Судова вакханалія: держава сім років не може продати інсуліновий завод "Індар"

Кожна десята людина у світі хворіє на діабет, а 14% дорослого населення потребують регулярних ін'єкцій інсуліну.

Історія єдиного в Україні виробника інсуліну повного циклу – заводу "Індар" – строката і трагічна. Починалося все оптимістично: у 1999 році держава долучилася до клубу країн із власною технологією виробництва цього препарату.

Справи почали погіршуватися в кінці нульових років, коли була скасована перша спроба приватизації заводу. Він став жертвою рейдерського захоплення і пережив усі найгірші аспекти премʼєрства та президентства Віктора Януковича.

Після Революції гідності його знову хотіли приватизувати, але всі спроби, починаючи з 2018 року, не увінчалися успіхом.

Протягом цього часу "Індар" втрачав частку на ринку через іноземних виробників та їх ліцензійних партнерів. Як розповідають співрозмовники ЕП на фармакологічному ринку, якщо на початку 2000-х років завод покривав 70% потреб в інсуліні на українському ринку, то у 2026 році його частка впала до 5%.

У 2026 році Фонд державного майна спробував приватизувати інсуліновий завод за 24 млн дол., однак цьому не сприяють судові баталії держави з інвестором та багаторічною керівницею підприємства.

Єдиний інсуліновий

В Україні зареєстровано 1,3 млн хворих на цукровий діабет, тоді як реальна кількість людей із цією недугою може сягати 2,3 млн осіб. Власне виробництво інсуліну життєво важливе для системи охорони здоров'я і свідчить про високий технологічний розвиток держави. Повний цикл виробництва цього гормону мають лише два десятки країн. Україна стала однією з них наприкінці 1990-х років.

У січні 1997 року Кабмін ухвалив постанову про запуск виробництва вітчизняного інсуліну. Завод заснували на базі "Київського мʼясокомбінату" на Дарниці в Києві. Історично інсулін отримували з підшлункових залоз свиней та великої рогатої худоби, але на той час мʼясокомбінат не працював, тому міг запропонувати майбутньому заводу "Індар" лише приміщення.

Тридцять відсотків нового підприємства належали "Київському мʼясокомбінату", пізніше цю частку продали польським інвесторам. 70% "Індару" отримала держава. До 2011 року підприємством керував доктор біологічних наук Олексій Лазарєв.

Він стверджував, що в 1990-х роках Україна мала дефіцит інсуліну, але "Індар" це виправив. До 1999 року забезпеченість хворих препаратом за бюджетні кошти становила менше 30% від потреби, а після п'яти років роботи заводу – понад 80%.

Значну частку продукції завод постачав у Бразилію. Там український інсулін "зламав монополію транснаціональних корпорацій" і знизив ціни на препарат.

Рейдерське захоплення

Проблеми почалися у 2008 році. Тоді держпакет акцій, 70,7%, був відчужений на користь компанії Gerist Invest Limited, зареєстрованої у Великій Британії. У 2011 році ЕП повідомляла, що відчуження акцій відбулося через борг за емітованими векселями Укрмедпрому, підприємства, що володіло "Індаром" від імені держави.

Того ж року Gerist Invest Limited уклала угоду дарування своєї частки "Індару" на користь Storke Holdings Limited. Лазарєв почав боротьбу за підприємство і навіть намагався переоформити все майно на ТОВ "Трудовий колектив "Індар".

У липні 2011 року завод штурмували беркутівці, унаслідок чого він перейшов в управління Storke Holdings Limited. Співрозмовники ЕП на фармринку розповіли, що за рейдерською приватизацією "Індару" тоді стояв Ігор Сало – московський бізнесмен, наближений до Віктора Медведчука.

Ігор Сало

За словами колишнього працівника заводу, до захоплення підприємства були причетні ексміністр охорони здоровʼя (2005-2007) Юрій Поляченко та екскерівник Укрмедпрому Олег Бірюков. Він додав, що після звільнення Лазарєва завод залишився "з голими стінами": без частини обладнання та бухгалтерських звітів.

Захоплення "Індару" викликало широкий суспільний резонанс: люди виходили на протести за повернення інсулінового заводу державі, а народні депутати ініціювали створення тимчасової слідчої комісії. У вересні 2011 року суд визнав, що "Індар" має повернутися у власність держави. Режим Януковича, який сприяв рейдерському захопленню заводу, сам мав ліквідувати його наслідки.

Річ у тім, що після рейдерського захоплення "Індару" в жовтні зупинився експорт інсуліну до Бразилії. Януковичу довелося обіцяти бразильцям відновити поставки, що відбулося лише наступного року. Після повернення державі контролю над заводом у березні 2012 року директоркою "Індару" стала Любов Вишневська.

У 2014 році Революція гідності "знесла" владу Януковича, що вплинуло на "Індар". Зокрема, Вишневську відстороняли від виконання функцій голови правління за "невиконання доручень наглядової ради". Крім того, "Індар" звинувачували в махінаціях із держзакупівлями, саботуванні аудиту заводу та зборів акціонерів.

До 2016 року тимчасовою керівницею "Індару" була заступниця голови правління підприємства з питань якості Людмила Соляник. Однак Вишневська домоглася скасування цього рішення і нова влада не змогла зняти її з посади.

