Новий рік – нова зброя. Що чекає українську оборонну індустрію у 2025-му?
Українські виробники зброї мають потенціал для суттєвого збільшення виробництва. Як його реалізувати?
У 2022 році Міноборони витратило на озброєння 242 млрд грн, у 2024 році – 772 млрд грн. Бюджети інших силових структур за цей період зросли на 40-80%. Ще десятки мільярдів гривень отримали відомства, які раніше не купували зброю.
Україна витискає максимум із своїх оборонних підприємств і щороку збільшує бюджет на військову техніку. Для цього довелося забрати частину коштів у міст, регулярно виходити за рамки річного плану і переказувати гроші з інших статей.
Виробництво зброї перетворилося на єдину галузь промисловості, яка стабільно зростає. Джерел для подальшого збільшення видатків на озброєння всередині країни не залишилося, а питання відкриття експорту військової техніки з місця не зрушило. Чи означає це, що оборонна галузь досягла піка свого розвитку?
Ні. Точок зростання залишається вдосталь і 2025 рік може бути успішнішим за попередній. Однак для цього підприємствам доведеться освоїти виробництво нових видів озброєнь та компонентів, а державі – навчитися ефективніше витрачати гроші та управляти ринком.
Буде нова зброя
Перший виклик для галузі – почати виробляти зброю, яку Україна купує за кордоном.
На початку великої війни переважну більшість бюджету на зброю країна віддавала іноземним постачальникам, бо вітчизняні підприємства не були здатні виробляти всю потрібну для армії номенклатуру. Зараз ситуація змінюється і державне замовлення потроху розвертається на внутрішній ринок.
Як розповіли ЕП в Агенції оборонних закупівель (АОЗ), у 2024 році 59% від суми укладених контрактів припадали на українські збройні компанії.
Освоївши серійне виробництво артилерії, мінометів, окремих боєприпасів радянських калібрів, деяких радарів, запчастин для військової техніки та електронних компонентів, вітчизняні заводи "відкусили" частину державного замовлення в іноземних виробників.
Суттєво зменшити залежність від імпорту вдалося у виробництві броньованих автомобілів. Щодо дронів та засобів радіоелектронної боротьби Україна за більшістю позицій узагалі перейшла на самозабезпечення.
Проте держава досі купує близько половини зброї за кордоном, адже деякі дефіцитні позиції українські компанії ще не навчилися виробляти в потрібних обсягах. Передусім мова йде про боєприпаси "натовських" калібрів 155 мм та 105 мм, частину снарядів радянських калібрів, важку бронетехніку.
Пробні партії українських 155-міліметрових снарядів зійшли з конвеєра восени 2024-го, а виробництво мін та снарядів радянських калібрів поки що не покриває потребу Сил оборони. Колісні бронетранспортери виготовляють в обмеженій кількості, спроможність серійно випускати вітчизняні танки "Оплот" – під великим питанням, а актуальної власної розробки гусеничної БМП Україна не має.
Організувати масштабне виробництво такої технологічної продукції в Україні важко, але можливо. Для цього галузь пішла логічним шляхом: кооперація з іноземними компаніями та ліцензійне виробництво західної продукції.
Наприклад, "Українська бронетехніка" пропонувала Міноборони локалізувати збірку іспанської БМП ASCOD, але поки що безуспішно. "Укроборонпром" оголосив про початок збірки німецької БМП Lynx. Також були розмови про локалізацію шведської БМП CV-90, але наразі відомо лише про їх закупівлю.
"Українська бронетехніка" підписала договір з чеською Czechoslovak Group про спільне виробництво боєприпасів калібрів 155 мм, 120 мм та 105 мм. У 2025 році планують відвантажити 100 тис. снарядів, у 2026-му – 300 тис.
Також були заяви про ліцензійне виробництво натовських боєприпасів на базі інших українських підприємств у співпраці з німецькою Rheinmetall, французькою KNDS, фінською Nammo та американською Northrop Grumman.
Розгортання ліцензійного виробництва – повільний процес. Спочатку вітчизняні компанії під контролем партнерів навчатимуть персонал, потім – робитимуть збірку з імпортних компонентів і лише з роками працюватимуть самотужки.
Проте гра вартує свічок, адже якість такої продукції буде високою, а українські підприємства завдяки західним бізнес-партнерам стануть більш фінансово стійкими та матимуть більше перспектив на світовому ринку.
Розворот державного замовлення зброї на внутрішній ринок має відбуватися послідовно. Найгірше, що може зробити держава, – у ручному режимі перенаправити все замовлення з імпорту на вітчизняний ринок без урахування реальних можливостей підприємств.
Цьогорічна історія з бракованими та недопоставленими боєприпасами на одному з державних заводів продемонструвала, що деякі підприємства можуть не впоратися з різким зростанням замовлення або вводити в оману щодо своїх реальних виробничих спроможностей. Недооцінка ризиків з боку держави призвела до недопостачання боєприпасів на фронт, хоча на початку року була можливість паралельно законтрактувати імпортних постачальників.
