Величезні видатки на війну і залежність від імпорту. Чи встоїть економіка Кремля
Останнім часом західні ЗМІ публікують матеріали про стійкість економіки Росії. Та чи дійсно це так і чому її роздуває інфляція? Насправді саме стан економіки змушуватиме Путіна до поступок.
Для ведення війни з Україною і протистояння із Заходом Кремль обрав економічну модель "воєнного кейнсіанства". Згідно з нею, великі воєнні видатки мають забезпечити економічну стійкість країни у воєнних обставинах.
Це спадок Джона Кейнса, який глибоко розумів роль держави в економіці. Він обґрунтував модель економічного розвитку, в якому суттєвим фактором зростання виступають державні видатки. Ідея ж "воєнного кейнсіанства" є інтерпретацією цього широкого погляду.
Працює це так: під час війни з’являється величезний фронтовий попит, покрити який має саме держава, адже її існування опиняється під загрозою. Відповідно вона несе високі воєнні видатки, замовляючи товари та послуги у внутрішніх виробників і стимулюючи цим економічне зростання.
Цим "воєнне кейнсіанство" досягає двох результатів: одночасно забезпечує оборону необхідним і зміцнює економічну стійкість країни.
Як "воєнне кейнсіанство" підходить Москві
На практиці економічні системи працюють складніше, тому реагують на застосування кейнсіанських методів інакше. Економіки взаємодіють із зовнішнім сектором, тобто імпортують та експортують товари та послуги. Інтенсивність та значення зовнішньоторгівельних зв’язків значно впливає на ефективність кейнсіанських підходів.
Логіка так званих продуктивних циклів Кейнса полягає в тому, що державні видатки фінансують замовлення саме у внутрішніх виробників. Це забезпечує зростання всередині країни і всі його позитивні наслідки: створення доданої вартості, робочих місць, генерування доходів людей та податків до бюджету.
Є і вторинні ефекти, коли працівники, отримавши дохід, купують національний товар та стимулюють новий виток створення доданої вартості.
Проте, якщо виробничий цикл потребує імпорту, це послаблює ефект державних замовлень на економічне зростання. Адже імпорт – це оплата вартості, створеної вже іншою країною.
"Воєнне кейнсіанство" добре спрацювало в Другу світову війну для США і в умовах США. Це відбулось завдяки мінімальній залежності від імпорту та величезній самодостатності американської економіки, яка здатна виробити практично все для потреб країни.
Однак у випадку Росії ситуація геть інша. Її залежність від зовнішньої торгівлі – як імпорту, так і експорту – колосальна. Частка імпорту товарів і послуг у співвідношенні до ВВП РФ становить близько 19%. У США цей показник удвічі менший.
Частину імпорту до РФ становлять незамінні споживчі товари, які сама Росія не виробляє. Зокрема, електроніка, автомобілі, побутова техніка та критично важливі компоненти для виробництв.
Розуміючи це, росіяни прагнуть збільшити ефект високих бюджетних видатків на війну за допомогою програми імпортозаміщення. Хоча є великі сумніви щодо успіху цього задуму, який майже ніколи досі Москві не вдавався. Виняток – періоди інтенсивних західних інвестицій в Росію.
У 2021-2023 роках зросла частка імпорту в таких продуктах як фармацевтика, електроніка, вантажні та легкові автомобілі. Практично по всіх галузях машинобудування частка імпорту значно вища, ніж товарів російського походження. Якщо десь і зростає частка внутрішнього виробництва, то це означає заміщення зовнішніх товарів гіршими російськими через неможливість імпорту західних технологій і кращої продукції.
Як війна і кейнсіанство позначається на показниках російської економіки
Російські витрати на оборону (на війну) зросли з 68 млрд дол. у 2021 році до 123 млрд дол. у 2023 році. Вони вже становлять до 41% федерального бюджету і 8% ВВП.
Як наслідок, величезна кількість людей працюють у галузях, пов'язаних з війною. Насамперед це робітники на підприємствах, пов'язаних з ОПК, і солдати. Вони отримують грошову компенсацію, що значно перевищує доходи зайнятих у цивільній економіці.
