Країна вибитих вікон. Хто будує скляні заводи

Російські атаки створюють попит на скло для відновлення пошкоджених будівель, проте власного виробництва листового скла за флоат-технологією в Україні немає.

Єдиним підприємством, яке виготовляло якісне листове скло, був Лисичанський склозавод "Пролетарій", але у 2013-2014 роках він почав згортати виробництво. Подорожчання імпортного газу зробило продукцію неконкурентною порівняно із закордонними аналогами. Завод накопичив мільйонні борги перед постачальниками, виробничі лінії зупинилися, а обладнання розібрали на брухт.

Після 2014 року завод намагався відновити окремі виробництва, проте наприкінці 2015-го підприємство зупинилося через брак обігових коштів і високу собівартість, а через два роки його визнали банкрутом. Остаточну крапку в його історії поклала російська артилерія у 2022 році, зруйнувавши виробничий майданчик.

Український ринок листового скла у 2021 році оцінювався 35 млн кв. м на рік або 4,3 млрд грн у грошовому вимірі. Понад 75% цього обсягу до великої війни припадали на імпорт з Росії та Білорусі, де заводи завдяки дотаціям на енергетичні витрати утримували демпінгову ціну 3-4 дол. за кв. м і витісняли інших постачальників. Решту 25% скла завозили з інших країн.

Динаміка імпорту флоат-скла в Україну, 2019-2025 роки, млн кв. м

Динаміка імпорту флоат-скла в Україну, 2019-2025 роки, млрд грн

Після початку великої війни Україна заблокувала поставки з країни-агресора та її співучасниці. Галузь, яка роками залежала від російського та білоруського скла, була змушена в екстреному порядку шукати нових постачальників.

Від скляного колапсу країну врятувало лише те, що нове будівництво у 2022 році зупинилося, а попит на скло впав більш ніж удвічі – до 16,8 млн кв. м. Проте вже у 2023 році, коли стартували масові ремонти та програми відновлення пошкодженого житла, країна зіткнулася з дефіцитом скла. Споживання збільшилося до 18-20 млн кв. м на рік і продовжує активно зростати.

Закупівельникам довелося повністю перебудувати логістику та переорієнтуватися на країни ЄС. Головним імпортним і транзитним хабом стала Польща, через яку йшли місцева продукція і скло з Німеччини, Бельгії та Чехії. Додатковими напрямками стали Туреччина, Болгарія, Румунія та Азербайджан.

Попри ембарго, білоруське скло повністю не зникло з українського ринку. Учасники галузі стверджують, що продукція ВАТ "Гомельскло" потрапляє до України через мережу посередників у Польщі та країнах Балтії. Після переоформлення документів або мінімальної обробки така продукція отримує новий сертифікат походження й опиняється на українських будівельних майданчиках.

Зворотний бік скляної медалі

Якщо в сегменті листового скла Україна опинилася в стовідсотковій залежності від закордонного ресурсу, то на ринку тарного скла ситуація інша. Вітчизняні заводи повністю забезпечують внутрішні потреби харчовиків, фармацевтів та виробників алкоголю. Ба більше, українські підприємства відправляють від 40% до 60% продукції на зовнішні ринки: до ЄС, США та Великої Британії.

Виробництво та експорт тарного скла

"Ми стали спрямовувати продукцію на експорт через скорочення внутрішнього ринку. Вітчизняне споживання просіло під тиском виїзду понад пʼяти мільйонів громадян та падіння купівельної спроможності", – наголошує голова президії асоціації підприємств скляної промисловості "Скло України" Дмитро Олійник.

Найболючіше по виробниках ударили ціни на енергоносії. Виробництво скла потребує колосальних обсягів газу та електроенергії, тож їх подорожчання стрімко збільшує собівартість продукції і "з'їдає" маржу. "Виробники напоїв і соусів переходять на дешевшу ПЕТ-пляшку та алюмінієву баночку", – говорить Олійник.

Тисне на галузь і залежність від імпортної сировини. Якщо пісок і вапняк в Україні видобувають, то кальциновану соду доводиться ввозити з ЄС і Туреччини. Це наслідок втрати через окупацію Кримського та Лисичанського содових заводів.

Ситуацію ускладнюють воєнні ризики. Дорога логістика та кадровий голод через мобілізацію і виїзд людей за кордон змушують підвищувати зарплати. Крім того, склозаводи ризикують не отримати оплату від внутрішніх контрагентів.