У 2016 році 30% заводу, що належали полякам, викупив Давид Бежуашвілі через кіпрський офшор Luraq Investments Ltd. Бежуашвілі – власник однієї з найбільших промислових груп Грузії Georgian Industrial Group (GIG), колишній соратник Міхеіла Саакашвілі і рідний брат ексміністра закордонних справ країни Гела Бежуашвілі.

За інформацією співрозмовників ЕП на фармакологічному ринку, Бежуашвілі та керівниця "Індару" Вишневська – наближені люди. У розмові з виданням Вишневська зазначила, що востаннє бачилась з Бежуашвілі у вересні 2025 року і спільних бізнес-інтересів із ним не має.

Боротьба за приватизацію

"Індар" стоїть у черзі на продаж державою майже 20 років. Приватизувати його планували ще у 2007 році. Якщо не враховувати історію з рейдерським захопленням, повернулися до ідеї аж за премʼєрства Володимира Гройсмана.

У 2018 році тодішній уряд додав "Індар" у пакет підприємств "великої приватизації" і доручив Міністерству охорони здоров'я передати акції цього стратегічного підприємства в управління Фонду державного майна.

У листопаді того ж року відбулися останні відомі збори акціонерів "Індару". Представником держави як мажоритарного власника на той момент залишалося підпорядковане МОЗ підприємство "Укрмедпром", а не ФДМ.

На тих зборах акціонери оновили статут "Індару", за яким першочергове право викупити 70,7% державних акцій заводу має Бежуашвілі – без відкритого аукціону. Через цю маленьку зміну публічна приватизація підприємства стала неможливою.

Фонд держмайна погодився з правом Бежуашвілі на преференційну приватизацію і підтвердив це рішення у 2019 році. Однак за майже сім років приватизація не почалася. ЕП звернулася до ФДМ за поясненням семирічної бездіяльності відомства, однак на момент публікації матеріалу відповіді не отримала.

У судових документах фонд мотивував відсутність кроків з продажу заводу тим, що МОЗ не передавав йому права управління акціями "Індару" протягом двох років з моменту рішення про приватизацію, до 2020 року. Міністерство пояснювало це тим, що акції нібито було неможливо вилучити із статутного капіталу Укрмедпрому.

У 2025 році ФДМ видав третій наказ про приватизацію "Індару", який скасовував преференційне право Бежуашвілі на викуп акцій. Це рішення не було безпідставним, адже з 2023 року в законі "Про акціонерні товариства" більше немає норми про право на преференційний викуп акцій у ПрАТ, яким є "Індар".

Це не зупинило офшор Бежуашвілі від звернення до суду з проханням скасувати новий наказ про приватизацію і змусити ФДМ продати йому акції "Індару". Компанія грузинського бізнесмена виграла першу інстанцію (9 вересня 2025 року) та апеляцію (13 січня 2026 року) щодо скасування наказу Фонду держмайна.

Наступного дня після програшу в апеляції ФДМ отримав нового керівника – Дмитра Наталуху. Він намагається поставити в цій справі крапку. Завод згадали в списку пріоритетних активів для приватизації і запланували продати за 24 млн дол. ФДМ також оскаржує рішення суду на користь Бежуашвілі у Верховному Суді.

У травні ФДМ почав війну з багаторічною керівницею заводу. Фонд ініціював перші за вісім років збори акціонерів "Індару" для зміни наглядової ради. Збори були заплановані на 16 червня. За чотири дні до цієї дати суд ухвалив рішення щодо спроби "Індару" під керівництвом Вишневської заблокувати рішення ФДМ.

У позові керівництво "Індару" стверджувало, що збори скликаються нібито не за правилами. Завод попросив суд заборонити розгляд на зборах акціонерів питання про звільнення Вишневської – його задовольнили. Збори відбулися в дистанційному форматі і затвердили склад нової наглядової ради "Індару".

У справі про скасування відкритого конкурсу на приватизацію "Індару" Верховний Суд 17 червня став на бік держави. "Фонд державного майна виграв без перебільшення історичну справу в касаційному суді і підтвердив право держави реалізувати своє унікальне майно саме шляхом відкритого аукціону, а не в одні руки одному учаснику, як того так хотів позивач", – написав Наталуха того ж дня, коли в ФДМ прийшли з обшуками через приватизацію іншого підприємства.

Наразі у справі щодо приватизації "Індару" стоїть не одна, а три крапки. ФДМ вдалося відсудити право продавати завод з аукціону. Водночас наразі тривають апеляції щодо "недоторканності" Вишневської на посаді директорки заводу.

ФДМ також не може провести аудит заводу. Наближені до "Індару" співрозмовники розповіли ЕП, що фонд кілька разів намагався "описати" підприємство, але Вишневська відбивалася доволі оригінальними способами. Наприклад, відправила майже всіх працівників у відпустку і аудитори не змогли виконати свою роботу.

Вишневська це заперечує, зазначаючи, що ФДМ не звертався до "Індару" з запитом про аудит.

Тим часом підприємство занепадає. Якщо у 2023 році його доходи становили 825 млн грн, то за два роки вони впали на 46% до 562 млн грн. Не в останню чергу це сталося через втрату бразильского ринку. Доходи від експорту у 2025 році в розмірі близько 300 млн грн становили лише половину від доходів 2022 року.

Історія "Індару" – приклад втрачених можливостей. Співрозмовники ЕП говорять, що він міг би виробляти технологічні препарати, зокрема аналог популярного "Оземпіку". Однак через постійні корпоративні конфлікти завод лише стагнує.