Депутати - найбільша загроза для національної безпеки

Приймати закони та нести за це відповідальність – обов'язок Верховної Ради. Однак вчитуватись у закони українські депутати не люблять.

15 липня у Верховній Раді зареєстрували законопроект № 2371а "Про державно-приватне партнерство у сфері національної безпеки та оборони України". Текст закону розробила компанія KPMG у рамках співробітництва з Міністерством оборони.

Оскільки документ створювався під осяйним лого  "Волонтерського десанту", його охрестили "перемогою" задовго до прочитання.

Навіть Президент згадав про нього та подякував розробникам під час зустрічі з волонтерами Міністерства оборони 14 березня.

Сам же керівник проекту "Впровадження державно-приватного партнерства в системі національної безпеки і оборони" Офісу реформ Міноборони Сергій Попов заявив, що "прийняття законопроекту захистить інвесторів, створить законодавчі засади для довгострокової співпраці між приватними інвесторами та державою…" тощо.

Однак ретельної перевірки документ не пройшов.

Експерти групи "Національна безпека та оборона" Реанімаційного Пакету Реформ знайшли в тексті багато протиріч. Так, Закон не вирішує головних проблем державно-приватного партнерства у цій сфері й містить положення, які ставлять під загрозу безпеку нашої держави.

Колізії – одна з найбільших проблем українського законодавства. Часто норми одного й того ж закону суперечать один одному або іншим, рівним за силою, документам. Подібні речі – хлібне поле для махінацій, адже вибір, якій нормі слідувати, у таких випадках залишається на розсуд виконавця.

Потім таку людину легко засудити, адже слідуючи одній нормі закону, вона порушила іншу. Таким підводним камінням наповнений й законопроект № 2371а.

"Бомба" в законі: чим ЗП загрожує національній безпеці та обороні

Сипучими пісками для державних підприємств ризикує обернутися передбачені новим законопроектом оренда та концесія підприємств оборонної галузі.

Почнемо з того, що це положення суперечить існуючому законодавству, зокрема Закону  "Про оренду державного та комунального майна".

По суті, стаття 7 законопроекту № 2371а  "Про державно-приватне партнерство у сфері  національної безпеки та оборони України" передбачає передачу державного майна до статутних капіталів інших підприємств, що є відчуженням цього майна.

Законопроект дає простір приватним установам для взяття під контроль підприємств оборонної галузі. В кінцевому рахунку, держава може на рівному місці втратити будь-який вплив на власні активи.

Тим більше, що державне майно, відповідно до законопроекту, роздається у приватні структури без проведення процедури оцінки вказаного майна.

Дуже туманною постає в Законі й улюблена область махінаторів – конкурс на основі якого, власне, й повинно реалізовуватися державно-приватне партнерство. Зокрема, законопроектом не передбачено порядок проведення оцінки майна, яке передається.

Виходить, нема жодних процедур, які б контролювали доцільність та об’єктивність ціни, за якою передається державна власність.

Особливої уваги заслуговує те, як щедро цей Закон нагороджує повноваженнями Міністерство оборони. Міністерство отримує ексклюзивне одноосібне право виносити пропозиції щодо організації державно-приватного партнерства у цій сфері на базі державного майна.

Окрім створення явного, доволі небезпечного владного перекосу у бік міністерства, подібне положення суперечить чинному законодавству. Зокрема це стосується ЗУ "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" та деяких інших законів.

Виходить, що з подібною нормою в арсеналі, Міноборони перетворюється на "Фонд державного майна №2" й отримує невластиві та неконституційні функції.

Зміни на вагу життя: яким має бути новий закон

Ідея створення закону "про державно-приватне партнерство у сфері  НБіО" – це необхідна відповідь часу та умовам, в яких опинилася наша держава.

Ряд злободенних проблем у сфері НБіО, які шкодять Україні кожного дня, можна вирішити виключно фаховим налагодженням партнерства між державою та приватним сектором.

Сьогодні немає реальної можливості укладати довготермінові контракти між державою та приватними підприємцями у цій  сфері.  Проблема в тому, що у державі відсутня система середньо- та довгострокового бюджетного планування.

В свою чергу, та ж оборонна промисловість – не забавка, її розвиток потребує стратегії, планування. Підприємці повинні мати реальну змогу підлаштуватися під потреби країни, а це неможливо, якщо сама держава не здатна чітко сформулювати систему довгострокових бюджетних витрат й гарантувати їх контрактом.

Наступна проблема більш ніж очевидна – бюрократична складність отримання ліцензій на виробництво продукції військового призначення та спецтехніки. Реальних причин зберігати таку складну процедуру сьогодні немає, однак будь-яка бюрократія – спосіб підзаробити для "брудних чиновників". Вони точно зацікавлені, щоб існуючий порядок речей зберігався ще багато років.

Також в Україні дуже складно створити на приватних підприємствах режимно-секретні органи та добитися для працівників таких підприємств доступу до державної таємниці.

В усьому світі, в тому числі й в Америці з її гігантськими масштабами військової промисловості, давно створено адекватні правила для вирішення цих проблем. Просто взявши за основу їхню модель, можна дати новий поштовх для інноваційного розвитку сфери.

Й остання, по порядку, але не за значенням, проблема – відсутність реальних правил, за якими б приватний сектор міг за власною ініціативою проводити розробку продукції військового призначення та спеціальної техніки.

Цілий пласт для фантазії в сфері оборонної промисловості закрито, бо реальної моделі, як законно приватним підприємцям займатися створенням інновацій у сфері оборони Україна немає.

Усі ці проблеми міг би вирішити добре написаний та продуманий Закон "Про державно-приватне партнерство у сфері  національної безпеки та оборони України". Однак, сьогоднішній законопроект не вирішує більшість з вищезазначених питань.

Натомість він містить дуже суперечливі положення, суперечить чинному законодавству й надає Міноборони невластиві йому повноваження.

Єдиний плюс – у депутатів з'явилася можливість довести, що вони з уважно вивчають законопроекти та не голосують за ті, що прямо загрожують нацбезпеці.

***

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.