Екзотика на українському полі: як ветеран заробляє на бататі
Після служби у війську ветеран повернувся в поле, випадково обрав екзотичну для України культуру, продав перший урожай за два дні і перетворив вирощування батату на прибутковий бізнес.
П'ять років тому Іван Павліш не знав, що таке батат і чи можна його виростити в Україні. Зараз він продає цей овоч по всій країні, експериментує з переробкою і будує бренд навколо продукту, який для більшості українців – досі екзотика.
Ідея з'явилася під час розмови з ресторатором, який хотів купувати локальний батат замість імпортного. Павліш погодився виростити овоч, не маючи ні досвіду, ні гарантії, що культура приживеться. Перший урожай був тестовим – 300 кг.
Цей обсяг він продав менш ніж за два дні після допису в соціальних мережах. Попит виявився несподівано високим, а батат – не просто кулінарною цікавинкою, а продуктом із чіткою аудиторією, готовою платити.
Згодом Павліш зрозумів, хто саме купує батат. Після народження сина Іван почав використовувати його для прикорму дитини і побачив запит молодих батьків на якісний, безпечний і зрозумілий за походженням продукт.
Так батат перестав бути експериментом і став бізнесом – нішевим, складним у вирощуванні, але рентабельним. Бізнесом, який Павліш продовжує розвивати навіть після того, як повернувся до військової служби у 2022 році.
Від редакції. Малий бізнес – це важлива частина нової української економіки. Його представники не мають доступу до великих фінансових ресурсів, але прагнуть реалізуватися попри всі труднощі.
ЕП поділяє цінності, якими керуються ветерани-підприємці: відповідальність, стійкість, бажання творити зміни. Тому редакція розповідатиме історії про людей, які перетворили свій бойовий досвід на справу, що допомагає іншим і зміцнює країну. Це історії про тих, хто продовжує служити Україні, тільки вже у бізнесі.
Як ветеран став фермером
У 2016 році Іван Павліш демобілізувався після участі в антитерористичній операції і реалізував своє право на отримання двох гектарів землі для особистого селянського господарства як ветеран. Своє фермерське господарство він заснував у 2018 році: процес затягнувся через суперечки з місцевою громадою та бюрократію. Урешті ділянка стала точкою опори для нового життя після війни.
Протягом двох років господарство розвивалося без експериментів. Павліш сіяв класичні для українського агросектору культури: пшеницю, сою, гречку. Поступово збільшував земельний банк і вибудовував стабільну модель виробництва.
Паралельно очолив соціальний проєкт "Тарілка" – перший в Україні продовольчий банк, який працював із супермаркетами та ресторанами у Львові. Організація збирала, сортувала і роздавала людям їжу, термін придатності якої закінчувався.
Там фермер почув питання, яке визначило новий напрям бізнесу. Менеджер ресторанної мережі поцікавився, чи не знає Іван когось у Львові або області, хто вирощує батат. Павліш відповів, майже не замислюючись: "Я можу виростити".
Реакція аграрія була радше інтуїтивною, ніж зваженою. Він ніколи не бачив батату і не мав уявлення, як його вирощують. Згодом він з'ясував, що батат в Україні – майже неосвоєна культура, а більшість агротехнологій або не адаптовані до місцевого клімату, або перебувають на стадії експериментів. Попри це, підприємець вирішив спробувати, поки тривав сприятливий сезон.
У 2020 році Павліш купив саджанці кількох сортів і заклав тестову ділянку. Частина сортів не зійшла, тож з першої спроби вдалося зібрати 300 кг батату. Це небагато з точки зору агробізнесу, але достатньо, щоб перевірити, чи є на нього попит.
Іван написав про врожай у Facebook і менш ніж за дві доби весь батат розкупили. Фермер зрозумів: попит на локальний продукт існує, а пропозиції майже нема.
Народження сина змінило ставлення Павліша до продукту: з товару він перетворився на їжу для власної родини. Дружина готувалася вводити дитині прикорм і свідомо підходила до вибору продуктів. Батат став одним із базових варіантів: м'який після приготування, поживний, із зрозумілим походженням.
Спілкуючись з батьками та нутриціологами в профільних інтернет-спільнотах, Павліш написав, що вирощує батат для власної дитини і може поділитися з іншими. Протягом наступного тижня родина цілими днями пакувала й відправляла овоч. Випадковий експеримент остаточно перетворився на окрему бізнес-нішу, навколо якої почала формуватися нова модель фермерського господарства.
