Зима з теплом: як містам підготуватися до аварій

До початку опалювального сезону залишається дедалі менше часу. Міста ремонтують мережі й котельні, накопичують паливо, але під час війни цього недостатньо. Що станеться, якщо джерело тепла буде пошкоджене під час морозів, і скільки часу місту знадобиться, щоб повернути людям тепло?

Плани стійкості і ризики

Міста України мають плани стійкості, але це не означає, що система справді готова до критичної ситуації. У момент аварії велике значення матимуть практичні речі: чим замінити пошкоджене обладнання, чи є воно, де зберігається, скільки часу потрібно на доставку і чи можна його швидко підключити.

Як представники теплоенергетичної галузі ми постійно працюємо з громадами і бачимо: головна проблема – не лише в готовності обладнання до запуску, а в здатності системи швидко відновитися після пошкодження.

Системи теплопостачання більшості великих міст десятиліттями формувалися як централізовані. Великі райони отримують тепло від ТЕЦ та потужних котелень. У мирний час така модель має переваги, але війна показала її слабке місце: велика кількість споживачів може залежати від одного потужного джерела.

Пошкодження одного великого об'єкта може залишити без тепла кілька районів. Тоді починається боротьба не лише за комфорт людей, а й за час.

У сильний мороз вода в системах може замерзати, можуть пошкоджуватися труби, батареї та внутрішньобудинкові мережі. Кілька днів без опалення здатні перетворити проблему з теплопостачанням на проблему всього житлового фонду. Навіть після відновлення роботи джерела частина будинків може потребувати додаткових ремонтів, перш ніж у них можна буде знову подати тепло.

Децентралізація зменшує вразливість

Саме тому після минулого опалювального сезону ми закликали переходити від надмірно централізованої моделі теплопостачання до розподіленої. Ми не просто говорили про необхідність децентралізації, а готували план для Києва на кілька років, який мав поступово зменшувати залежність міста від великих джерел тепла.

Логіка задуму полягала не в тому, щоб встановити якомога більше окремих котелень. Потрібно було поступово перебудовувати систему так, щоб пошкодження одного великого об'єкта не могло залишити без тепла значну частину міста. Для цього поряд з централізованими джерелами мали розвиватися менші розподілені потужності: блочно-модульні котельні, локальні та автономні джерела тепла.

Децентралізація теплопостачання потребує кількох років послідовної роботи. Для Києва це особливо актуально. На державному та міському рівнях така робота вже ведеться. У 2026 році питання резервних схем теплопостачання столиці, зокрема на випадок зупинки окремих ТЕЦ, розглядалося окремо.

Це правильний напрям, але архітектуру теплопостачання міста з мільйонами споживачів неможливо перебудувати за кілька місяців. Навіть активна реалізація нових проєктів не дозволить змінити загальну архітектуру сектору до цієї зими. Повноцінна децентралізація залишається стратегічним завданням, а паралельно Києву потрібні рішення, здатні посилити стійкість системи вже цієї зими.

Резерв як план Б

Таким рішенням може стати резерв теплового обладнання. Він не замінить децентралізації, але може дати місту можливість швидше реагувати, якщо один з критичних елементів системи буде пошкоджений. До резерву можуть входити блочно-модульні та аварійні мобільні котельні, основне котельне обладнання для відновлення пошкоджених об'єктів та автономні джерела тепла.

Резерв – це не гроші, які місто зможе виділити після аварії. Не тендер, який можна оперативно провести. Не перелік компаній, яким почнуть телефонувати, коли зупиниться котельня. Резерв – це наявне обладнання, готове до використання.

Уявімо два сценарії.

Перший – у січні під час сильних морозів пошкоджене велике джерело тепла. Резерву немає. Місто починає визначати, яке обладнання необхідне, шукати його, проводити закупівлю, чекати на виготовлення, доставку, монтаж та підключення.

Котельня великої потужності не лежить на полиці магазину. Потрібні котли, пальники, насоси, автоматика, теплообмінне та електротехнічне обладнання, трубопроводи, арматура. Усе це необхідно зібрати, випробувати і доставити. Навіть за максимальної мобілізації це не питання кількох днів.

