Полуниця після фронту: як ветеранський бізнес виріс у 56 разів
Хобі, яке почалося з кількох грядок під час служби, стало бізнесом, у якому один заморозок може коштувати сотень тисяч гривень.
За чотири роки ветеранське господарство в селищі Калинівка на Київщині виросло з п'яти соток полуниці до 2,8 га ягідних насаджень. У розвиток ферми подружжя Канашкіних вклало свої сотні тисяч гривень і 1,6 млн грн грантів.
Господарство продає ягоди жителям Броварського району, наймає постійних працівників і стикається з типовими для малого агробізнесу викликами: погодними ризиками, дефіцитом кадрів, дорогими добривами та податками. "Якщо полуниця не пахне дитинством – її не варто брати", – каже власник господарства.
За його словами, за ароматом і смаком ягоди стоять роки інвестицій, щоденна робота і ризик втратити частину врожаю через один весняний мороз.
Від редакції. Малий бізнес – важлива частина нової економіки. Його представники не мають доступу до великих грошей, але прагнуть реалізуватися попри труднощі.
ЕП поділяє цінності, якими керуються ветерани-підприємці: відповідальність, стійкість, бажання творити зміни. Тому редакція розповідає історії про людей, які перетворили свій бойовий досвід на справу, що допомагає іншим і зміцнює країну. Це історії про тих, хто продовжує служити Україні, тільки вже в бізнесі.
Від війни до полуниці
Ідея власної справи в Андрія Канашкіна з'явилася під час служби. Тоді це були кілька соток землі, перші кущі полуниці і радше бажання спробувати, ніж чіткий план. "Починали з п'яти соток. Дивилися, чи воно піде", – згадує підприємець.
З 2014 року Андрій служив у війську. Разом із дружиною, зараз також ветеранкою, доглядали невелике господарство, а після повернення Андрія до цивільного життя вирішили у 2023 році масштабувати справу.
Мотивація була доволі приземлена. За словами підприємця, служба не давала відчуття стабільності в довгостроковій перспективі, особливо коли йдеться про сім'ю та дітей. "В армії дітей на ноги не поставиш", – говорить він.
Перші роки були наповнені радше фізичною працею, ніж романтикою фермерства. Земля, на якій росте полуниця, була занедбана: дерева, кущі, бурʼяни. Подружжя шукало трактористів, корчувало територію і готувало місце під майбутній урожай.
Зараз замість п'яти соток господарство займає 2,8 га. Утім, каже власник, полуничний бізнес виявився значно складнішим, ніж здавалося на початку.
О пʼятій ранку в полі
Романтики в полуничному бізнесі, каже Андрій, мало. У сезон день починається о п'ятій ранку і закінчується ввечері. Потрібно перевіряти грядки, організовувати роботу, доглядати за рослинами, а в період збору – ще й продавати врожай.
Наразі в господарстві постійно працюють двоє найманих працівників. У сезон до робіт залучають місцевих жителів за цивільно-правовими договорами.
Найбільше бізнесмену бракує саме людей, а не техніки чи землі. Фермер пояснює проблему на простому прикладі. Торік на роботу попросилася місцева пенсіонерка, однак полуниця швидко показала свій справжній бік. Збирання ягід може здатися нескладною роботою, але це години фізичної праці під відкритим небом: постійні нахили до грядок, перенесення ящиків, робота в спеку чи після дощу.
"Чоловіки або служать, або ховаються. Багато жінок виїхали за кордон. З робочою силою дуже важко", – говорить фермер. На відміну від інших виробників, господарство не працює через ринки чи перекупників. Полуницю доставляють покупцям у Броварському районі, а саджанці відправляють поштою по Україні.
Перші клієнти в підприємця з'явилися майже випадково. Спочатку ягоди купували знайомі, потім – їхні друзі, сусіди, родичі. Спрацювало "сарафанне радіо".
Виростити полуницю – лише частина роботи. Господарство живе за сезонним циклом: підготовка починається навесні. Після зими потрібно привести до ладу поле, прибрати старе листя, перевірити полив, підготувати рослини до сезону.
Далі – місяці фізичної праці. Низку процесів вдалося механізувати, однак значна їх частина досі ручна. Поле потрібно доглядати щодня: полуниця не терпить довгих пауз. "Якщо не працювати – результату не буде", – стверджує фермер.
За його словами, уявлення про "легкі гроші на ягодах" хибне. "Люди думають, що ти мільйони заробляєш. Вони не бачать, що за цим стоїть", – додає Андрій.
Один мороз нищить сезон
Коли подружжя лише починало вирощувати полуницю, стартові вкладення становили близько 5 тис. грн. Тоді це був радше експеримент: кілька соток землі та бажання перевірити, чи може ягідництво стати повноцінною справою. З кожним роком господарство розширювалося, а з ним зростали інвестиції. За словами підприємця, загалом у розвиток вклали близько 270 тис. грн власних коштів.
