Чому "Дія.City" не пільга, а броня

У класичній економіці капітал завжди мав фізичний якір. Меткомбінат не можна загорнути в рулон, а тисячі гектарів чорнозему неможливо перевезти в іншу півкулю залізницею. Традиційний бізнес пускає коріння глибоко в землю, тому він змушений приймати правила гри тієї географії, де народився. Змінити юрисдикцію для нього – це роками списувати збитки та демонтувати доменні печі.

Технологічний бізнес влаштований принципово інакше. Він володіє феноменом "швидких ніг". Його активи важать рівно стільки, скільки важить ноутбук розробника чи серверна стійка, орендована в хмарі AWS. Якщо умови роботи стають токсичними, інтелектуальний капітал випаровується з країни за лічені тижні, не залишаючи по собі нічого, крім порожніх офісів креативних просторів.

Україна веде дві великі війни. Першу – екзистенційну, де вирішується питання фізичного виживання. Другу – невидиму, глобальну, за збереження людського капіталу в епоху тектонічного зсуву до Generative AI та автономних систем.

У другій війні нашими конкурентами є не географічні сусіди, а весь світ: від сонячної Португалії та надтехнологічного Сінгапуру до ОАЕ з їхніми безпрецедентними фінансовими ресурсами. Саме тому розмова про правовий та податковий простір "Дія.City" – це не розмова про податки. Це розмова про інституційну рамку, яка утримує Україну на світовій мапі технологічних націй.

Багато хто в країні досі перебуває в полоні радянської ментальної парадигми, сприймаючи "Дію.City" як пільгу чи подарунок для обраних ІТ-олігархів. Це фундаментальна помилка. "Дія.City" – це базовий мінімум конкурентоспроможності нашої держави, без якого вітчизняний технологічний сектор розчинився б у транскордонних юрисдикціях. У цьому є певний історичний драматизм.

Цей простір запустили 8 лютого 2022 року – рівно за два тижні до початку великої війни. Те, що планувалося як амбітний економічний експеримент для прискорення зростання, перетворилося на рятівне коло та стратегічну броню для всієї індустрії. Коли країна поринула в хаос, ця інституційна модель дала західним партнерам та інвесторам чіткий сигнал: зрозумілі правила гри є, бізнес працює легально.

Замість зупинки український технологічний сектор продемонстрував дива антикрихкості, але для подальшого руху нам потрібно прибрати емоції і поглянути на холодну мову цифр та макроекономічних мультиплікаторів.

Як виглядають параметри реальності

За даними Advanter Group та Diia.City United, технологічний сектор залишається головним донором валютної стабільності країни. Навіть в умовах безпрецедентного воєнного тиску експорт комп'ютерних послуг утримує планку на рівні 6,6 млрд дол., що становить понад 41% від усього українського експорту послуг. Простіше кажучи, кожен восьмий долар, що надходить у понівечену війною економіку, – це гроші, зароблені українськими технологічними командами.

Справжня магія "Дії.City" відкривається, якщо глянути на динаміку резидентів простору. Цифри демонструють вражаючий ефект мультиплікатора: ІТ-компанії, що приєднуються до простору, у середньому зростають удвічі швидше за ті, що залишаються за його межами. За рік резиденти згенерували 335 млрд грн виручки, трансформувавши її в 34 млрд грн сплачених податків до бюджетів усіх рівнів.

Варто зруйнувати ще один міф: про втечу від податків. Статистика доводить: податкова поведінка бізнесу всередині простору стала значно прозорішою, а частка податкових надходжень від резидентів у загальній структурі ІТ-індустрії зросла майже вдвічі порівняно з першим роком роботи простору (з 5,3% до 9,5%).

Міф про те, що "Дія.City" стала легальною офшорною зоною для ухилення від класичного податку на прибуток через ПнВК не витримує жодної критики. Фіскальні критики забувають базову аксіому: технологічний бізнес не капіталізується через накопичення прибутку всередині ТОВ. Його капіталізація – це зростання вартості компанії, реінвестування в R&D та масштабування на глобальному ринку.

ПнВК – це альтернативна система оподаткування в режимі "Дія.City", за якою податок у розмірі 9% платиться лише при виведенні коштів. Він розглядається як одна з податкових пільг режиму поряд із низькими ставками ПДФО та ЄСВ.

За даними Advanter Group, податкові пільги, зокрема ПнВК, прискорюють масштабування бізнесу резидентів: виручка зростає в шість-сім разів. При цьому режим забезпечує позитивний фіскальний ефект для держави: податкові надходження від резидентів зросли в 7,9 разу, а податкове навантаження до виручки збільшилося з 5,3% у 2022 році до 9,5% у 2025 році.

Опитування резидентів та інвесторів показує, що ПнВК не є центральним фактором в ухваленні рішень. Більшість респондентів сприймають його як технічний аспект оподаткування, який майже не впливає на стратегічні оцінки режиму, конкурентоспроможність компаній та інвестиційні рішення.

При цьому ПнВК у "Дії.City" – притомний економічний стимул, який змушує власників не виводити дивіденди, а залишати гроші всередині країни та вливати їх у розвиток нових продуктів. Замість того, щоб карати бізнес за створення доданої вартості, ПнВК у "Дії.City" фінансує майбутнє зростання.

Це той випадок, коли держава і бізнес нарешті грають за однією логікою. У червні 2026 року серед 4 487 резидентів 1 664 працювали з ПнВК. Найбільший ефект податкового режиму бізнес показує через два роки після приєднання.

