Скільки переплачують на державному будівництві?

У розпал війни Україна вливає колосальні кошти у відбудову. Центральна та місцева влади за 2024-2025 роки витратили на будівельні роботи понад 490 млрд грн, провівши понад 230 тис. тендерів у Prozorro. На ці гроші зводяться школи й лікарні, ремонтуються мости, стеляться кілометри асфальту.

З осені 2024 року уряд зробив амбітний крок до прозорості: замовників зобов'язали публікувати в Prozorro детальні відомості про матеріальні ресурси в будівельних кошторисах (ціни, кількість, країни походження кожної позиції). Розрахунок був на те, що розкриття даних допоможе виявити і стримати ймовірні зловживання.

Аналіз двох сотень найбільших будівельних тендерів 2025 року (з тих, де замовники добросовісно оприлюднили кошторисні ціни) виявив системне завищення вартості типових матеріалів. Ось кілька промовистих прикладів того, скільки платить держава за одиницю товару порівняно з ринковими цінами.

Арматура (8 мм, клас А240) коштує 35 тис. грн за тонну з ПДВ. Середня ціна в державних тендерах – 37 тис. грн. Хоча різниця незначна, увагу привертають екстремуми: найдорожчу арматуру цього класу купують за понад 50 тис. грн.

Розрив між цінами на інші будматеріали, які потрапили до моніторингу, ще більший.

Так, суха суміш Ceresit СМ11 у супермаркетах Києва коштує близько 9 грн за кг, а середня ціна в Prozorro – 11,5 грн. Щебінь марки М1000 і фракції 20-40 мм купують по 1,3 тис. грн за тонну, а на ринку він коштує від 400 грн за тонну.

Керамічну цеглу купують по 10 грн за штуку при ринковій ціні 6-9 грн. Пісок у тендерах на Prozorro коштує 800 грн за тонну, на ринку – 100-250 грн. Цементну суміш марки М100 купують по 3,2 тис. грн за куб. м, а ринкова ціна – 2,2 тис. грн.

Оскільки матеріали становлять левову частку витрат у будівельних підрядах (70% – у капітальних ремонтах і будівництві споруд, 50% – у дорожніх роботах), таке завищення цін автоматично "роздмухує" загальну вартість проєктів.

Якщо припустити, що в середньому в країні закупівельні ціни завищені на 30%, то з умовних 100 млрд грн, витрачених у 2025 році на будматеріали, близько 30 млрд грн – це потенційна переплата, гроші, які казна могла б заощадити.

Абстрактні відсотки конкретизуються на реальних кейсах. Один з них – відбудова Центральної міської лікарні в Ізюмі на Харківщині. Цей медзаклад, зруйнований російськими обстрілами, планують відновити коштом міжнародних донорів.

За результатами тендеру департамент капітального будівництва Харківської ОВА уклав у вересні 2025 року угоду з консорціумом "Білдінг груп" на 1,045 млрд грн.

Прискіпливий аналіз кошторису, проведений командою Dozorro, показав, що ціни на основні будівельні матеріали та обладнання в проєкті подекуди вдвічі перевищують середньоринкові. Орієнтовна переплата – 58 млн грн.

На думку аналітиків, підрядник скористався завищеною очікуваною вартістю проєкту. На етапі складання кошторису ніхто не обмежив "апетити", тож на тендер вийшли з роздутою ціною, яка формально перебувала "в межах норми".

Проте ситуація не чорно-біла. Завищені ціни на матеріали іноді компенсуються заниженими офіційними зарплатами, які потім платять "у конверті". Будівельні кошториси керуються державними нормами, де зарплата робітників закладається на рівні середніх галузевих показників, а вони часто часто застарілі і нереальні.

Так, за даними "Наших грошей", у кошторисі реконструкції поліклініки Центру ім. Шалімова в Києві місячна зарплата будівельника третього розряду становить 18 тис. грн, тоді як на ринку вона щонайменше удвічі вища – близько 38 тис. грн.

Експерти припускають, що цю різницю працівникам виплатять "у конвертах" з маржі, закладеної в завищені ціни на матеріали. Отже, частина бюджетних коштів піде не на бетон чи цеглу, а на негласне підвищення зарплат, минаючи податкову.

Для держави це також втрата грошей, але дещо іншого штибу: не пряма переплата під час тендеру, а недоотримані податки пізніше, у процесі виконання робіт. За оцінками журналістів, у "шалімівському" проєкті із 165 млн грн контракту щонайменше 16 млн грн можуть осісти в тіні саме таким чином.