За словами підприємця, лише зараз бізнес виходить на бажаний рівень. "У цьому році математика починає працювати в наш бік", – каже він.
Важливим етапом розвитку стала грантова підтримка від Українського ветеранського фонду "Варто більше". Наприкінці 2025 року господарство отримало фінансування на розвиток ягідництва. Загальна вартість їх проєкту разом із співфінансуванням становила близько 1,6 млн грн.
За ці кошти подружжя придбало трактор, фрезу, обприскувач, розширило насадження. Техніка дозволила скоротити витрати часу на польові роботи.
"Ми ходили з двома ручними обприскувачами. На це йшло близько п'яти годин. Зараз трактором робимо те саме за 30-40 хвилин", – розповідає підприємець.
Утім, навіть сучасна техніка не гарантує стабільного прибутку. У ягідному бізнесі один сезон може суттєво відрізнятися від іншого, а на фінансовий результат впливають десятки факторів: від погоди до вартості пального.
За словами фермера, значну частину собівартості формують якісний посадковий матеріал, засоби захисту рослин, добрива та пальне. Окрема стаття витрат – ручна праця. "Люди думають, що полуниця дорога, але за високою ціною стоять добрива, захист рослин і дуже багато праці", – говорить Андрій.
Найбільший ризик – погода. На початку роботи через несприятливі умови втрати були шалені. "Потрошку витягували, але 95% втратили", – згадує власник. У 2026 році ситуація теж непроста. Весняні заморозки та дощі пошкодили частину рослин. За оцінкою підприємця, господарство втратило 20-25% потенційного врожаю.
Сезонність бізнесу посилює фінансове навантаження. "Узимку продажів немає, прибутку немає, а податки потрібно платити", – пояснює фермер. Ціни на полуницю, каже він, можуть змінюватися щодня. У 2025 році кілограм коштував 150-300 грн за кг залежно від періоду та пропозиції, зараз – 200-250 грн.
На вартість впливає не лише врожайність, а й ситуація на ринку. Коли багато ягоди надходить з південних регіонів або люди масово продають домашню полуницю, ціна знижується. Коли пропозиція скорочується – ціна знову зростає.
Смак, як у дитинстві
Попри сезонність і ризики, господарству вдалося здобути постійних клієнтів. Ставку зробили не на ринки чи гуртовий продаж, а на прямий контакт з покупцями. Полуницю доставляють жителям Броварського району. За словами підприємця, наразі локального попиту достатньо, щоб не працювати через посередників.
Перші покупці прийшли через знайомих. Потім спрацювало "сарафанне радіо": люди радили ягоди друзям, сусідам і родичам. "Завезли одному клієнту, підходять інші, питають: "А можна і нам?" Так потроху і пішло", – згадує власник.
Фермер веде сторінки у Facebook і TikTok, але головним маркетинговим інструментом називає репутацію. Якщо продукт хороший, люди повертаються.
Для фермера якість ягоди – не лише питання репутації чи продажів. За його словами, він не використовує шкідливі препарати, навіть якщо вони дозволені. "Ну, обприскаю я там чимось таким, що заборонено в Євросоюзі, а в Україні дозволено. А якщо мою полуницю купить вагітна жінка..." – пояснює він.
За словами підприємця, відповідальність починається з розуміння, хто буде їсти ягоду. На поле приходять його діти, які можуть зірвати полуницю просто з грядки.
Хороша полуниця повинна не лише гарно виглядати, а й мати характерний аромат, переконаний підприємець. "Якщо полуниця не пахне дитинством – її не варто брати", – вважає він. Парадоксально, але людина, яка вирощує полуницю, майже перестала нею ласувати. "Я її вже не можу їсти", – зізнається Андрій. Зате, каже він, тепер достатньо одного погляду чи запаху, щоб зрозуміти, чи гарна ягода.
Відновлення через працю
Попри складність агробізнесу, підприємець не планує зупинятися. Наступний крок – розвиток тепличного напряму, який дозволив би менше залежати від погоди.
Поки що полуничний бізнес залишається щоденною фізичною працею, де результат ніколи не гарантований. Один мороз може забрати частину врожаю, дощі – зсунути сезон, а нестача працівників – ускладнити збір ягоди. Водночас саме в цій роботі подружжя знайшло новий ритм життя після служби.
За словами Андрія, досвід у фермерстві тримається на взаємодопомозі. На початку він звертався до інших фермерів по поради, тому зараз готовий ділитися досвідом з іншими, зокрема ветеранами, які хочуть почати власну справу.
Різницю між військовою службою і підприємництвом Канашкін пояснює просто: у тилу теж потрібно працювати на країну, хоч і в інший спосіб. "Хлопці там роблять більшу справу, але малий бізнес – теж допомога", – говорить він.