Стабільність умов режиму, гіг-контракти і загальна передбачуваність значно важливіші для бізнесу та інвесторів, ніж перехід на податок на виведений капітал, тому робити стратегічні висновки щодо "Дії.City" на основі лише аналізу реєстрації платників ПнВК не релевантно. Ба більше, ПнВК ефективно працюватиме в масштабах економіки загалом без додаткових ускладнень для бізнесу.

"Дія.City" запустила масштабний процес добровільної детінізації, коли бізнесу стало вигідно та безпечно показувати свої реальні обороти і наймати людей офіційно. За 30 років моєї практики в консалтингу я майже не зустрічав прецедентів, коли рівень задоволеності бізнесу державною ініціативою становив би неймовірні 99%. Це феноменальний показник для України.

Проте за фасадом успіху ховається тривога. Попри ідеальні внутрішні умови спецрежиму, загальний індекс настроїв технологічного бізнесу стрімко падає.

Головний ворог підприємця – не високі ставки податків, а невизначеність. Ситуація, у якій політики на впливових постах, прикриваючи власні чи то схеми, чи то безпорадність, намагаються дискредитувати то приватизацію, то Prozorro, то "Дію.City" і ПнВК, впливає на внутрішніх і зовнішніх інвесторів украй негативно.

У наших опитуваннях інвестори дають зрозуміти, що передбачуваність правил важливіша за ставки податків. Якщо визначені державою правила гарантовані на три-пʼять років, то інвестор починає аналізувати економічну привабливість і тільки тоді порівнює ставки податків, вартість локального капіталу та робочої сили.

Біда України в тому, що непередбачуваність та корупція є більшими барʼєрами для інвестицій, ніж війна та депопуляція. Вихід для потенційного інвестора – вивезти креативні та інженерні команди, релокувати бізнес, викупити технологію і створювати ВВП в країнах, де голови фінансових комітетів парламентів сприяють інвестиційній привабливості, а не вичавлюють бізнес з країни.

Брак чіткої та довгострокової системи економічного бронювання фахівців, складнощі з короткостроковими закордонними відрядженнями для укладання контрактів та хронічний дефіцит "довгих" грошей створюють ситуацію, коли бізнес починає тиху евакуацію. Це найнебезпечніший тренд сьогодення, який важко відстежити за допомогою стандартної митної чи податкової статистики.

Юридично компанія залишається зареєстрованою в Україні, справно платить податки з поточних оборотів та зберігає статус резидента "Дії.City", але ментально та стратегічно вона вже не тут. Усі нові контракти, інтелектуальну власність, наймання архітекторів та фінансові потоки від міжнародних клієнтів менеджмент непомітно переводить на новостворені офіси в Польщі, Португалії чи на Кіпрі.

Наші дані безжальні: якщо українська компанія втрачає статус резидента "Дії.City", ймовірність її повної та безповоротної релокації за кордон злітає до 84%. Ми стоїмо на межі, коли через точкові регуляторні помилки можемо втратити курку, яка не просто несе золоті яйця, а тримає на плаву наш платіжний баланс.

Утім, український технологічний сектор знайшов простір для чергового квантового стрибка там, де ніхто не очікував: у точці перетину класичного ІТ та оборонних технологій. Defence Tech став головним драйвером внутрішнього структурування індустрії. Близько 500 компаній, що створюють БПЛА, системи РЕБ, роботизовані платформи та ШІ-рішення для аналізу поля бою, є резидентами "Дії.City".

Це не просто софт для автоматизації процесів, це капіталізація нашої безпеки. Цивільні розробники перекваліфікувалися на інженерів оборонного комплексу, перетворивши Україну на найбільший у світі живий полігон технологічних інновацій. Саме "Дія.City" дала цим командам прозору юридичну оболонку, з якою готові розмовляти великі західні донори та приватні мілітарі-фонди.

Інвестиційний вектор

Питання залучення капіталу зараз критичне: понад 44% компаній простору планують активно залучати інвестиції в найближчі два роки. При цьому для 56,6% іноземних інвесторів наявність у компанії статусу резидента "Дії.City" – не просто бажаний бонус, а жорстка умова для початку переговорів.

Західному капіталу байдуже до локальних обіцянок, йому потрібні знайомі інструменти захисту прав: елементи англійського права, поняття convertible note (конвертована позика), чіткі механізми захисту інтелектуальної власності та нерозголошення (NDA). "Дія.City" забезпечує це навіть під час війни.

Коли держава запускала цей правовий режим, вона дала бізнесу публічну та законодавчо закріплену гарантію: умови гри залишатимуться незмінними протягом 25 років. Будь-які спроби розхитати цей консенсус, запровадити додаткові перевірки чи "точково" переглянути податкові ставки для миттєвого закриття бюджетних дір – це не просто порушення слова. Це прямий постріл у власну макроекономічну стійкість, який підірве залишки інвестиційної довіри.

Замість закручування гайок там, де система працює з ефективністю 99%, державі час переходити на наступний рівень партнерства. Маємо перерости етап розподілу безповоротних грантів. Потрібна зріла модель matching grants, коли державні кошти інвестуються в технологічні компанії та Defence-Tech-стартапи на паритетних умовах разом із приватними венчурними фондами. Держава має стати системним співінвестором, який розділяє ризики з бізнесом, а не спостерігачем.

Час тактичних рішень на тиждень уперед минув. Ми зобов'язані захистити єдину ефективну інституційну рамку в країні. "Дія.City" довела свою антикрихкість у найважчі часи і зберегти її недоторканність – наш єдиний шанс залишитися на мапі технологічного світу після перемоги. Нам потрібна далека перспектива.