На сьогодні середня річна вартість утримання російського військового вже перевищує 5 млн рублів, враховуючи стартові виплати при підписанні контракту і заробітну плату. Це у п’ять разів більше, ніж середня заробітна плата найманих працівників по країні.
Важливо розуміти, що вся ця маса населення зайнята в непродуктивній діяльності. Власне, як і все фронтове споживання ресурсів є непродуктивним: працівники ВПК виробляють танк, який буде спалений на фронті. Солдати на тому ж фронті зайняті руйнуваннями, а згодом просто гинуть.
Проте вся ця маса населення хоче за гроші купувати продукцію, яку виробляє цивільний сектор економіки. Однак ним і жертвують на користь військового, який споживає більшість людських та фінансових ресурсів.
Відтак, наразі у РФ сформувався ризиковий дисбаланс: грошової маси у населення (особливо зайнятого у війни) більше, ніж пропозиції товарів. Прямим наслідком цього є інфляція, яку старанно приховують в офіційній статистиці, однак яка залишається двозначною вже протягом трьох років поспіль.
Нещодавно Центробанк РФ підняв облікову ставку із 19% до 21%. Такі дії вказують на спробу стримати інфляцію розміром щонайменше 17-18%, а не 8,6%, як це "малює" офіційна статистика.
Зважаючи на такі показники інфляції, варто критично придивитись і до офіційних показників ВВП Росії. Його позитивна динаміка під впливом так званого бюджетного імпульсу викликає сумніви. Якщо обрахувати ВВП у цінах 2021 року, застосувавши для цього реальний інфляційний дефлятор, його показники будуть від’ємними.
Це прямо вказує на істинний характер видимого зростання економіки Росії. В реальності її роздуває інфляція, через те, що наростання грошової маси значно випереджає створення в країні доданої вартості. Іншими словами, в російській економіці під наявні грошові знаки не вистачає товарної пропозиції, що є порушенням ключового балансу для будь-якої економіки.
Виникає негативне причинно-наслідкове коло: надлишок грошей (або "грошовий навіс") породжує інфляцію. Аби її стримати, Центробанк РФ підвищує облікову ставку. Однак вона не діє на бюджетні воєнні видатки, які наводнюють економіку грошима. Тож інфляція зростає далі, що змушує знову підвищувати облікову ставку.
У якийсь момент процентна ставка досягає рівнів, коли на обслуговування обігових кредитів компанії мають витрачати значну частину або й весь прибуток. Це сковує виробництво, відповідно ще більше зменшуючи пропозицію споживчих товарів, а з іншого боку – змушує виробників підвищувати ціни, щоб компенсувати високу вартість кредитів.
Згодом на ціни починають тиснути інфляційні очікування населення та виробничі обмеження, наприклад, дефіцит робітників та виробничих потужностей. Отже, ціни зростають далі.
Саме це зараз відбувається в російській економіці. Таким є закономірний результат невдалого кейнсіанства для країни, яка залежна від імпорту і яка не вміє і не може виробляти достатньо товарів. Потенційні наслідки – або гіперінфляція, або стагфляція, залежно від подальшої політики Центробанку РФ.
Російська економіка, через оголошену правителем Кремля війну проти України, поступово опускається на дно
Попри пропаганду та дивні статті на Заході про міць російської економіки, вона перебуває у безвиході. Час грає проти неї. Вийти з цієї пастки можливо лише через радикальне скорочення непродуктивних воєнних видатків, заручником яких якраз і є економіка окупанта.
Що це означає для України і її боротьби
Під впливом "воєнного кейнсіанства" економіка Росії не розвивається і не зростає, а роздувається від інфляції. Ба більше, на неї тиснуть несприятливі зовнішні обставини: із заходу – ізоляція від розвиненого демократичного світу, зі сходу – Китай, який не буде будувати жодних виробництв в РФ, оскільки зацікавлений постачати туди готову продукцію з найвищою доданою вартістю.
Москві в цих обставинах немає куди подітись від Китаю, адже третього полюса сили у світі просто не існує.
Тому час грає проти Кремля, і Путін вже перебуває під тиском економічних обставин. Це значить, що Україні потрібно триматись на фронті і триматись розвиненого західного світу. На відміну від РФ, Україна має зовнішню підтримку і тісний контакт із цим світом. Це наша сильна сторона.