Українська правда
Перспективи для інвестицій всередині країни

Американські гірки від Мінфіну

Що не так із ставкою рентної плати за користування надрами для металургійної галузі та чому бюджет може недоотримати половини платежів.

Український народ є власником усіх надр. Він через державу віддав їх у користування приватним компаніям. Компанії видобувають з надр корисні копалини. І за це платять державі рентну плату. 

Рента плата – це такий податок, суму якого ми вираховуємо, помноживши масу видобутих корисних копалин на ціну їх реалізації і на ставку. Слово "ставка" тримаємо в умі, бо далі буде все про ці ставки.

"Ризик – справа благородна", — подумали в Мінфіні і вирішили в ресурсному законопроєкті №5600 закласти норму, яка у мене в голові абсолютно не поєднується зі словосполученням бюджетне планування, заради чого, власне, платники податків й утворили та утримують це міністерство в складі уряду. 

В Україні 70% (або 95%, якщо видобувається нафта або газ) коштів, які надходять як рентна плата, направляються до державного бюджету. 

З цих коштів потім здійснюються заплановані на рік видатки: платяться пенсії, утримуються суди і так далі за списком. 

Не треба бути економістом, аби зрозуміти: чим більш прогнозовані обсяги надходжень від рентної плати, тим краще державному бюджету. 

Чим з більшою часткою ймовірності держава отримає прибуток, тим більш упевнено можна спланувати, як цей прибуток витратити – збудувати ту чи іншу школу, лікарню, садочок чи дорогу. 

І зовсім кепсько, коли в тебе на носі великі витрати, а от, чи будуть надходження для покриття цих витрат та ще й у достатньому обсязі, – велике питання. 

А тепер повернімося до нашого планувальника — Мінфіну та його законопроєкту 5600. Що він пропонує? 

Встановити ставку рентної плати для добувників руди у розмірі 10%, якщо ціна на тонну руди із 62%-вмістом заліза на міжнародних ринках становитиме 200 доларів США і вище за тонну. А якщо менше 200 доларів, то... увага... одразу вдвічі менше — на рівні 5%.

Тут, звісно, ще цікавий показник руди: 62% вмісту заліза. 

Але то окрема супер-цікава тема, яку я ще підніму в наступних публікаціях. 

Скажу лише, що вона тісно пов’язана з дохідністю бізнесу одного нашого співвітчизника, а за сумісництвом власника палацу бельгійського короля Леопольда ІІ на Французькій Рив’єрі.

Отже, маємо дві ставки. 

10%, якщо тонна руди коштує 200 доларів і вище, і 5%, якщо менше 200 доларів.

Ніби все ок? 

Ні, є нюанс. 

У разі ціни, наприклад, 202 долари за тонну держава отримає 10% з кожного долара тієї ціни, яку вторгувала компанія за тонну руди. 

А якщо ціна 199 доларів, то тут одразу надходження від проданої тонни руди зменшуються удвічі — до 5% з кожного вторгованого долара. 

Відчуваєте різницю?

Якщо коли-небудь в якусь політичну енциклопедію збиратимуть історії сумнівних з точки зору державних інтересів рішень, то сміливо пропонуйте це "блискуче" бюджетне планування від Мінфіну. 

Можна й оголошення біля входу до будівлі Мінфіну такого змісту причепити: "Обвалюємо надходження до бюджету від рентної плати за руду вдвічі. Швидко й недорого — за один день і лише за 1 долар. Дешевше не знайдете". 

Всі, хто вирішив, що ціна мабуть стабільно тримається десь вище або нижче цього коридору, і через те Мінфін і пропонує такий коридор (мовляв, ніколи не буде у нас тих перепадів), зроблять мені велику ласку, якщо зайдуть і подивляться на цінові коливання на сайті китайських бірж http://www.custeel.com/

Для допитливих: прив’язка наших ставок йде до міжнародних цін, оскільки більшу частину нашої руди ми експортуємо. Минулого року з 79 млн тонн відправили за кордон 46 млн тонн. Більшу частку до Китаю. 

