Удари по дата-центрах: якою має бути інфраструктура українського ШІ

Минулого тижня російські удари пошкодили й знищили кілька дата-центрів у Києві, спричинивши перебої в роботі інтернету, хостингових і хмарних сервісів та медіа. Наслідки не обмежуються проблемами зі зв'язком: дата-центри забезпечують зберігання даних, доступ до обчислювальних ресурсів і роботу хмарних сервісів, без яких неможливі розвиток та використання ШІ.

Це ще раз підтвердило те, про що я говорив раніше: відповідальний розвиток штучного інтелекту неможливо забезпечити лише правилами. Навіть найкраще регулювання залишиться декларацією, якщо компанії, державні інституції та медіа не матимуть технологічного середовища, у якому ці правила можна виконувати.

Це не означає, що Україні не потрібна власна локальна інфраструктура. Навпаки, вона критично важлива. Водночас один фізичний майданчик не повинен залишатися єдиною точкою відмови для важливих систем і даних. Тому резервне копіювання, географічне рознесення та перевірені сценарії відновлення мають стати такою ж частиною їхнього захисту, як шифрування й контроль доступу.

Наступне питання: якою має бути ця інфраструктура?

Сучасні моделі потребують великих обчислювальних потужностей, спеціалізованого обладнання, надійного зберігання даних і постійного доступу до захищених сервісів. Більшість організацій не можуть побудувати всю цю інфраструктуру самостійно.

Саме тому хмарні технології поступово стають не допоміжним IT-рішенням, а базовою інфраструктурою для використання ШІ.

Цей перехід в Україні вже відбувається, хоча рівень використання хмар бізнесом поки залишається невисоким. За даними Держстату, у 2025 році платні хмарні послуги купували 15,9% українських підприємств із десятьма й більше працівниками проти 10,2% у 2021-му. Для порівняння: у 2025 році хмарними сервісами користувалися 52,7% підприємств у ЄС, свідчать дані Eurostat.

Водночас сам ринок швидко зростає. За оцінкою співзасновника De Novo Максима Агеєва, український ринок IaaS/PaaS у 2025 році становив 7,2 млрд грн проти 1,3 млрд грн у 2021-му. Хмарна інфраструктура стає дедалі важливішою для роботи українського бізнесу.

Однак самого доступу до хмари недостатньо. Інфраструктура має бути стійкою.

Стійкість починається з резервування та диверсифікації

Стійка цифрова система — це не система, яка ніколи не виходить з ладу. Таких не існує. Це система, яка здатна продовжувати роботу, коли один із її елементів перестає працювати.

Для України це не теоретична конструкція. Фізична інфраструктура може бути пошкоджена, електропостачання — перерване, канали зв'язку — тимчасово недоступні, а цифрові сервіси — стати ціллю кібератаки.

Тому стійкість потребує резервування та диверсифікації даних, обчислювальних ресурсів, каналів доступу і, в ідеалі, постачальників технологій. Тут відкритість ринку стає питанням не тільки конкуренції, а й безпеки.

Якщо критична система залежить від одного дата-центру, одного хмарного провайдера або одного технологічного стеку, це створює ризик. Проблема може виникнути не лише через атаку. Приміром, у листопаді 2025 року стався глобальний збій Cloudflare — компанії, через мережу якої, за оцінками медіа, проходить трафік близько п'ятої частини сайтів у світі. Через внутрішню технічну помилку мережа Cloudflare протягом приблизно трьох годин мала значні проблеми з передаванням трафіку, через що порушилася робота, зокрема, ChatGPT, X і Spotify.

Для бізнесу навіть короткий збій має ціну. За даними Uptime Institute, 57% учасників глобального опитування операторів дата-центрів оцінили втрати від останнього суттєвого збою більш ніж у $100 000, а кожен п'ятий — більш ніж у $1 млн. Ці цифри не можна автоматично переносити на українські компанії, але вони показують масштаб можливих втрат: від недоотриманого доходу й простою працівників до витрат на відновлення та репутаційних наслідків.

Залежність від одного постачальника має й довгострокову ціну. Зі зміною тарифів, умов або потреб компанії перенесення даних і систем може вимагати переналаштування інфраструктури, навчання команди та паралельної оплати двох середовищ під час міграції.

Справжня цифрова стійкість передбачає можливість переносити дані й сервіси, поєднувати різні рішення та за потреби замінювати один елемент інфраструктури іншим.

Це не означає, що всі системи потрібно одночасно розміщувати в кількох хмарах. Компанії мають визначити критичні процеси, допустимий час простою та дані, втрата яких зупинить роботу. Саме для них потрібні резервні копії в іншій локації, альтернативні канали доступу й перевірений сценарій відновлення.

Медіа як елемент інформаційної стійкості

Для медіа ця логіка особливо наочна.

Сучасна редакція давно перестала бути лише групою журналістів, які працюють у CMS. Її робота залежить від хмарних сховищ, відеоархівів, систем публікації, трансляцій, аналітики, мереж доставки контенту, систем авторизації, резервного копіювання, а тепер дедалі більше від інструментів автоматичної транскрипції, перекладу, пошуку та інших сервісів на базі ШІ.

Коли така інфраструктура перестає працювати, редакція може втратити здатність виконувати свою основну функцію.

В Україні ціна збою особливо висока: під час атак і відключень електроенергії людям потрібен безперервний доступ до перевіреної інформації. Водночас Росія системно намагається порушити роботу редакцій. За даними Інституту масової інформації, у 2025 році українські редакції стикалися з DDoS, зламами сайтів, підміною медіа та ударами по телевізійній інфраструктурі.

Тому стійкість медійної інфраструктури є одночасно частиною ширшої інформаційної стійкості країни.

Стійкість має бути доступною

Є й інший важливий аспект — економіка доступу.

Велика компанія може дозволити собі власну команду кібербезпеки, резервні системи, дорогі корпоративні рішення та складну IT-архітектуру. Для малого й середнього бізнесу, зокрема регіональних редакцій, створити аналогічний рівень захисту самостійно практично неможливо.

У цьому сенсі хмарна інфраструктура може зменшувати технологічну нерівність. Вона дозволяє невеликій організації користуватися обчислювальними ресурсами, системами резервування та безпеки такого рівня, який вона ніколи не змогла б побудувати власними силами.

Суверенітет — це контроль і свобода вибору

Але це працює лише тоді, коли ринок залишається відкритим і конкурентним, а організація має реальний вибір між різними технологіями та постачальниками.

Саме тому я обережно ставлюся до спроб прирівняти цифровий суверенітет до технологічної ізоляції.

Суверенітет не вимагає, щоб кожен сервер або технологія були створені й розміщені всередині країни. Важливіше контролювати власні дані, розуміти умови доступу до них і зберігати можливість змінити постачальника.

Іншими словами, цифровий суверенітет — це не ізоляція. Це контроль і свобода вибору.

Саме з цієї точки зору Україні варто одночасно формувати політику щодо ШІ та хмарних технологій. Регулювання повинно забезпечувати захист даних, кібербезпеку та відповідальність, але не створювати бар'єрів, які обмежуватимуть доступ до найкращих глобальних технологій або штучно концентруватимуть ринок.

ШІ потребує інфраструктури. Але Україні потрібна не просто інфраструктура, нам потрібна система, здатна переживати збої, атаки та швидкі технологічні зміни.

А це означає резервування, конкуренцію, технологічну нейтральність і можливість вибору.

Стійкість починається не з надії, що нічого не зламається. Вона починається з архітектури, яка готова до того, що щось обов'язково зламається.