"Ми зрозуміли, що основною цільовою аудиторією є молоді батьки – прихильники здорового харчування, тому створили бренд навколо батьківства", – розповів Іван.
Як з'явився бренд
Разом з молодими батьками сформувалися інші групи споживачів. Батат почали купувати люди з діабетом, які шукали продукти з нижчим глікемічним індексом, спортсмени, для яких важливі складні вуглеводи, а також вегани та вегетаріанці.
Зростання попиту змусило структурувати продажі й комунікацію з клієнтами. Так з'явився бренд "Бататко" – назва, яка відсилає до тематики дитячого харчування і водночас підкреслює локальність та простоту продукту. Бренд будували не навколо екзотичності овоча, а навколо сімейної історії та прозорості виробництва.
Ключовим каналом продажів став Instagram. Там формувалася спільнота постійних клієнтів, які замовляли батат по 10-20 кг і радили його знайомим. На відміну від класичного фермерського збуту через ринки або перекупників, модель "Бататка" орієнтувалася на прямий продаж споживачеві без посередників.
Напрямок business to business Павліш звів до мінімуму: батат постачає лише в кілька крафтових крамниць Львова, для яких важливі історія продукту та його походження. Масовий ритейл і великі мережі він не розглядає через складну логістику, ціновий тиск і ризик втратити контроль над якістю та комунікацією.
Окрему роль у формуванні лояльності відіграло пакування. Батат фасують у крафтові коробки, сорти розкладають окремо, до кожного замовлення додають листівку з історією господарства. Дизайн упаковки підкреслює ветеранський статус бізнесу, але це, скоріше, маркер відповідальності, ніж маркетинговий хід.
Економіка екзотики
Хоча батат схожий на картоплю, проте спільного між цими коренеплодами мало. Вирощувати його складніше і дорожче. На відміну від картоплі, батат вирощують із розсади, яку отримують з маточного коренеплоду. Кожен сезон починається з пророщування, зрізання пагонів, укорінення і лише потім – висадки в ґрунт.
Рослини висаджують вручну у сформовані гряди, вкриті поліетиленовою плівкою, під якою прокладена система крапельного поливу. Плівка зберігає вологу, стримує ріст бур'янів і прогріває ґрунт. Без цього батат у помірному кліматі не виросте. Поліетиленова плівка є однією з найбільших статей витрат у цьому бізнесі.
Батат – теплолюбна культура. Період вирощування – 90-120 днів і будь-які кліматичні збої в цей проміжок впливають на врожай. Холодна весна може зірвати строки висадки, надмірні дощі – спричинити загнивання, спека – зупинити формування коренеплодів. Погода – головний ризик у цьому бізнесі, каже Павліш.
В українських реаліях батат дає до 12 тонн з гектара, хоча у відкритих джерелах фігурують інші цифри: 30-40 тонн з гектара. Така висока врожайність можлива в інших кліматичних умовах. В Україні кожен гектар батату – це високоризикова інвестиція, де результат залежить не лише від агротехнології, а й від погоди.
Собівартість кілограма батату в господарстві Павліша становить 60 грн. Вона включає саджанці, плівку, полив, електроенергію, ручну працю, зберігання і втрати. Роздрібна ціна – 140 грн за кг, валова маржа – 80 грн. Хоча і вона не гарантована: частину врожаю "з'їдають" шкідники, частину – втрати під час зберігання.
Після збору батат потребує спеціальних умов зберігання. Його не можна скласти в мішки, як картоплю. Коренеплоди проходять період "лікування": їх зберігають за контрольованої температури і вологості, щоб загоїти мікропошкодження після збору. Навіть за правильних умов батат втрачає до 15% ваги через усушку.
Ще один важливий чинник, який впливає на собівартість батату в господарстві Павліша, – органічний підхід. Фермер не використовує гербіциди, що збільшує потребу в ручній праці. Натомість це розширює аудиторією покупців.
Бізнес без власника на полі
Велика війна стала для бататного господарства серйозним випробуванням. 25 лютого 2022 року Іван знову долучився до Збройних сил. Бізнес залишився без людини, яка ухвалювала ключові рішення і працювала в полі. Один сезон вирощування батату був повністю втрачений. Культуру не закладали, адже без постійної присутності власника ризики були надто високими.
