порядок денний саміту не обмежувався ідеологією та геополітикою, а містив й економічну складову. Сі анонсував, що КНР за три роки надасть фінустановам міжбанківського об’єднання ШОС кредитів на 10 млрд юанів (1,4 млрд дол.). У 2025 році Пекін також надасть країнам-членам ШОС 2 млрд юанів (280 млн дол.) грантів. Західні ЗМІ тут бачать загрозу впливу США на тлі ліквідації USAID.
Ще Сі анонсував створення банку розвитку під егідою спільноти, який надаватиме кредити членам організації, і розповів про плани співпраці в галузі енергетики.
Інший фактор зустрічі в Китаї – військовий парад на честь 80-ї річниці закінчення Другої світової війни, який аналітики сприймають як спробу налякати Захід новою зброєю і кинути виклик західній версії історії. Сі заявив, що СРСР і Китай були вирішальними театрами боїв і саме Москва та Пекін є "головними переможцями". Китайський лідер додав, що "світ стоїть перед вибором між миром та війною" і закликав до "правильного боку історії". Схожий наратив повторює Путін.
"Уперше в історії лідери Китаю, Росії, Ірану та Північної Кореї зібралися в одному місці – на параді в Пекіні. Чи стане ця зустріч першим самітом "вісі автократій"? Навряд чи цей союз буде тривалим, бо його члени мають різні цілі і не довіряють один одному", – каже експерт з Китаю з Asia Society Policy Institute Ніл Томас.
Президент Фінляндії Александр Стубб застерігає, що ЄС і США можуть програти ШОС, якщо не побудують ефективної взаємодії з Глобальним півднем: "Те, що ми бачимо щодо ШОС, – це спроба підірвати єдність Глобального заходу".
"Сила Сибіру-2" і візи
За даними Центрального телебачення Китаю, за підсумками переговорів Сі й Путіна КНР та РФ підписали понад 20 документів про співпрацю в енергетиці, космічній промисловості, ШІ, агросекторі, охороні здоров'я, науці, освіті, медіа.
Чи не найважливішим економічним результатом візиту Путіна до Китаю може стати підписання меморандуму між "Газпромом" та китайською CNPC про будівництво газопроводу "Сила Сибіру-2" і транзитної гілки через Монголію "Союз – восток". За словами глави "Газпрому" Алєксєя Міллера, проєкт дозволить постачати до Китаю по 50 млрд куб. м газу на рік через Монголію протягом 30 років.
Також Москва та Пекін домовилися збільшити поставки газопроводом "Сила Сибіру" з 38 млрд куб. м до 44 млрд куб. м на рік. Поставки газу "Далекосхідним маршрутом" збільшать на 2 млрд куб. м на рік з нинішніх 10 млрд куб. м.
Вартість доставки сторони обговорять окремо, але вона буде нижчою, ніж для Європи. "Транспортні витрати на поставку газу в Китай істотно нижчі. Китайський ринок ближчий, логістичні витрати нижчі, тож і ціна об'єктивно нижча", – заявив Міллер. За його словами, розрахунки за газ здійснюються в рублях і юанях – 50/50.
Постачання ресурсу "Силою Сибіру" триває з 2019 року в рамках довгострокової угоди між "Газпромом" та CNPC. У 2024-му магістраллю експортували 31,12 млрд куб. м блакитного палива, а переговори про "Силу Сибіру-2" йдуть з 2020 року.
Кремль спочатку задумував цей проєкт як спосіб змусити КНР і ЄС конкурувати за російський газ. Однак після вторгнення в Україну у 2022 році, коли Євросоюз зупинив більшість контрактів з РФ, він став критично важливим для Москви.
Каменем спотикання в перемовинах стала ціна на газ. У 2024 році Financial Times писала, що діалог зайшов у глухий кут: Пекін хотів купувати газ за цінами, близькими до внутрішніх в РФ, і лише невелику частину порівняно із запланованою річною потужністю трубопроводу. Це вкрай невигідно для Москви.
КНР вів переговори з позиції сили, тиснувши на те, що має й інших постачальників газу, тоді як Москва відрізана від свого основного ринку збуту – Євросоюзу.
У травні 2025 року Путін і Сі "реанімували" переговори. Вони знову стали актуальними для КНР на тлі війни Ірану й Ізраїлю: третина скрапленого газу надходить у Китай з Катару та ОАЕ через Ормузьку протоку, яку Тегеран погрожував перекрити. Іран спрямовує в Китай і до 90% свого нафтового експорту.
До того ж "Газпром" не оговтався від втрати ринку ЄС. За підсумками 2023 року компанія вперше за 25 років зафіксувала збиток понад 6 млрд дол., а її експортний дохід зможе відновитися до рівня 2020 року не раніше, ніж через десять років.
