Що заважає регіонам розвиватися

Для десятьох окупних проєктів знайдуться десять бізнесів. Десять донорів для них не знайдеться, бо їх ресурс обмежений і від проєктного портфеля не залежить. Однак громади за звичкою йдуть найлегшим шляхом: за донорськими коштами, а не за приватними інвестиціями, які могли б дати регіонам кратно більше.

Найчастіше виникає одна проблема: брак довіри між громадою, бізнесом і державою, без якої інвестор не заходить навіть туди, де є гроші. Саме тому гроші на відновлення є, а економічного розвитку регіонів немає. Як це змінити? Чого бракує громадам, щоб перейти від епізодичних проєктів до розвитку?

Ці питання ми досліджували і на зустрічах у євросоюзівських інституціях у Брюсселі, і зі столичними посадовцями, і в міських радах, з якими співпрацюємо. Викристалізувалася, можливо, контрінтуїтивна, але чітка відповідь: бракує довіри. Взаємної певності в стосунках між бізнесом, громадами та державою.

Решту базових передумов для розвитку Україна має: надходять гроші на відновлення, є ресурси публічних інвестицій, наявна законодавча рамка, у регіони готові заходити євросоюзівські партнери з технологіями та обладнанням. У громад написані стратегії та плани стійкості, надрафтовані проєкти.

Ми провели оцінювання 20 громад у різних регіонах і впевнено говоримо: спроможність громади розвиватися та інвестиційна привабливість не народжуються самі собою разом із стратегією міста, яку формує муніціпалітет.

Вони виростають із співпраці муніципалітету, громади, бізнесу та міжнародних партнерів, що будується на взаємній довірі, здатній перетворити ресурс на позитивний результат. Розбудова такої співпраці потребує методології, яку ми відпрацювали під час проведення передпроєктних досліджень у регіонах.

Цю методологію ми домовилися покроково застосувати разом з нашим партнером на Львівщині – муніципалітетом Дрогобича. Це місто має все, чого зазвичай вимагають від спроможної громади: вікову історію та багату культурну спадщину, стратегію розвитку, сформовані проєкти в системі DREAM, команду.

При цьому Дрогобич є однією з небагатьох вітчизняних громад, яка чесно визнає: для перспективного розвитку цього недостатньо. Потенціал міста досі не розкритий, а проблеми з критичною інфраструктурою, енергетикою та попитом на житло, що зростає, закриваються ситуативною донорською допомогою.

Це класична пастка, у яку зазвичай потрапляють громади. Критична інфраструктура роками дотується з бюджету: місто платить, щоб система працювала, і ця стаття витрат щороку більшає. Тим часом поруч простоюють і не приносять доходу активи: приєднана до мереж потужність, майданчики, земля.

Громада, приватний бізнес та партнери рухаються паралельно. Громади рахують, скільки отримають і витратять донорських коштів. Бізнес не бачить сталих правил і сприймає владу як контролера, який може заблокувати проєкт. Партнери мають технології та експертизу, але не бачать прорахованих проєктів.

Три ресурси, які мали б співпрацювати, лежать у різних кишенях. Проєкт скидається на дах, який ставлять раніше за фундамент, тож інвестор, якому показують дах без будівлі, не розуміє, на що він дивиться. На відстані один від одного гравців тримає брак довіри між громадою, бізнесом і державою.

Як наслідок – усім трьом не вистачає спільної роботи з експертизою, адже кожен гравець рахує сам і не вірить чужим цифрам та даним. При цьому громаді бракує досвіду створювати проєкти, які переконують інвестора та банки. Отже, щоб забезпечити розвиток будь-якої громади, треба змінити всі три позиції.

Перший крок до такої трансформації – разом з громадою правильно порахувати, скільки новий об'єкт здатний заробити. Громади звикли рахувати витрати і майже не звикли рахувати дохід. Тим часом проєкт із зрозумілим планом окупності стає привабливим для приватного інвестора та банківського фінансування.

У цій логіці навіть об'єкт критичної інфраструктури в комунальній власності перестає бути тягарем для бюджету, якщо громада пропонує його бізнесу під генерацію для власного споживання чи інше окупне рішення. Тоді працює економічна логіка: що більше в громади окупних проєктів, то більше приватного капіталу вона залучає. Щоправда, з донорським фінансуванням ця логіка не спрацює, адже його обсяг фіксований і від кількості проєктів не залежить.

Однак жоден приватний інвестор не заходить у громаду наосліп. Йому потрібні дані: скільки потужності, води, землі та людей громада потребуватиме за три, п'ять, десять років. В Україні це найбільш незручне місце, об яке ламаються десятки великих потенційних інвесторів. Державна статистика описує громаду кількома показниками, а власним даним громад історично не довіряють.

Спроможність починається із спільної роботи громади, бізнесу й експертів: збирати, верифікувати й прив'язувати дані до конкретних рішень. Громада вчиться цього разом з бізнесом та експертами, які згодом опрацьовуватимуть ці дані, тож масив інформації одразу формується в потрібному вигляді. Для інвестора це конвертується в час і менший ризик, а отже – у готовність вкладати кошти.

Ми пропонуємо громадам підхід learning by doing (навчання через дію – ЕП). Перший проєкт громада формує разом з нашими експертами, приватним бізнесом та євросоюзівськими партнерами з експертизою: від збору даних та розрахунків до структурування та пошуку фінансування. Громада вчиться рахувати й структурувати, бізнес одразу бачить умови та ризики зсередини.

Другий проєкт громада готує самостійно. Роль зовнішньої експертизи тут ключова. Партнер з ЄС стає арбітром і вибудовує довіру між громадою та бізнесом, які обирають фінансову та юридичну модель співпраці. Зовнішній нагляд гарантує, що проєкт структурований за євросоюзівськими правилами, а отже, зрозумілий та прийнятний для іноземних інвесторів і міжнародних фінансових організацій.

Така робота готує громаду до значно ширших економічних перспектив. Уміння працювати у форматі, який розуміє ЄС, – це передовсім питання доступу до грошей. Фонди згуртованості громад – приблизно третина бюджету Європейського Союзу і головний інструмент, яким він вирівнює розвиток своїх регіонів. Доступ до цих фондів для українських міст відкриється після вступу України до ЄС.

Симптоматично, що держава вибудовує інституційну рамку під цей перехід: новостворене Міністерство у справах розвитку громад, територій та ВПО на чолі з Віталієм Безгіним серед своїх стратегічних напрямів визначило згуртований розвиток територій з переходом до політики згуртованості ЄС, а також розвиток міжнародного партнерства задля фінансової та експертної підтримки громад.

Тобто саме це міністерство відповідає за вивчення регіонами правил ЄС. Однак євросоюзівські кошти не роздаватимуть громадам за потребою, вони діставатимуться регіонам, які зуміють показати ефективний проєктний портфель, порахувати співфінансування й обґрунтувати вплив власними верифікованими даними. Громада, яка пройшла перші окупні проєкти з інвестором та експертами, краще за інших усвідомлюватиме, як отримати таке фінансування.

Дрогобич уже тестує підхід "прецедентних проєктів" і ми переконані, що таких міст буде більше. Це може не здаватися очевидним, але часу обмаль: донорський ресурс скорочуватиметься, а вимоги євросоюзівських фондів не стануть м'якшими. Громади, які почнуть будувати довіру з бізнесом та інвесторами вже зараз, долучаться до політики згуртованості Євросоюзу підготовленими. Решті доведеться займати чергу за донорськими коштами, яких на всіх не вистачить.