"Працювати на умовах відстрочки платежу стало небезпечно. Відвантажуєш покупцю продукцію, а в його підприємство прилітає ракета і ти втрачаєш гроші. Ринок ЄС з його стабільною купівельною спроможністю та прогнозованістю став для українських скловиробників рятівним колом", – наголошує Олійник.

Заводи на попелищі

Високий попит і залежність від імпорту створили на українському ринку віконного скла нішу на мільйони доларів. Наразі в країні розробляються три масштабні проєкти з будівництва заводів флоат-скла, а їх загальна потужність становитиме 73,7 млн кв. м на рік. За оптимістичного сценарію вони не лише задовольнять внутрішній попит, а й перетворять Україну на потужного експортера.

"Березань скло"

Найближче до стадії будівництва просунувся проєкт "Березань скло", який компанія City One Development Валерія Кодецького реалізовує на території індустріального парку "Місто скла" в Київській області.

Компанія підключила 10 МВт електричних потужностей у межах держпрограми підтримки індустріальних парків і готується до газифікації майбутнього заводу. Після запуску він стане одним з найбільших споживачів газу в регіоні.

За словами керівника проєкту Олександра Лакея, його технологічним партнером стала китайська компанія CTIEC, а обсяг інвестицій оцінюється 150 млн дол. Фірма вклала 15 млн дол., ще стільки ж планує інвестувати до кінця 2026 року.

"Компанія пройшла чотирирічний підготовчий шлях від виділення ділянки до судового захисту процедури оцінки впливу на довкілля. Дозвіл на будівництво ми отримали у 2022 році, однак велика війна поставила проєкт на паузу. Зараз власним коштом завершуємо підготовчі роботи, заливаємо фундаменти і паралельно займаємося питаннями газопостачання", – розповідає Лакей.

У компанії кажуть, що обсяг українського ринку флоат-скла за базовим сценарієм зросте до 53 млн кв. м у 2031 році, за оптимістичним – до 73 млн кв. м у 2029-му.

"Після виходу на проєктну потужність завод у Березані зможе щороку виробляти близько 18 мільйонів квадратних метрів скла й закриватиме третину попиту. Якщо події розгортатимуться за максимально сприятливим сценарієм, другу лінію розмістимо в межах нашого другого індустріального парку "Галіція" в Калуші. Наразі завершуємо там процедуру оцінки впливу на довкілля", – зазначає Лакей.

Головною перешкодою для швидкого зведення виробничих корпусів у компанії називають відсутність повноцінного механізму страхування воєнних ризиків.

"Міжнародні інституції орієнтовані на іноземних інвесторів. Український страховий ринок поки що не має достатніх ресурсів, а можливості Експортно-кредитного агентства не відповідають масштабу таких проєктів", – пояснює Лакей.

Найоптимістичнішим терміном запуску заводу він називає кінець 2028 року. "Поява вітчизняного скла в цей період утримає ринок від вибухового зростання цін під час масштабної відбудови і дозволить стабілізувати середню вартість флоат-скла на рівні близько пʼяти євро за квадратний метр", – очікує керівник проєкту.

У "Березань склі" розраховують, що розташування на Київщині зменшить витрати на доставку, адже транспортування скла часто коштує не менше, ніж сам товар.

"Доставка одного "джамбовоза" в радіусі 500 кілометрів додає до ціни квадратного метра два євро, тоді як скло вартує 2,5-3 євро. Виробники, які працюють за межами цього радіуса, не зможуть з нами конкурувати. З появою українського виробництва ця модель почне руйнуватися", – пояснює Лакей.

NovaSklo

Масштабнішу альтернативу пропонує інвестхолдинг EFI Group Ігоря Ліскі, який будує завод NovaSklo у Великій Димерці на Київщині. Його проєктна потужність становитиме 24-26 млн кв. м на рік. "Це буде один з найсучасніших заводів у Європі, який покриє значну частину довоєнного попиту України", – запевняє Ліскі.

За його словами, бюджет будівництва в процесі деталізації зріс з початкових 240 млн євро до 260 млн євро через рішення звести власну енергогенерацію і встановити системи газоочищення та енергетичної ефективності.

