Українська правда

Безринкові відносини: чому бізнес і платіжні системи не зможуть домовитися

Комісія за безготівкові розрахунки в Україні в чотири-шість разів вища, ніж у ЄС. Як банки та платіжні системи маніпулюють інформацією, щоб не втрачати надприбутки?

Недавно на форумі RAU Expo-2021 обговорювали з колегами проблему еквайрингу в Україні.

Міркували, як так виходить: держава зобов'язує бізнес проводити розрахунки банківськими картками, споживачів банківських розрахункових послуг стає більше, а комісія на них не просто вчетверо перевищує європейську, а й продовжує зростати.

Бізнес вимагає знизити вартість еквайрингу та ставки інтерчейнджу до європейських показників. Своєю чергою, банки та платіжні системи наполягають на ринкових механізмах і намагаються "заговорити" ситуацію за допомогою меморандумів.

Картками користуватися зручно й безпечно – у цьому переконалися всі. У період пандемії зменшення обігу кешу стало особливо актуальним. Поступово всі звикли, що навіть у найменшій крамничці можна розрахуватися карткою або телефоном.

Цей процес активно стимулює держава, зобов'язуючи бізнес ставити POS-термінали. У результаті, за даними Нацбанку, за 2020 рік безготівкові операції з платіжними картками за сумою перевищили 55%, а за кількістю – перетнули межу 80%.

Усе було б добре, якби не занадто висока банківська комісія за обробку платежів та обслуговування терміналів – еквайринг. У ЄС це 0,5%, в Україні – 2-3%. Оскільки покупців обслуговують різні банки, то виникає ще одна комісія – інтерчейндж за розрахунки між банками і з платіжними системами VISA й Mastercard, яка теж набагато вища, ніж у ЄС.

Для нашої мережі АЗС витрати на еквайринг останніми роками стабільно посідають другу графу витрат після зарплати. Наведу приклад: з кожної АЗС на інкасацію готівки ми щомісячно витрачаємо 1,5 тис грн, на послуги еквайрингу – 30 тис грн.

Це при тому, що інкасація – це фізична операція, яка потребує логістичних затрат і залучення персоналу. Натомість банківська комісія, яка повністю диджиталізована, коштує у двадцять разів більше.

У представників банків та платіжних систем своя логіка. Вони пояснюють, що в Україні середній чек та, відповідно, комісія нижчі, ніж у Євросоюзі, а кількість трансакцій – та сама, тому їм треба компенсувати швидшу зношуваність терміналів.

Проте версія про довгу окупність терміналів не витримує критики. Наприклад, у нас з 2013 року стоїть приблизно однакова кількість таких терміналів. З кожним роком вони стають дешевшими і слугують три-чотири роки, а їхня окупність становить пів року. Отже, це чергова маніпуляція тих, хто не хоче втрачати свої надприбутки.

Крім того, банки погрожують, що в разі законодавчого обмеження комісії еквайрингу та інтерчейнджу вони будуть змушені "відігратися" на споживачах: зробити платним випуск карток, скасувати кешбеки та програми лояльності. Вихід, який пропонують банки та платіжні системи, – нехай ситуацію врегулює ринок.

Але про який ринок ми говоримо, якщо правила гри встановлюють два монополісти – міжнародні платіжні системи VISA й Mastercard і чотири державні банки, які за законом мають виняткове право здійснювати ці операції?

В АМКУ, куди подавалися запити щодо цієї ситуації, розводять руками: банки затягують надання відповідей на запити і фактично спускають ситуацію на гальмах. Єдине, що спромоглися зробити останнім часом, – підписати меморандум між Нацбанком та міжнародними платіжними системами.

Це теж не вихід. Практика показує, що такі меморандуми не працюють і ні до чого не зобов'язують платіжні системи. Це чергове замилювання очей і затягування ситуації. Бізнес наполягає на врегулюванні питання через Верховну Раду. Наразі розглядається проєкт закону №4364 "Про платіжні послуги", до якого бізнес вніс поправки.

Зокрема, ми наполягаємо на поступовому – упродовж трьох років – зниженні еквайрингу до 0,5%, інтерчейнджу – до 0,3%. Інакше, щоб зберегти рентабельність, одному бізнесу доведеться підвищувати ціни, інший у будь-який спосіб буде переводити розрахунки в готівку, а в найгіршому випадку – закриватися.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
НБУ банки тарифи ЄС ОККО