Кінець епохи маршруток

У європейських містах автобус або трамвай – не лише спосіб дістатися на роботу, а звичне, зручне, передбачуване середовище. У нас же дуже часто це про спеку влітку, холод узимку, відсутність термінала, переповнені салони й нерозуміння, коли і чи взагалі приїде маршрутка.

Насправді все це – не просто побутові незручності. Це показник того, наскільки системно ми підходимо до організації життя в місті. Транспортна система – це частина суспільного договору. Вона має працювати для всіх: молодих і старших, пільговиків, людей з інвалідністю, мешканців центру і передмість.

Початок кінця ери маршруток

Сьогодні в Україні триває робота над законопроєктом, який має врегулювати надання суспільно важливих транспортних послуг. Разом із європейською організацією Transport&Environment "Екодія" підготувала для Мінрозвитку пакет рекомендацій, покликаних привести українське законодавство у відповідність до Регламенту ЄС №1370/2007.

Модель Public Service Obligation (PSO), яка лежить в основі цього Регламенту, базується на простій ідеї: перевезення – це не лише ринкова послуга, а суспільна необхідність. У Європейському Союзі PSO використовується в багатьох сферах: поштових, енергетичних, соціальних, банківських. Але в транспорті – особливо.

Вона дозволяє державі або громаді замовляти у перевізника послугу навіть тоді, коли та економічно невигідна, але якщо важлива для людей. Тоді перевізник отримує компенсацію з бюджету за чіткою формулою.

24-26 червня в Брюсселі відбулися засідання щодо оцінки готовності України до транспортних реформ. Там же розглядався і оновлений законопроєкт щодо моделі роботи громадського транспорту. Це логічний і необхідний крок для наближення до європейських стандартів у сфері громадського транспорту.

Що пропонує громадськість і що це дасть пасажирам

Рекомендації, які розробила громадськість, мають одну мету – щоб громадський транспорт в Україні став передбачуваним, доступним і гідним.

Що пропонується:

• Запровадити конкуренцію на прозорих умовах. Усі контракти з перевізниками мають укладатися через тендер, а не "за домовленістю". Це дасть можливість залучати кращих операторів і планувати інвестиції в новий рухомий склад.
• Установити чітку формулу компенсації. Перевізники повинні знати, скільки і за що їм платять – за кілометри, а не за кількість пасажирів. Це забезпечить стабільність, дозволить перевозити всіх – зокрема пільговиків – без дискримінації.
• Надати перевізнику ексклюзивне право на маршрут. Це означає: один оператор – один маршрут, без дублювань, хаосу і "перетягування" пасажирів.
• Прописати відповідальність органу влади. Має бути чітко визначено, хто організовує перевезення, проводить конкурси, контролює якість і приймає скарги.
• Створити можливість координації між громадами. Бо сьогодні запустити маршрут Київ–Ірпінь складно саме через юридичні прогалини між адміністративними одиницями.
• Інвестувати в екологічний транспорт. Рекомендуємо передбачити закупівлю частки "чистих" автобусів та тролейбусів із автономним ходом.
• Забезпечити прозорість. Це і системи електронної оплати, і контроль пасажиропотоку, і відкритість даних про виконання рейсів.

А що отримають пасажири?

• Транспорт, який приїжджає вчасно. Із чітким розкладом і без "зникнення" після 20:00.
• Справедливий проїзд для всіх, без дискримінації пільговиків.
• Комфорт у дорозі. Сучасні автобуси замість старих "Богданів". Низька підлога, кондиціонери, безготівкова оплата.
• Менше заторів і забруднення. Бо якісний транспорт – альтернатива автівці.
• Контроль і довіра. Бо кожен знатиме: куди йдуть бюджетні кошти, хто відповідальний і як діяти, якщо щось не працює.

Реформа транспортної системи – це не про те, щоб щось "заборонити". Це про те, щоб дати змогу кожному з нас обрати громадський транспорт, який буде справді зручний. Тому що у ньому не лише можна доїхати, а й хочеться їхати.

Співавторка

Анастасія Нагорна, аналітикиня європейської ГО "Transport & Environment"