Модель фінансування передбачає співвідношення власного та залученого капіталу в пропорції 40 на 60: компанія інвестує 100 млн євро і позичить 160 млн євро. З банками та Німецьким експортно-кредитним агентством (Euler Hermes) тривають переговори щодо фінансування купівлі обладнання. Основними партнерами проєкту стали Міжнародна фінансова корпорація (IFC) та NSG (Pilkington).

Девелопер пройшов громадські слухання, детальний план території перебуває на фінальній стадії проєктування. У жовтні компанія очікує отримати дозвіл на будівництво, після чого восени почнуться перші роботи на майданчику. Запуск заводу та початок випуску товарної продукції заплановані на кінець 2028 року.

"Нашою перевагою є не лише масштаби виробництва, а й розташування. Україна має одні з найкращих покладів кварцового піску в Європі, а доставка скла на великі відстані різко збільшує його вартість. Саме тому імпорт із Туреччини, Польщі чи Болгарії в багатьох випадках втратить економічний сенс", – пояснює Ліскі.

Найбільші запаси кварцового піску в Україні зосереджені в Харківській (понад 42% загальних запасів), Львівській, Донецькій та Чернігівській областях.

Головним викликом інвестор називає "сірий" імпорт: "Для успіху проєкту держава повинна захистити вітчизняного виробника й перекрити лазівки для російського та білоруського скла, яке навіть під час війни намагаються постачати через компанії-посередники в ЄС, а також неринковий демпінг деяких виробників".

Ukrglass

Третій претендент на частку ринку – Ukrglass. Проєкт реалізує компанія "Укргласс індустрі", кінцевим бенефіціаром якої є народний депутат Олег Семінський.

На відміну від інших інвесторів, він планує збудувати дві виробничі лінії: у Тячеві на Закарпатті та Городні на Чернігівщині. Загальна потужність двох печей становитиме 800 тонн скла на добу (24,8 млн кв. м на рік). Цільовими клієнтами мають стати компанії з будівельного, автомобільного та меблевого секторів.

Загальний обсяг інвестицій оцінюється 278,5 млн дол. З них 83,5 млн дол. – кошти інвесторів, 195 млн дол. – кредити. У підготовку компанія інвестувала 13,9 млн дол., стільки ж планує освоїти у 2026 році. Підприємство завершило початкові проєктні роботи й уклало попередні угоди з постачальниками обладнання.

Утім, через складну розподілену логістику та необхідність залучення значного фінансування плановий запуск об'єкта перенесли на 2030 рік.

Помилка Держстату

Доки урядовці розраховують, що для відбудови Україні знадобляться довоєнні 27-28 млн кв. м скла на рік, представники галузі наводять інші цифри. Компанія Pro-Consulting оцінює довоєнний обсяг споживання флоат-скла 35 млн кв. м.

Президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій каже, що попит формуватиме не лише житлове будівництво, а й промисловість, цивільна та військова інфраструктура. Саме тому запуск трьох анонсованих заводів може закласти міцний фундамент для всієї галузі. За словами очільника спілки, навіть часткове заміщення імпорту стане для ринку стратегічним проривом.

"Якщо нові підприємства забезпечать хоча б 40-50% внутрішнього попиту, країна отримає імпортну незалежність. Якщо ж їхня сукупна потужність перевищить 60 млн кв. м, Україна зможе вийти на зовнішні ринки", – говорить Салій. Євросоюзівці можуть почати купувати українське скло замість турецького та китайського.

Він пропонує створити умови, за яких виробники зможуть на рівних конкурувати з іноземними постачальниками. Частину інструментів держава вже впроваджує.

Зокрема, Єдиний класифікатор будматеріалів має ввести українську продукцію в систему проєктування та кошторисної документації. Запуск державної бази цін на основі ШІ виявлятиме демпінгові пропозиції на торгах Prozorro, а механізми локалізації посилять позиції вітчизняних виробників під час держзакупівель.

Ще одне слабке місце галузі – повна залежність від імпорту кальцинованої соди, яка є ключовим компонентом для виплавки скла. До війни українські підприємства щороку витрачали сотні мільйонів доларів на її закупівлю за кордоном.

За оцінками експертів, зведення содового заводу коштуватиме 600 млн євро. Близько 60% виробленої соди споживатиме скляна промисловість, решту використовуватимуть водоканали для очищення води, фармацевтичні підприємства та хімічна галузь. "Якщо крім скла в Україні з'явиться ще й власне виробництво соди, наша галузь буде самодостатньою", – підсумовує Салій.