Другий – обладнання виготовлене і перебуває в резерві. Заздалегідь визначено, для яких ситуацій його можна використовувати, куди доставляти, хто це робитиме і як обладнання підключатиметься. Після пошкодження місто не починає весь процес з нуля, а відразу переходить до відновлення теплопостачання.

Ця робота в Україні вже ведеться. Навесні уряд спрямував додаткові 3 млрд грн на 247 блочно-модульних котелень загальною потужністю близько 1,3 ГВт для посилення резервного теплопостачання. У травні Кабмін визначив порядок формування та використання національного резерву децентралізованого обладнання генерації. До нього може входити мобільне обладнання для виробництва тепла та електроенергії, а також необхідні складові та деталі.

Це правильні кроки, але є питання, важливіші за закупівлі обладнання. Що ми робитимемо з кожною одиницею резерву в момент аварії? На які об'єкти її можна встановити? Чи вистачить цієї потужності? Чи є майданчик? Чи можна приїхати туди взимку? Де точка підключення до теплової мережі? Звідки буде електроживлення? Як забезпечити паливо? Хто привезе обладнання? Хто виконуватиме монтаж? Хто відповідатиме за запуск? Скільки часу займає вся операція – від рішення про використання резерву до появи теплоносія в мережі?

На ці питання потрібно мати відповіді до аварії, а не після неї. Для цього недостатньо просто купити певну кількість котелень. Потрібно заздалегідь визначити найкритичніші сценарії: які об'єкти можуть потребувати оперативного заміщення, яке обладнання для цього необхідне, де воно зберігатиметься, як доставлятиметься та чи підготовлені місця для швидкого підключення.

Українські виробники готові бути частиною цього рішення. У країні є підприємства, технології, досвід і виробничі потужності. Однак навіть за наявності цих потужностей обладнання потребує часу на виготовлення та комплектацію. Котельню, яка може знадобитися в січні, потрібно готувати вже зараз.

Резервне тепло для будинків

Міський резерв теплового обладнання може допомогти швидше реагувати на великі аварії. Паралельно потрібно зменшувати кількість будинків, які в критичній ситуації повністю залежать від централізованого теплопостачання. Один з таких шляхів – резервні джерела тепла на рівні окремих багатоповерхівок.

Після досвіду попередніх зим частина ОСББ готова самостійно інвестувати у встановлення резервних котелень. Київ зробив важливий крок, розширивши механізм співфінансування на встановлення блочно-модульних котелень у багатоквартирних будинках. Ідея в тому, щоб у разі аварійного припинення централізованого теплопостачання будинок мав альтернативне джерело.

Хоча це перспективний напрям, не кожен будинок може або повинен мати власну котельню. Це залежить від технічних умов, місця, газопостачання та економіки проєкту, але там, де це технічно можливо і співвласники готові вкладати власні кошти, місто має допомагати таким рішенням, а не ускладнювати їх.

Завдання резервної котельні не полягає у відмові від централізованого теплопостачання. Міська система залишається основною, а власне джерело використовується лише тоді, коли централізоване тепло тимчасово недоступне.

Проблема в тому, що такої моделі не передбачає чинне регулювання. Будинок не може залишити міське тепло основним і водночас мати власну котельню, тож ОСББ, які готові створювати резерв тепла, не можуть реалізувати це рішення.

Цю проблему потрібно вирішувати на нормативному рівні. Резервна котельня не має замінювати централізоване теплопостачання, коли воно працює. Її завдання – не дати будинку замерзнути тоді, коли основне джерело тепла тимчасово недоступне. Тому поряд з формуванням міського резерву потрібно прибрати нормативні бар'єри для ОСББ, які готові створювати власні резерви тепла.

Готовність до найгіршого сценарію

Ми не можемо знати, якою буде ця зима і по якому об'єкту вдарить противник. Проте для того й існує резерв, щоб не намагатися передбачити конкретну аварію. Його завдання – дати можливість діяти, коли аварія вже сталася.

Ми навчилися відновлювати енергетичну інфраструктуру надзвичайно швидко. Тепер потрібно зробити наступний крок: підготувати якомога більше рішень ще до того, як вони знадобляться. Це і є справжня готовність до опалювального сезону.