Виграти суд і чекати 67 років: чому пенсіонери не можуть отримати присуджені виплати

Людина виграла суд у Пенсійного фонду. Рішення набрало законної сили. Пенсію перерахували. Здавалося б, на цьому спір із державою мав завершитися. Але для багатьох українських пенсіонерів саме тут починається інша боротьба — вже не за право на гроші, а за самі гроші.

За нинішнього механізму заборгованість у 150 тис. грн при щомісячній виплаті близько 187 грн погашатиметься майже 67 років. Якщо пенсіонеру сьогодні 74, повного виконання рішення суду він теоретично чекатиме до 141 року.

Борг у 230 тис. грн гаситимуть понад 102 роки. А якщо держава заборгувала понад 500 тис. грн, за такого темпу на повний розрахунок знадобиться понад два століття.

Ці цифри звучать абсурдно. Але за ними стоїть цілком реальна правова проблема: що на практиці означає обов'язковість судового рішення, якщо держава визнає борг, але його виплату ставить у залежність від бюджетного фінансування?

Виграти суд у Пенсійного фонду — ще не означає отримати гроші

Українські пенсіонери роками звертаються до адміністративних судів, оскаржуючи неправильне нарахування пенсії або відмову в перерахунку. Навантаження на суди в таких спорах залишається значним. Після ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва його особливо відчув Київський окружний адміністративний суд, якому передали великий масив цих справ.

Однак тривалий судовий процес — лише перша частина проблеми. Навіть отримавши остаточне рішення на свою користь, людина може роками чекати на присуджені кошти. Станом на 2026 рік залишок невиплачених коштів за судовими рішеннями щодо пенсій становить близько 97 млрд грн.

Для порівняння: закон про державний бюджет на 2026 рік передбачає на підтримку Пенсійного фонду майже 294 млрд грн, з яких понад 251 млрд грн спрямовують на пенсійні виплати та покриття дефіциту Фонду.

Масштаб накопиченої заборгованості свідчить: ідеться вже не про поодинокі випадки невиконання рішень, а про системну проблему.

І в пенсійних спорах вона особливо гостра. Лише з початку 2026 року кількість пенсіонерів в Україні скоротилася на 190,5 тис. Для багатьох людей виконання рішення через десятки років втрачає будь-який практичний сенс.

Як держава прив'язала виконання судових рішень до бюджету

У липні 2025 року Кабінет Міністрів спробував врегулювати проблему постановою №821.

Постанова встановила механізм виплати сум, нарахованих на виконання судових рішень. Фактично розмір цих виплат почав залежати від бюджетних асигнувань, передбачених на відповідний рік у бюджеті Пенсійного фонду.

На виконання судових рішень щомісяця спрямовували лише частину передбачених коштів. Якщо фінансування бракувало, присуджені суми виплачували не повністю, а пропорційно до наявного ресурсу.

Інакше кажучи, суд уже підтвердив право людини на виплату, але можливість реально отримати ці гроші знову залежала від держави — цього разу від того, скільки коштів вона передбачила в бюджеті.

Постанова №821 створила й іншу проблему.

Уявімо, що пенсіонер через суд домігся перерахунку пенсії з 5 000 до 7 000 грн. Логічно було б очікувати, що після набрання рішенням законної сили він щомісяця отримуватиме 7 000 грн.

Однак за новим механізмом різницю у 2 000 грн могли не виплачувати одразу у складі поточної пенсії. Якщо бюджетних асигнувань не вистачало, вона перетворювалася на черговий борг держави.

Виникала парадоксальна ситуація: суд уже встановив, скільки держава має платити людині, але фактичний розмір виплати все одно визначали можливості бюджету.

Чому суд скасував постанову №821

Київський окружний адміністративний суд у справі №320/51895/25 визнав постанову Кабміну від 14 липня 2025 року №821 протиправною та нечинною.

Шостий апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін. Постанова апеляційної інстанції набрала законної сили з дня ухвалення.

Важливо розуміти: проблема боргів за пенсійними рішеннями існувала і до постанови №821. Але до її набрання чинності перераховану за рішенням суду пенсію Пенсійний фонд нараховував і виплачував у загальному порядку.

Постанова №821 не розв'язала проблему накопиченого боргу. Натомість вона поширила бюджетні обмеження і на виплату перерахованої пенсії та закріпила механізм, за якого погашення боргу могло розтягнутися на десятиліття.

Тому після визнання постанови протиправною логічно було б очікувати повернення до попереднього порядку.

На практиці сталося інакше. Пенсійний фонд, посилаючись на відсутність "механізму виконання", фактично призупинив відповідні виплати. Вийшло так, що держава спочатку створила підзаконний механізм, який обмежував виконання судових рішень, а після його скасування почала посилатися на відсутність механізму як на перешкоду для виплат.

Новий механізм — та сама залежність від бюджету

Не чекаючи остаточного рішення Верховного Суду щодо постанови №821, 19 серпня 2026 року Кабмін ухвалив нову постанову №1046. Вона знову прив'язала виплату перерахованих за судовими рішеннями пенсій до бюджетного механізму.

