"Офіційна" контрабанда: чому Cargo-компанії роками працюють без сплати мит і податків

Є цікава пропозиція державі від текстильної галузі. Якщо її впровадити, це дасть легкій промисловості можливість не тільки зберегти залишки вітчизняного виробництва, а й дозволить його розвивати. Крім того, значно збільшаться надходження до бюджету. Але зробити це можна тільки якщо влада дійсно цього хоче.

Дивлюся, почали чіпати таких "священних корів" наших силовиків, як кол-центри. То, може, колись черга дійде ще до однієї "корови"? Це "офіційна" контрабанда. Вважаю, що проблему з нею можна вирішити без періодичної імітації репресій, які зазвичай закінчуються хіба що перерозподілом потоків. Це традиція, перевірена десятиріччями, а боротися з традиціями важко.

Але якщо з чорною контрабандою держава хоч якось і час від часу бореться (у перервах між поділом потоків), то сіра вже кілька десятиліть непотоплювана, цілком легально працює, навіть не ховається від правоохоронців і лише набирає обертів.

Йдеться про так звані Cargo-компанії з доставки. Тільки великих — їх десятки. Вони відкрито рекламуються, зазначають адреси й телефони (які роками не змінюються!), беруть участь у галузевих виставках легпрому із цілими стендами на найдорожчих місцях, знаходяться у постійних офісах з вивісками і нічого не бояться.

Причому всі знають, що це схема ввезення товарів, яка дає змогу будь-якому замовнику (просто з вулиці, без жодних рекомендацій та перевірок) завозити їх без сплати митних платежів і податків.

Як вона працює?

• Підприємець замовляє товар у виробників із Туреччини, Китаю тощо. А потім домовляється з Cargo-компанією про його доставку.
• Cargo-компанія бере на себе транспортування товару до замовника та вирішення всіх питань із митними процедурами. Оплата послуг (як правило — кешем) здійснюється найпростішим способом — за вагою вантажу. Наприклад, $1,6 за доставку кілограма тканини (за кілограм готового одягу чи взуття ціна вища, але теж усі розрахунки за кг).
• Щоправда, жодних первинних документів Cargo-компанії не надають. Але все просто й оперативно: не треба шукати транспортні компанії, а потім під час розмитнення витрачати час і гроші на підтвердження кодів УКТ ЗЕД, бігати лабораторіями, мати справу з індикативними цінами митниці тощо. Такий собі all inclusive.

Товар потім реалізують на ринках або в магазинах через ФОПів, яким жодні документи про походження товару не потрібні.

Як наслідок, легальні імпортери (які розмитнюють тканини в метрах, а одяг — у штуках) та українські виробники не можуть конкурувати з демпінговими цінами. Бо в тих, хто працює "в білу", собівартість продукції перебуває приблизно на рівні роздрібних цін мінімізаторів. Якщо імпортувати тканини, то в нас витрати на розмитнення і доставку становлять від 37% ціни закупівлі. У тих, хто везе через Cargo-компанії, — 17–18%.

Я знаю, про що говорю, бо нам про це прямо кажуть наші клієнти — покупці тканин: "У вас усе гарно і зручно, але будемо замовляти через Cargo: нам так дешевше, хоч і немає офіційного оприбуткування". З одягом і взуттям схожа історія.

У підсумку галузь занепадає, а держава недоотримує податки.

Пропозиція до уряду та депутатів

Якщо всіх влаштовує така схема ввезення через Cargo, а її куратори та вигодонабувачі ніколи не дадуть її зламати, то є дуже проста й ефективна пропозиція: зробіть рівні умови для всіх!

Нехай і легальні, "білі" імпортери розмитнюють тканину та одяг у кілограмах за тарифами, співставними з вартістю Cargo-послуг. Не можете побороти таку "спрощенку" — спростіть "ускладненку"!

Мінфіну може здатися, що це зменшить надходження до бюджету, але це не так. Бо якщо таке спрощення відбудеться і можна буде сплачувати єдину для всіх суму, але водночас офіційно й швидко отримувати свої замовлення, то з тіні незабаром вийдуть майже всі.

А обсяг тіньового ринку в легкій промисловості, за оцінками не лише моїми, а й експертів, зріс за останні роки з 60–65% до 80–90%. Нічого дивного: якщо по тканинах, одязі та взутті порівняти бази даних китайського або турецького експорту в Україну з нашими офіційними цифрами імпортованої продукції, різниця буде відрізнятися не в рази, а подекуди на порядок.

Є багато розрахунків (якщо владі цікаво — ми можемо їх надати), але наведу лише одну промовисту цифру. Річний обсяг споживання одягу та взуття в Україні навіть під час війни становить приблизно $3,5–4 млрд, але офіційно — тобто за даними, які бачить статистика, — у рази менше.

Гроші за Cargo-логістику в бюджет майже не надходять, тому він щороку недоотримує приблизно $1 млрд лише ПДВ та мита.

Якщо запровадити аналог Cargo-спрощення для всіх, то завдяки виходу торговельних і виробничих підприємств із тіні та, відповідно, сплаті ними не лише митних платежів, а й інших податків — на зарплату, на прибуток тощо — держава виграє десятки мільярдів гривень податкових надходжень, а в перспективі й розвиток галузі за рахунок рівних умов ведення бізнесу. Бо зможе нарешті конкурувати з турецькими, китайськими та іншими виробниками, які зараз мають значну перевагу завдяки Cargo-схемі.

Зараз половину видатків України покривають наші західні партнери, тому, можливо, для влади питання рівних правил гри та наповнення бюджету за їхній рахунок ще не здається актуальним. Але коли ми бачимо процеси, що розвиваються у зв'язку з майбутніми виборами в Європі — особливо в Німеччині та Франції, — та посилення там проросійських і антиукраїнських правих сил, вже треба думати, як захистити власних виробників і "білий" бізнес.

Бо всі ці схеми наповнюють лише чиїсь кишені і ніколи не закриють величезні діри в бюджеті.