Чи швидко Німеччина відмовиться від російського газу

На сайті "Економічної правди" 14 березня з’явилось новина — "Німеччина відмовляється від російського газу".

В ній ідеться про те, що у 2030 році 65% енергетичних потреб Німеччини покриватимуть відновлювані ресурси, а частка невідновлюваних значно скоротиться.

З моменту анексії Криму Росією та розпалювання війни на Донбасі багато країн очікували, що санкції та низькі ціни на енергоносії змінять поведінку "великої бензоколонки" і призведуть до швидкого миру.

Проте Росія продавала все більше енергоносіїв (2017 рік був рекордним для експорту газу з РФ), а агресивні дії країни продовжувались.

Тож у випадку з відмовою від російського газу теж хочу застерегти від завчасного оптимізму. Чи насправді Німеччина готова враз відмовитись від газу, зокрема й російського? І якщо це так, то наскільки швидким може бути цей процес?

Німеччина уже тривалий час провадить політику скорочення використання невідновлюваних енергоресурсів та нарощує частку відновлюваних. Цілком зрозуміло, що нарощування потужностей "зеленої" енергетики супроводжуватиметься скороченням частки невідновлюваних ресурсів.

Проте диявол, як завжди, криється в деталях: які ж невідновлювані енергоресурси заміщатимуться у першу чергу, а частка яких може зберігатися, або навіть покращуватиме свої позиції?

Динаміка структури енергетичного балансу Німеччини

Частка відновлюваних ресурсів у енергетичному балансі Німеччини і справді суттєво зростала протягом останніх років. Проте цей ріст супроводжувався і помітними зростанням обсягів енергоспоживання: частка невідновлюваних енергоресурсів особливо не скорочувалась.

Окремий парадокс німецької електроенергетики — вітрова та сонячна енергетика часто балансується за рахунок вугільної енергогенерації. У періоди, коли сонце не світить, а вітер не дме, необхідно компенсувати дефіцит виробництва енергії для покриття попиту.

Оптимальним з позиції розвитку саме зеленої енергетики у цьому випадку було б акумулювання енергії та використання паливної біомаси (яка може складуватись і використовуватись у потрібний момент). Проте досі цю функцію часто виконує вугільна генерація, у якої найнижча собівартість. Це значною мірою нівелювало природоохоронні потуги Німеччини, пов’язані із розвитком відновлюваної енергетики.

Також для балансування використовувався газ, який знижує забруднення порівняно з вугіллям, проте він дорожчий.

Отже, використання вугілля для балансування вітрової та сонячної енергетики гальмувало скорочення забруднення парниковими газами.Тож для скорочення обсягів забруднення довкілля, в першу чергу двооксидом вуглецю, Німеччина орієнтуватиметься на скорочення використання вугілля.

Є висока ймовірність, що це здійснюватиметься за рахунок паливної біомаси, біогазу та традиційного газу. Потенційний розвиток систем акумулювання електроенергії зменшить потребу у газі, проте наразі такі технології є дорогими і вони не користуються великим попитом.

Динаміка величин енергоспоживання та забруднення парниковими газами у Німеччині

Із нинішньої ситуації та намірів зрозуміло, що обсяги використання вугілля у Німеччині скорочуватимуться, а при цьому падатимуть і обсяги імпорту ресурсу з Росії. Проте у випадку саме природного газу ситуація є вкрай неоднозначною.

Серед традиційної енергетики, яка не викликає забруднення довкілля парниковими газами, є атомна. Але Німеччина відмовилась від неї. У 2023 році, згідно з планами, жодна АЕС не працюватиме в країні і дефіцит енергопостачання, який виникне, доведеться замістити.

Так, частково це буде здійснено за рахунок відновлюваних ресурсів. Проте сумнівно, що до того моменту будуть нарощені необхідні потужності генерації та акумулювання енергії. Особливо, зважаючи на очікування скорочення вугілля.

І тут в нагоді знову ж таки стане газ. Якщо говорити про плани значного розширення використання відновлюваних енергоносіїв із природоохоронних мотивів, то в Німеччині єдиним невідновлюваним, для якого залишиться місце, буде газ.

Чий газ купуватиме Німеччина? Нині Німеччина є одним і найбільших споживачів російського газу: у 2017 р. країна спожила 53,44 млрд кубометрів блакитного палива від Газпрому (62,5 % від сукупного споживання).

Відтак постає питання стосовно простоти заміщення таких об'ємів ресурсу. Відмова від російського газу з одночасним подальшим збереженням використання природного газу загалом означатиме ширше використання інших джерел поставок.