Хоча Павліш досі воює, він вирішив відновити бататний бізнес, переосмисливши модель управління. Іван почав робити ставку на автоматизацію процесів, які виконувалися вручну, і мінімізував особистий контроль. Ключовим кроком стало впровадження автоматизованого крапельного поливу та фертигації – системи, яка дозволяє дистанційно керувати подачею води та добрив.
У 2025 році господарство отримало грант від компанії Universe Group, компанії, яка будує tech-бізнеси, благодійного фонду Genesis for Ukraine та Українського католицького університету у розмірі близько 30 тис. дол. Ці кошти спрямували на автоматизацію виробничих процесів, купівлю обладнання та розвиток інфраструктури. Окремо Павліш інвестував близько 12 тис. дол. у ремонт складу, де батат зберігається за контрольованої температури. Склад дозволяє продавати продукцію не лише одразу після збору, а протягом кількох місяців, вирівнюючи грошовий потік.
Окрему роль відіграє держпідтримка. Господарство користується компенсацією єдиного соцвнеску, дотаціями через аграрний реєстр та грантами Українського ветеранського фонду, де Павліш двічі ставав переможцем конкурсних програм. У поєднанні з грантами міжнародних та освітніх інституцій це створює фінансову подушку, без якої нішевий бізнес було б складно втримати під час війни.
Проте навіть після автоматизації деяких процесів батат залишається культурою, яка потребує значних людських ресурсів. У підприємстві постійно працюють троє офіційно оформлених працівників, а в сезон залучають додаткових людей.
Збір урожаю – один з найскладніших етапів. Щоб зібрати батат з 0,5 га, потрібно 15 людей. За годину роботи працівник отримує 100-120 грн і ці витрати суттєво впливають на собівартість. "Я згідний заплатити навіть трохи більше, якщо прийде совісна людина і гарно все зробить. Я на цьому теж виграю", – розповів Іван.
Найвужчим місцем залишається посадка: вона повністю ручна і не піддається швидкій механізації. Саме тому Павліш не збільшує площі під батат, адже знайти працівників у сільській місцевості стає дедалі складніше.
Вагома частина витрат припадає на електроенергію. Склад з контрольованою температурою працює постійно і зростання тарифів впливає на фінансовий результат. Додаються витрати на логістику, пакування та утилізацію плівки. Вони не завжди очевидні для споживача, але формують значну частину собівартості.
Через холодну весну у 2025 році вдалося засадити бататом лише 0,6 га замість запланованого 1 га. Окремим напрямом мали стати продажі саджанців фермерам, але через погану погоду ці плани згорнули. У цьому бізнесі навіть добре прорахована економіка може зламатися через фактори, на які фермер не впливає.
Господарство зберігає фокус на прямих продажах кінцевим споживачам. Така модель дозволяє утримувати маржу і планувати виробництво без залежності від великих мереж. Повторні замовлення, великі партії для однієї родини та лояльна аудиторія частково компенсують нестабільність аграрного циклу.
Батат у цьому господарстві ніколи не був єдиним джерелом доходу, що дозволило йому вижити. Павліш не заходив у нішеву культуру як у романтичний експеримент. Навпаки – батат із самого початку існував у структурі диверсифікованого фермерського бізнесу, де ризики розподілені між кількома напрямами.
На думку фермера, батат – надто складна культура, щоб робити її опорою господарства. Тому паралельно працюють класичне землеробство і сервіс аграрних дронів. Вони дають фінансову стабільність, яка дозволяє вирощувати культуру з високою доданою вартістю, але й з високими ризиками.
Усі три напрями – батат, агродрони і класичне землеробство – дають господарству 450 тис. грн чистого прибутку на рік після виплати зарплат і податків. Це не фіксована цифра, вона сильно залежить від сезону, погоди, курсу валют і кількості замовлень. "У сільському господарстві немає стабільного місячного доходу. Є сезон, коли ти заробляєш, і довгі періоди, коли лише інвестуєш", – пояснює він.
Саме тому диверсифікація – не стратегія росту, а спосіб утримати баланс: один бізнес дає обігові кошти, інший – довгострокову ставку на додану вартість.