Топ-10 фактів про закон про медіацію: що бізнесу варто про нього знати

Медіація як інструмент альтернативного вирішення спорів (англ. Alternative Dispute Resolution – ADR) вже давно успішно працює в правових системах більшості розвинених держав, і от нарешті вона закріпилася на законодавчому рівні і в Україні. 

16 листопада 2021 року Верховна Рада прийняла закон "Про медіацію". Саме поняття медіації не є новим для України, проте український бізнес напрочуд рідко нею користувався на відміну від бізнесу, що працює в європейських державах. 

Там медіація є одним із найшвидших та відносно недорогих способів вирішення спорів. Така недовіра до ефективності медіації з боку українського бізнесу передусім була зумовлена відсутністю закону, який би врегульовував процедуру та її наслідки. 

Крім того, за відсутності закону залишався невизначеним статус медіатора та його роль в процесі вирішення конфлікту.

Новий закон має поставити крапку в цій невизначеності і надати бізнесу додатковий інструмент для врегулювання спорів. Закон про медіацію детально врегульовує процедурні питання проведення медіації та її організації, визначає статус та роль медіатора. 

Нижче розглянемо 10 ключових нововведень, які запроваджує закон про медіацію.

Почнемо з тих, які можна вважати позитивними.

• Чітко визначені правила процедури

Закон про медіацію визначає її як позасудову процедуру вирішення спору чи конфлікту шляхом переговорів, яка застосовується виключно за взаємною згодою сторін спору. 

Проводить таку процедуру спеціально підготовлена нейтральна особа – медіатор (чи декілька медіаторів), який повинен бути неупередженим та допомагати сторонам конфлікту досягати порозуміння та проводити переговори. 

Завершується медіація укладанням, як правило, письмової угоди між сторонами, що фіксує результат їхніх домовленостей, а також наслідки їх невиконання. 

• Медіатор допомагає прийняти рішення, але не впливає на процес його прийняття 

Головна особливість і відмінність медіації від інших способів вирішення спору – це її максимальна автономність, конфіденційність та добровільність, адже рішення як результат вирішення конфлікту виходить не від медіатора (або судді чи арбітра, як у звичних процедурах вирішення спору), а від сторін конфлікту, та викладається в угоді сторін спору за результатами медіації. 

Сторони самі визначають, які способи, строки, умови врегулювання конфлікту будуть досягнуті. Decision-maker’ами виступають обидві сторони конфлікту, а не медіатор.

• Охоплює широке коло справ

Закон про медіацію вносить зміни до ряду кодексів, які передбачають можливість використовувати медіацію при вирішенні широкого спектру спорів, за умови, що сама процедура не зачіпає прав та інтересів третіх осіб, не задіяних в медіації. 

До таких спорів чи конфліктів можна віднести і суперечки з контрагентами, партнерами, акціонерами, найманими працівниками, і навіть спори з державними органами.

• Дешевше й значно менш агресивно, ніж суди 

Медіація – доволі гнучкий інструмент вирішення бізнес-конфліктів. Він дає змогу сторонам зекономити час та кошти, а також допомагає зберегти добрі ділові стосунки і можливість подальшої співпраці. 

Цього значно рідше можна досягти, вирішуючи спір в суді чи арбітражі, де використовуються агресивніші тактики.

• Справа добровільна

На відміну від суду та арбітражу, медіація – абсолютно добровільна процедура вирішення спору між сторонами, які не лише за взаємною згодою призначають медіацію, але і в будь-який момент можуть відмовитися від участі в ній (наприклад, якщо в ході перемовин сторона розуміє, що конфлікт не можна врегулювати шляхом досягнення взаємних домовленостей). 

При цьому участь сторони в медіації не може вважатися визнанням такою стороною вини, позовних вимог або відмовою від позовних вимог.

• …та конфіденційна

Ще одна перевага медіації – її конфіденційність, яка не притаманна судам чи й до певної міри арбітражу. 

Закон про медіацію визначає: якщо одна сторона повідомляє медіатору конфіденційну інформацію, він не може розкрити таку інформацію іншій стороні без згоди сторони, яка її повідомила. 

І це дуже зручно, коли, наприклад, сторона хоче надати медіатору докази своєї платоспроможності, але не хоче, щоб опонент бачив фінансові документи. 

• Результат, який влаштує всіх

Ключовою перевагою медіації є досягнення компромісного рішення, яке влаштовуватиме обидві сторони. Такий компроміс досягається виключно шляхом розгляду спору під різними кутами та з різних аспектів, а не вузько та в межах заявлених вимог, як це роблять суди. 

Медіатор стримує ескалацію негативних емоцій у сторін, перетворюючи суперечку на перемовини, а спір – на компроміс.

Але є в Законі про медіацію й положення, якими можуть користатися недобросовісні сторони конфлікту. Про що саме йдеться?

• Спосіб затягнути процес

В першу чергу, йдеться про використання процедури медіації не за призначенням, а, скажімо, як спосіб відстрочити виконання зобов’язання, чи як процесуальну диверсію, якщо спір вже знаходиться в суді чи арбітражі. 

Згідно з законом про медіацію, її може бути призначено на будь-якій стадії вирішення конфлікту, як до звернення до суду, так і на стадії судового розгляду чи навіть виконання судового чи арбітражного рішення. 

А зміни, запропоновані законом до процесуальних кодексів, передбачають можливість суду зупинити провадження на період проведення медіації до 90 днів. 

Для такого зупинення потрібна заява обох сторін, але зрештою, якщо недобросовісна сторона надто наполягатиме на медіації, то отримання такої згоди навряд чи стане перепоною. 

• Ризик нульового результату

Цей ризик завжди є, адже сторона може вийти з процесу медіації в будь-який час. Тому може статися, що витративши час та зусилля на врегулювання мирним та цивілізованим способом, опонент на певному етапі вирішить зійти з цього шляху. Тоді іншій стороні доведеться починати врегулювання спору заново, вже іншими способами.

• Ризик позбавити себе можливості піти в суд

Окрім того, за законом, проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності. Це передбачає певний ризик для потенційного позивача, адже може виявитись, що поки сторони перебували у процесі переговорів та в медіації, які зрештою нічим не завершились, сплив строк, в рамках якого особа могла звернутись до суду за захистом свого права. 

Із прийняттям закону бізнес має почати використовувати медіацію на рівні з іншими, звичними способами вирішення спорів, адже медіація значно швидша, дешевша та цивілізованіша. 

Та перш ніж приймати пропозицію про проведення медіації від опонента, варто в першу чергу зважити всі потенційні ризики та уважно придивитись до його поведінки – чи дійсно він має на меті врегулювати спір, чи це лише легалізована відстрочка виконання обов’язку. 

А при визначенні в медіаційній угоді строків на проведення медіації необхідно вирахувати їх таким чином, щоб раптом не пропустити позовну давність.