Принципово нічого не змінилося.

Кошти, передбачені на погашення боргу, розподіляють між пенсіонерами, перед якими держава заборгувала за судовими рішеннями. Якщо фінансування недостатньо, людина отримує не всю присуджену суму, а лише її частину.

Змінюється нормативний акт, але не основний принцип: швидкість виконання рішення суду знову залежить від того, скільки коштів держава на це виділила.

Саме тут виникає головне юридичне питання: чи може держава ставити обов'язкове судове рішення в залежність від власних фінансових можливостей?

Чи може держава не виконувати рішення суду через брак коштів

Конституція дає на це питання досить чітку відповідь.

Стаття 129-1 Конституції встановлює, що судове рішення є обов'язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання в порядку, визначеному законом. Обов'язковість виконання рішення є також складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже судовий захист має сенс не тоді, коли людина отримала документ із рішенням на свою користь, а тоді, коли її порушене право реально відновлено.

Верховний Суд неодноразово наголошував: органи Пенсійного фонду не можуть виправдовувати невиконання чи затягування виконання судових рішень відсутністю бюджетних видатків.

І це принципово. Якби держава могла не виконувати остаточне рішення суду лише тому, що не передбачила на це достатньо коштів, обов'язковість такого рішення фактично залежала б від бюджетного планування.

Тоді перемога в суді перестає бути завершенням спору. Вона стає лише початком черги за тим, що держава вже зобов'язана зробити.

Чи може Кабмін змінювати порядок виконання судових рішень постановами

Є й інша сторона проблеми — юридична сила актів, якими уряд намагається врегулювати виплати.

Згідно із законом "Про Кабінет Міністрів України", уряд здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Постанова Кабміну — підзаконний нормативно-правовий акт. Вона має забезпечувати реалізацію закону, а не змінювати його зміст чи звужувати встановлені ним гарантії.

На цьому наголосив і Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2025 року у справі №320/31536/23: нормативно-правові акти Кабміну мають узгоджуватися з Конституцією, законами та міжнародними договорами, які мають вищу юридичну силу. Постанови уряду ухвалюють для виконання законів, а не для їх зміни чи встановлення правил, що їм суперечать.

До того ж нинішня ситуація — не перша спроба врегулювати виконання пенсійних судових рішень у такий спосіб. Раніше суди вже розглядали постанову Кабміну від 22 серпня 2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".

У справі №640/5248/19 її також визнали протиправною. Одним із ключових питань було саме те, чи має Кабмін повноваження змінювати порядок виконання судових рішень підзаконним актом.

Через кілька років держава знову опинилася перед тією самою правовою проблемою.

Бюджет не повинен перетворювати право на умовне

Показовою є позиція Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця. У листі до Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності він нагадав про усталену практику Конституційного Суду, зокрема рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 27 лютого 2020 року №3-р/2020.

Ключова теза цих рішень: закон про державний бюджет має спеціальний предмет регулювання — доходи та видатки держави. Через нього не можна змінювати інші закони, зупиняти їхню дію чи встановлювати інше регулювання відносин, уже врегульованих профільним законодавством.

У пенсійних спорах ця проблема особливо очевидна. Право на пенсійне забезпечення гарантує стаття 46 Конституції. Право на судовий захист — Конституція та Конвенція. Обов'язковість виконання судового рішення — стаття 129-1 Конституції.

Якщо після всього цього держава може сказати людині: "Так, ви маєте право на ці гроші, суд це підтвердив, але виплатимо їх тоді й у тому обсязі, коли матимемо фінансування", — гарантоване право фактично перетворюється на умовне.

Судове рішення має виконуватися не лише на папері

Україна декларує рух до європейської правової системи, де верховенство права та ефективний судовий захист є базовими принципами. Але справжня перевірка цих принципів відбувається не в деклараціях і не в кількості ухвалених законів.

Вона починається тоді, коли людина виграла суд у держави. Якщо пенсіонер спочатку роками доводить право на належну пенсію, потім отримує остаточне рішення, а після цього має чекати на його виконання ще десятки років, формальна наявність судового захисту не відновлює порушеного права.

Держава не може одночасно визнавати право людини на виплату, підтверджувати його остаточним судовим рішенням, а потім ставити реалізацію цього права в залежність від того, чи знайшлися кошти в конкретному бюджетному періоді.

Проблему багатомільярдного боргу перед пенсіонерами не розв'язати самим лише скасуванням чи ухваленням чергової урядової постанови. Очевидно, що накопичений борг потребує фінансового планування і системного рішення.

Але таке рішення має відповідати Конституції та принципу обов'язковості судових рішень, а не перетворювати їх виконання на багаторічне очікування. Бо коли людині, якій суд уже присудив 150 тис. грн, пропонують чекати 67 років, ідеться вже не лише про пенсію. Питання в тому, яку реальну цінність має рішення суду, якщо держава може не встигнути виконати його за життя людини, яка це рішення отримала.