У березні ЗМІ писали, що через падіння прибутку "Газпром" готує велику реструктуризацію. Серед планів – посилення контролю над фірмою "Газпром нафта", найприбутковішим підрозділом у портфелі концерну, скорочення витрат і масштабні "чистки" в головному офісі – звільнення 40% керівного персоналу.
Росіяни визнають, що "Сила Сибіру-2" – на дуже ранній стадії. "Наразі невідомо, скільки коштуватиме проєкт. Не затверджений план будівництва, немає жодного контракту, незрозуміло, де він буде проходити", – говорив старший науковий співробітник Фінансового університету при уряді РФ Станіслав Мітрахович.
FT підтверджує, що підписаний документ містить лише загальні положення. Китайське державне інформагентство Xinhua, повідомляючи про зустріч Сі і Путіна, взагалі не згадувало про трубопровід. Голова Китайського інституту енергетичної безпеки Віктор Гао вважає, що заява РФ про газову угоду "дещо передчасна". "Це, скоріше, сигнал про наміри, а не про досягнуту угоду", – заявив експерт.
Ще одним підсумком переговорів між Сі й Путіним стало відкриття Китаєм "безвізу" для росіян. Протягом року діятиме "пробний" безвізовий режим. Росіяни зможуть в'їжджати до КНР із закордонним паспортом на термін до 30 днів.
Китай поступово відкривав кордони для туристів після пандемії коронавірусу у 2023 році. У липні 2025 року перелік країн, громадянам яких не потрібні візи для подорожей до Піднебесної, розширився до 75-ти.
Росіянам увесь цей час була потрібна віза. Без неї можна було відвідувати лише Гонконг, Макао та острів Хайнань і в'їжджати до КНР для транзиту. Для громадян Китаю в РФ діє спрощений візовий режим, їм достатньо електронної візи.
Водночас Кремлю не вдалося повернути в РФ китайську UnionPay і приймання в КНР карток "Мир". Роботу сторін з цих питань анонсував глава ВТБ Андрєй Костін.
Моді дивиться на Схід?
Участь Моді, який уперше за сім років приїхав у Китай, додала саміту дипломатичної ваги. Американські ЗМІ на тлі погіршення відносин Трампа й Моді потепління відносин Нью-Делі й Пекіна називають однією з ключових подій саміту.
Між Індією та Китаєм триває давня прикордонна суперечка: криваві зіткнення у 2020 і 2022 роках на деякий час заморозили двостороннє співробітництво. Однак на саміті ШОС обидва лідери заявили про готовність відкласти розбіжності.
"Нью-Делі готовий будувати відносини з Пекіном на основі "взаємної поваги, довіри та врахування інтересів один одного", – запевнив Моді, не уточнивши деталей. Сі ж заявив, що "настав час слону і дракону танцювати разом", наголосивши, що тепер країни будуть розглядати одна одну як партнерів, а не суперників.
Насправді потепління почалося ще до зустрічі в Тяньцзіні. Менш ніж за два тижні до саміту Індію відвідав голова МЗС Китаю Ван І. Сторони домовилися про створення робочих груп, які займуться демаркацією кордону. Тоді ж китайський дипломат заявив, що Пекін зняв експортні обмеження на деякі індійські товари.
Ще одне підтвердження потепління відносин – відновлення авіасполучення між країнами, яке було на паузі пʼять років через пандемію та прикордонні зіткнення.
ЗМІ акцентують увагу на тому, що Моді приїхав у Китай на тлі запровадження Сполученими Штатами 50-відсоткових тарифів на індійські товари у відповідь на купівлю російської нафти. Як пише Reuters, Трамп за кілька місяців завдав суттєвої шкоди відносинам США та Індії, які "ретельно будувалися десятиліттями". Вашингтон сподівався, що Делі стане регіональною противагою Пекіну.
NYT зазначає, що тарифна політика Білого дому змусила Нью-Делі задуматися, чи варто покладатися на США. Візит індійського прем’єра та більш дружня риторика може свідчити про прагнення показати єдність перед митним тиском США.
Журналісти NYT пишуть, що Китай перетворює американську зовнішньополітичну плутанину на свій козир. І на саміті Сі не просто продемонстрував дипломатичний успіх, а показав, що готовий переписати правила глобальної гри.
Водночас The Times попереджає, що політика Трампа може відштовхнути від США "потенційного друга величезної цінності". Видання додає, що, на відміну від авторитарних РФ і КНР, Індія – це ідеологічно лояльна до Заходу демократія.
Проте пошук балансу у відносинах між Нью-Делі і Пекіном – непросте завдання. Крім прикордонного спору, Індія має й інші проблеми: торговельний дефіцит, будівництво в Тибеті китайської ГЕС і підтримка Пекіном ворога Індії – Пакистану.
Попри публічну демонстрацію солідарності із Сі і Путіним, Моді, схоже, намагається балансувати, прагнучи домовитися про торговельну угоду із США. За словами Трампа, Індія пропонує знизити мита на американські товари до нуля.