Є над чим працювати і в системі контролю якості. При виході на великосерійне виробництво нової продукції неминуче будуть з’являтися браковані партії. Міністр стратегічних галузей промисловості Герман Сметанін після потрапляння неякісних мін на фронт заявив, що підприємства посилять контроль якості.
Розгортається виробництво компонентів
20 грудня стало відомо, що Кабмін ухвалив протекціоністську постанову "Зброя перемоги", яка зобов’яже державних замовників пріоритетно контрактувати підприємства, продукція яких буде затребувана в Силах оборони і щонайменше на 50% від вартості вироблятиметься в Україні.
Як саме рахуватимуть відсоток локалізації і чи не втратять від цього виробники стимул покращувати якість та ціну – питання відкрите.
Проте очевидно, що виробництво компонентів в Україні стає більш вагомим фактором для держави при плануванні закупівель озброєнь. Збільшення відсотка локалізації – ще одна можлива точка зростання для української оборонної галузі.
Найбільш залежними від закордонних компонентів є українські дрони та боєприпаси. Частка імпорту в цих видах озброєння може сягати 70-90%. Від цього велика частина грошей із замовлення вимивається за кордон, страждає якість продукції та зростає тривалість виробництва.
У боєприпасах ключовими імпортними компонентами є вибухові речовини, особливо порох. Вітчизняні аграрії провели експеримент з вирощування бавовнику для його переробки на нітроцелюлозу та порох. Однак для побудови повного виробничого ланцюга потрібні десятки мільйонів доларів.
У 2025 році держава планує почати видавати гранти на будівництво порохових заводів, про що заявив віцепрем'єр-міністр Михайло Федоров. Оскільки перші кроки в цьому напрямку Україна почала робити лише на десятому році війни, вітчизняний ринок вибухових речовин залишається порожнім.
Аналогічна ситуація – з компонентами для безпілотників. Майже всі українські FPV-дрони залежать від постачань з Китаю, але, за словами заступниці міністра з питань стратегічних галузей промисловості Анни Гвоздяр, державні замовники надаватимуть перевагу виробам з більшою кількістю українських компонентів.
Це означає, що скоро виробники дронів почнуть шукати на ринку українську електроніку, аби отримати конкурентну перевагу. Підштовхують до цього численні браковані партії компонентів з Китаю, регулярні введення цією країною експортних обмежень, а також потреба в спеціалізованих "військових" компонентах, які відрізняються від імпортних "універсальних".
Українська компанія Vyriy drone розгорнула серійне виробництво компонентів для FPV-дронів і збирає з них безпілотники. Її директор Олексій Бабенко розповів ЕП, що кількість випущених компонентів за 2024 рік вимірюється сотнями тисяч, тоді як загальна потреба ринку – близько семи мільйонів.
Ринок українських компонентів для дронів у 2025 році бурхливо зростатиме і вони ставатимуть дешевшими завдяки масовому виробництву. Однак є норма, яка гальмує цей процес: у 2023 році Верховна Рада скасувала ПДВ для імпортних компонентів, а для вироблених всередині країни – ні.
Виходить, що Україна допомагає китайським виробникам виграти конкуренцію у вітчизняних, надаючи їм суттєву конкурентну перевагу. Фактично це запрошення для українських виробників компонентів переїжджати за кордон.
Вирівняти правила для українських та китайських виробників оборонні компанії просять понад пів року, проте парламент не поспішає вносити відповідні зміни.
Заходять гроші від партнерів
Збільшує виробництво зброї ініціатива "Зброярі", яка дозволяє західним партнерам виділяти гроші на виробництво зброї в Україні. Вони фінансують контракти Міноборони або укладають прямі угоди з виробниками.
До цієї дипломатичної фандрейзингової ініціативи залучені всі ключові відомства, включаючи Офіс президента. За 2024 рік влада змогла залучити 931 млн дол. для замовлень вітчизняним підприємствам. Найбільшими донорами стали Данія – 351 млн дол., Велика Британія – 67 млн дол., Норвегія – 45 млн дол., а також Євросоюз – 436 млн дол. (коштом прибутків із заморожених російських активів).
Виробників зброї для надання пропозицій партнерам чиновники шукають у ручному режимі. Щоб зберегти імідж української оборонної галузі, вони обирають підприємства з найменшими ризиками та найбільш затребуваною на фронті технікою. Країна-партнер сама обирає варіант з найкращими для себе умовами.
Так, Данія законтрактувала завод, який виробляє САУ "Богдана", Литва купила ракети "Паляниця", а Нідерланди – морські та FPV-дрони.
