Чотириденний робочий тиждень?

Недавно до Кабміну подали петицію про запровадження в Україні чотириденного робочого тижня, посилаючись на євросоюзівський досвід. Наприклад, у Франції діє офіційний 35-годинний робочий тиждень.

Дискусія швидко вийшла за межі трудового законодавства і торкнулася значно ширшого питання: якою має бути праця людини у XXI столітті. Ця дискусія почалася в середині XIX століття. Тоді Карл Маркс писав, що технічний прогрес змінить природу праці. У той час робочий день тривав 12-14 годин.

Машини, на думку Маркса, повинні були звільнити людину від виснажливої монотонної фізичної роботи, а скорочення робочого часу мало б відкрити епоху творчості, освіти, науки і саморозвитку особистості. Справжнім багатством суспільства мав стати не лише вироблений продукт, а й вільний час людини.

Минуло понад півтора століття. Світ значною мірою реалізував цю частину прогнозу. Восьмигодинний робочий день став нормою для більшості розвинених економік. Робиться наступний крок: перехід до чотириденного робочого тижня. Проте історія відреагувала на Марксову гіпотезу цікавіше, ніж прогнозував автор.

Безперечно, людство стало освіченішим. Університети перестали бути привілеєм небагатьох, наука здійснила колосальний стрибок, технології докорінно змінили економіку. Водночас XX століття створило одну з найбільших галузей світової економіки – індустрію розваг. Кіно, телебачення, професійний спорт, туристичний бізнес, відеоігри, стримінгові сервіси, соцмережі стали не лише результатом технологічного прогресу, а й відповіддю на появу великого масиву вільного часу.

Узагальнений профіль середнього користувача смартфона у світі такий: 36-річний азійський чоловік робітничої професії, який годинами грає та скролить соцмережі. Розваги замінили амбіції. Отже, питання не лише в тому, скільки часу людина працює, а й у тому, як вона використовує час. Саме тому сучасна дискусія про чотириденний робочий тиждень виходить за межі кількості робочих днів.

XX століття було періодом матеріального виробництва, коли економіка вимірювалася тоннами сталі та чавуну, вугілля та зерна, кількістю автомобілів, тракторів і телевізорів, кіловат-годинами електроенергії. Продуктивність праці піддавалася вимірюванню: скільки деталей виготовив токар, скільки вагонів розвантажив портовий працівник, скільки тонн продукції випустив завод.

Економіка XXI століття створює й інші продукти: програмне забезпечення, алгоритми, патенти, дизайн, консультації, фінансові моделі, медичні технології, управлінські рішення, наукові відкриття. Дедалі більша частина доданої вартості народжується не біля верстата, а у сфері послуг та креативній економіці. Стрімко росте економіка вражень. Саме тут виникає принципово нова проблема.

Як виміряти продуктивність програміста, який написав кілька рядків коду, але вони заощадили мільйони доларів? Як виміряти ефективність архітекторів, журналістів, науковців, конструкторів чи економістів, якщо їхні головні продукти – ідеї?

Індустріальна економіка навчилася вимірювати продуктивність м'язів, а економіка знань ставить складніше завдання: навчитися оцінювати продуктивність мислення. Саме тому поряд з традиційними економічними категоріями в законопроєктах звучать поняття "вигорання", "когнітивне перевантаження", "ментальна втома".

Відповідь на питання про чотириденний робочий тиждень переходить із площини класичної економіки у сферу психології праці, когнітивних наук і медицини. Ми досі не знаємо, як об'єктивно визначити момент, коли мозок перестає працювати продуктивно. Хоча в трудовому законодавстві враховане психічне навантаження від ментальної роботи для певних професій, зокрема лікарів та педагогів, але зараз нервове напруження – масове явище інформаційної й цифрової доби.

Утім, навіть якщо припустити, що додатковий вихідний зменшує втому, виникає ще одне питання: хто сказав, що люди використають його для відновлення? Психіка й увага людей і поза роботою дедалі частіше перебуває в смартфоні.

Історичний досвід показує, що вільний час далеко не завжди перетворюється на освіту, творчість чи саморозвиток. Він так само може бути заповнений нескінченним споживанням інформації, соцмереж, відеосервісів, комп'ютерних ігор або інших форм дозвілля. Іншими словами, скорочення робочого часу не гарантує зростання продуктивності чи поліпшення психологічного стану людини.

Український ринок праці живе в умовах гострого дефіциту робочої сили. За даними Державної служби зайнятості та профільних досліджень, у низці секторів економіки кількість вакансій уже перевищує кількість зареєстрованих безробітних; у середньому йдеться про дві вакансії на одного безробітного. Причини – війна, мобілізація, демографічні втрати та масштабна міграція населення.

У таких умовах ключовим питанням стає не скорочення робочого часу, а зростання продуктивності кожної відпрацьованої години. Саме тому чотириденний робочий тиждень слід розглядати не як старт економічного розвитку, а як його можливий результат. Спочатку країна має навчитися створювати більше доданої вартості за кожну годину праці. Так свого часу зробили найпродуктивніші економіки світу, які зараз можуть експериментувати з новими моделями організації роботи.

Для України головні виклики – підвищення продуктивності і кадрова криза. Коли ми досягнемо рівня продуктивності найрозвиненіших економік, тоді чотириденний робочий тиждень стане природним етапом зміни економічних процесів.