Проте чи достатньо існуючих потужностей та нових шляхів постачання газу для покриття німецького попиту на газ, який ростиме. У 2017 році споживання природного у Німеччині зросло на 5,2 — до 85,5 млрд кубометрів, а власний видобуток скоротився на 8%.

Так, Німеччина може побудувати термінали для скрапленого природного газу, проте порівняно невисока собівартість видобутку газу в РФ дає можливість конкурувати із заокеанськими постачальниками СПГ ціною.

Для прикладу, зважаючи на вартість газифікації та доставки ресурсу із США, рентабельність такої діяльності близька до нуля. Не даремно зараз в США  акцентують увагу на потребі зниження витрат у виробництві зрідження газу.

Зрозуміло, що російські компанії, перш за все Газпром, готові будуть демпінгувати, щоб не віддати ринок новим чи вже існуючим постачальникам.

Та і російський "Новатек" — новий гравець на ринку скрапленого газу, який набирає оберти, теоретично цілком здатен постачати газ не лише до СПГ терміналів у Німеччину, але й інших країн Європи (хоч і європейський ринок наразі не є пріоритетним для Новатеку).

Чи відмовиться Німеччина від використання вже збудованого Північного потоку, серед власників якого є і європейські компанії Gasunie и Engie, а також німецькі E.ON та Wintershall? Мабуть, запитання риторичне.

Важливо розуміти, що потенційні шляхи постачання газу до Німеччини розглядатимуться радше варіантами диверсифікації постачань (так би мовити, про всяк випадок), аніж принципової відмови від російського ресурсу.

При цьому, слід розуміти, рішення про "відмову від російського газу" не може походити від ефемерного суб’єкта: хтось повинен таке рішення прийняти і хтось повинен його реалізовувати. І потрібно усвідомлювати, що не варто очікувати рішень органів влади про таку заборону.

Так, цілковита правда, що новий уряд буде значно слабкішим адвокатом будівництва тісних відносин із Росією і сфері енергопостачань, аніж попередні, і нова коаліційна угода —чергове тому свідчення.

Проте нещодавно німецькі високопосадовці ледь не в один голос говорили, що Росія як постачальник енергоносіїв її цілком влаштовує, а "північні потоки" проекти суто комерційні, але не політично вмотивовані. Ще у лютому Меркель заявляла про те, що не бачить жодної загрози у будівництві Північного потоку 2.

Варто згадати і реакції посадових осіб Німеччини та Австрії у відповідь на наміри США блокувати будівництво Північного Потоку 2. Політична кон’юнктура є доволі крихтою: немає жодних гарантій, що кілька років новий уряд Німеччини підтримуватиме розширення постачань газу із РФ. А в цей час німецькі регулятори дають дозволи на будівництво цього газопроводу.

Крім влади, яка не може напряму заборонити газопровід, є і ті, хто будує та використовуватиме газопроводи до Росії.

Німецькі енергетичні компанії наввипередки заявляють, що для Німеччини Росія та Газпром, зокрема такі партнери, що надійніших годі й шукати. Згадати хоча б заяву німецької Wintershall про те, що Росія була, є і буде найважливішим партнером компанії. Це було уже після березневого конфлікту між Нафтогазом та Газпромом.

Ці ж компанії підтримують досі Росію, і не лише добрим словом, у планах з будівництва нового газопроводу Північний потік 2.

Звісно, можна очікувати, що з часом Німеччина почне диверсифікувати поставки газу. Проте не варто очікувати кардинального скорочення ролі РФ у енергопостачанні Німеччини та низки західноєвропейських країн. Не варто очікувати політичних рішень про різку та кардинальну відмову від російського газу у Німеччині.

Наразі для цього немає передумов ані в енергетичному секторі країни, ані у загальній системі бізнес-інтересів. Слід розуміти, що у Німеччині та окремих європейських країнах на використанні газу, зокрема і російського, зав’язне отримання великих як політичних, так і економічних дивідендів.

Намір Німеччини відмовитися від атомної енергетики показав наскільки подібні процеси тривалі в часу з неодноразовим відкладанням остаточного результату. До того ж, скорочення споживання російського газу Європою означатиме зменшення потреби і в українській ГТС, а отже, не лише втрати доходів, а й рівня зацікавленості ЄС в Україні.

Росія така само залежна від продажу ресурсів до Європи, як і Європа від цих ресурсів. І така залежність теж може бути використана для стримування агресивних діях РФ.