За словами голови АОЗ Марини Безрукової, для підвищення шансів на участь в ініціативі компанія повинна постачати техніку без зривів та проблем з якістю, розвивати виробництво, технології та зарекомендувати себе як надійний партнер.
Довгих контрактів досі немає
З початку великої війни багато зроблено, щоб зменшити бюрократичні перепони для розвитку галузі. Компаніям збільшили норму прибутковості, аванси, спростили допуск до експлуатації, децентралізували замовлення. Проте для нового якісного ривка зміни мають тривати. Найчастіше оборонні компанії просять запровадити довгострокові контракти на два-три роки.
Наразі держава укладає угоди "до кінця року", оскільки саме так влаштований бюджетний процес. У перші місяці року готуються угоди та купуються компоненти і вже потім підприємства кілька місяців працюють на повну потужність. Після цього виробники йдуть у простій за власний кошт до нового контракту.
Це гальмує розвиток галузі. Менеджери оборонних компаній не знають, чи зможуть вони претендувати на державне замовлення в наступному році, тож інвестиції в розширення спроможностей та нові технології стають ризикованими.
Проблема відсутності "довгих" контрактів не нова. За словами Безрукової, існує законодавча можливість укладати угоди до 24 місяців, але державі не вистачає коштів на авансування кількох років виробництва в той час, коли потрібно задовольняти нагальні потреби на фронті.
Виходом із ситуації може стати компроміс між державою і виробниками, щоб замовник давав передплату частинами, але гарантував замовлення на роки вперед. Водночас виробник повинен мати доступ до дешевих кредитів на покриття операційних потреб.
Перший пільговий кредит оборонній компанії під 5% річних видали лише в грудні 2024 року.
Ще одна проблема – негнучкі правила контрактування. Технології на фронті швидко змінюються, тож контрактувати дрони на кілька років з фіксованими технічними характеристиками ризиковано.
За словами Безрукової, у контрактах прописується можливість зміни характеристик продукції під час її виробництва, але відсутня можливість підвищити ціну. Тож оборонні компанії або модифікуватимуть виріб за власний кошт, або просто постачатимуть на фронт не зовсім актуальну продукцію.
Чиновниця вважає, що має бути можливість динамічно змінювати не лише технічні характеристики, а й ціну в контракті за наявності відповідного обґрунтування. Щоправда, доведеться розібратись, наскільки така ініціатива відповідає нормам закону.
Іноді навіть Генштаб не знає, чи буде йому потрібна та чи інша зброя через рік. Тож для початку держава має скласти список "вічнозеленої" техніки, яка першочергово претендуватиме на "довгі" контракти. Вирішити це завдання має постанова "Зброя перемоги", текст якої буде опублікований найближчим часом.
Технології йдуть уперед
Українські компанії конкурують не тільки між собою, а й з росіянами. Ворог швидко адаптується й знаходить протидію вітчизняному озброєнню, тож інженери змушені постійно підвищувати технологічну планку. На ринку відчутні два тренди: збільшення витрат на R&D та поглиблення співпраці між компаніями.
Прикладів кооперації українських виробників є вдосталь. Так, компанії Kvertus та "Українська бронетехніка" співпрацюють в оснащенні бронеавтомобілів системами радіоелектронної боротьби. Директор першої розповів ЕП, що серійні машини "Новатор" та "Новатор-2" випускаються із засобами для протидії FPV-дронам. На черзі – інші моделі броньовиків.
Вітчизняна серійна крилата ракета "Пекло" – продукт кооперації державних та приватних виробників. Vyriy drone, Sine engineering та Swarmer разом працюють над технологією "рій дронів". "ОКО камера" налагодила випуск тепловізорів для українських дронів інших компаній. Виробники боєприпасів об’єднали зусилля з металообробними підприємствами для виготовлення корпусів.
Велику роль у спілкуванні компаній відіграє державний кластер Brave1, який збирає інформацію про ринок та потреби військових і ділиться нею з виробниками, інвесторами, усіма причетними до оборонної галузі.
Brave1 здебільшого опікується безпілотними системами та РЕБом, видаючи гранти на розробку та допомагаючи компаніям з кодифікацією. Оскільки за останні два роки кластер добре себе зарекомендував, логічним виглядає його поступове масштабування на ширшу номенклатуру військової продукції.
Скляною стелею для оборонних компаній залишається фінансування. Оскільки нові технології потребують більше інвестицій, а державне замовлення залишається обмеженим, компанії починають приглядатися до світового ринку.
Експорт військової техніки наразі заборонений, влада лише розробляє відповідну політику. Через це деякі українські компанії інвестують у заводи та конструкторські бюро за кордоном, самостійно відчиняючи експортне вікно.
Питання продажу зброї за кордон політично чутливе. Однак якщо доступ на зовнішній ринок і далі залишатиметься закритим, то часткова міграція вітчизняних виробників у сусідні країни триватиме.