Тому, коли ми кажемо про ціни на міжнародних ринках, то орієнтуємося на ціни, за якими руда торгується саме у китайців. 

Я не полінувалася, ввімкнула google-перекладач і заскрінила узагальнені дані китайських бірж про цінові коливання протягом останніх двох місяців. 

 

І якщо на цьому графіку вам здається, що за ці два місяці двічі ціни на руду (із вмістом заліза 62% — помаранчевий маркер) спочатку піднімалися вище 200 дол/т, а потім падали нижче 200 дол/т, а потім знову піднімалися, то вам не здається. Так воно й є. 

Я мовчу про те, як підприємствам планувати свою господарську діяльність, якщо "коридор можливостей" податкового навантаження складає два рази. А про зміну податків повідомляють за місяць. 

Це просто мрія будь-якого інвестора в світі, щоб прийти до нас і працювати за такими податковими правилами, які нагадують американські гірки. 

Тож пропоную в інвестиційних буклетах, які урядовці готують на всілякі міжнародні інвестиційні форуми, прямо про це писати. І тоді від іноземних інвесторів точно не відіб’ємося. 

Інвестиційним няням залишиться тільки встигати каву розносити все в нові й нові офіси компаній, які заходитимуть і заходитимуть до нас на ринок.

Але досить іронії. 

Мене в цьому випадку шалено бентежить інше – Мінфін свідомо (не випадкові ж вони числа обрали, їй-бо) йде на ці гойдалки у надходженнях бюджету. 

Ніколи парламенту не давали детальні розрахунки під плановими показниками надходжень. 

Тому, коли як депутат я отримую проєкт бюджету, а там написано, що планується зібрати 3,4 млрд грн рентних платежів, то не можу бути певна, чи розраховує при цьому Мінфін, яку саме рентну плату підприємства сплачуватимуть в бюджет більшу частину року, розраховану за ставкою 5% чи 10%. 

А ще надактуальне питання, чим Мінфін збирається перекривати двократне недонадходження, якщо розраховує на рентну плату 10%, а ціни на міжнародних ринках встановляться такі, що передбачатимуть ставку в 5%. 

Ну й нарешті цікаво, в яких таких крутих управлінських школах вчать ставити такі величезні розриви при таких незначних коливаннях цін, коли ці коливання дуже імовірні з періодичністю двічі на місяць?

Не питайте, бо я не знаю.

Тому пропонуватиму парламентському комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, в який я входжу, все ж більш виважено підійти до градації ставок і додати більше змін кроків ставок, залежно від зменшення ціни. 

Аби процес формування ставки був більш плавним і менш шоковим для бюджету. 

Любов до ризику – то мабуть шляхетна риса, але точно не тоді, коли відповідаєш, чи буде завтра щось у Пенсійному фонді, аби виплатити пенсії.

О, й ще одне! Любите пасхалки? Мінфін теж любить. 

Там в законопроєкті трохи нижче ставок є норма про те, що і в такому обсязі рентну плату платити не треба (от вже ж широка душа в того Мінфіну). 

Можна платити тільки 90% (так і пишуть: застосовується коефіцієнт в 0,9). 

Бо то у Вас, найшанованіших із шановних, дефіцит бюджету. 

А Мінфін у нас лояльний до постійних клієнтів. Знижка 10%.

Не пригадую, коли ми всією країною підписалися фінансувати цю програму лояльності. Але то вже деталі, я так розумію. 

Це вже очевидно, але про всяк випадок я попереджаю, що на комітеті запропоную колегам дещо відкоригувати цей атракціон нечуваної щедрості від наших "мінфінівських" гуру й інноваторів фінансового менеджменту в частині управління державним бюджетом.

Тож виважених нам рішень. В інтересах держави. 

А як інакше?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
експорт надра металургія бюджет видобуток