Украинцы за границей будут платить налоги в бюджеты двух стран. Как этого избежать?
Українці які вимушено виїхали закордон невдовзі стикнуться з проблемою необхідності сплати податків в країні перебування. При цьому від сплати тих же податків в Україні їх ніхто не звільняв.
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) понад 9,5 мільйонів українців виїхали з країни. Принаймні половина планує залишатись закордоном на період дії воєнного стану, отримавши статус тимчасового захисту.
Наблизившись до граничної позначки 183 днів – періоду проживання в іноземній країні, наші земляки ставлять питання – де та як платити податки за 2022 рік?
У багатьох країнах, так само як і в Україні, існує так зване "правило 183 днів", на підставі якого країна визнає особу своїм податковим резидентом.
"Правило 183 днів" – критерій визначення податкового резидентства особи. Проте не єдиний.
Правилом проживання "183 днів протягом 12-місячного періоду" керуються зазвичай при визначенні того, чи є іноземна особа (іноземець) податковим резидентом в країні свого перебування. Зараз такими "іноземцями" для більшості європейських країн є громадяни України.
За національним законодавством країни тимчасового захисту, українці можуть бути визнані податковими резидентами країни свого тимчасового перебування. Це дає підстави податковим органам європейських країн оподатковувати всі доходи таких українців незалежно від джерела їх отримання.
Водночас українців, які виїхали внаслідок війни, у більшості випадках, є і залишаються податковими резидентами України. Таким чином, виникає ризик подвійного оподаткування доходів громадян, які були вимушені виїхати за кордон.
Проте в деяких випадках можна уникнути подвійного оподаткування, якщо підготуватись заздалегідь.
Як працюють міжнародні конвенції
Громадяни України, які вимушено виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року, і планують залишатись понад 183 днів в іншій країні повинні керуватись перш за все нормами національного законодавства тієї країни.
Втім не слід забувати, й про міжнародні конвенції, положення яких, у більшості випадках, превалюють над нормами локального національного законодавства та дозволяють уникнути подвійного оподаткування, підтвердивши своє податкове резидентство в Україні.
Визначення податкового резидентства наведене в п. 1 статті 4 Модельної конвенції ОЕСР та імплементовано в більшість конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, які є чинними для України. Враховуючи це, основним критерієм для визначення податкової резидентності особи є місце проживання, якщо мова йде про фізичну особу, та місце управляння щодо юридичних осіб.
В Україні визначення "місця проживання" дає стаття 29 Цивільного кодексу: місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Визначення терміну "постійне місце проживання" в законодавстві відсутнє, проте зустрічається в судовій практиці.
В інших країнах термін "місце проживання" може мати інше трактування. Зокрема, наявність договору оренди нерухомості, наявність посвідки на тимчасове проживання, реєстрація за певною адресою для цілей тимчасового захисту – може розглядатись як наявність місця проживання в цій країні. І отже, за цим означенням особа буде визнаватись податковим резидентом обох країн, що відповідно, призведе до податкових зобов’язань в обох країнах одночасно.
Для таких випадків Конвенція дає правила визначення податкового резидентства – перелік критеріїв, які повинні розглядатись послідовно, якщо попередній не дає чіткої відповіді на питання.
Першим критерієм для визначення спірного питання за наявності місця проживання в обох країнах є наявність постійного житла або місця постійного проживання.
ОЕСР, коментуючи цей пункт статті 4 Конвенції, зазначає що, у випадку конфлікту національних та міжнародних норм законодавства, резидентство визначається за місцем, де особа володіє домом (житлом), який використовує для постійного проживання, а не тимчасового.
Щодо концепції дому, то береться до уваги мебльоване помешкання – будинок або квартира (апартаменти), що знаходяться у власності або оренді. Значення має постійність, а не тимчасовість – особа повинна мати житло, доступне для проживання безперервно, а не час від часу використовувати за потреби у подорожах або навчанні.
Зокрема, не може вважатись постійним житло, яке хоч і є у власності, але здається в оренду для проживання непов’язаним особам, оскільки власник не має можливості проживати в ньому в будь-який час.
Апелювати до цього критерію в спірній ситуації можливо, якщо в Україні залишилось житло у власності або оренді, за яке особа продовжує сплачувати комунальні послуги та має можливість в будь-який момент повернутись. Водночас в іншій країні особа не має власного житла чи довгострокового договору оренди. Проте, якщо в Україні житло знищене, або знаходиться на території бойових дій, то апелювати до цього критерію не варто.
Якщо особа має постійне місце проживання в обох країнах або не має в жодній, то необхідно звернутись до наступного критерію визначення податкового резидентства – наявність тісних особистих та економічних зв’язків (центру життєвих інтересів).
Українське законодавство висловлюється однозначно при визначенні наявності центру життєвих інтересів: достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до коментарів ОЕСР, критерій "центру життєвих інтересів" потребує аналізу місця проживання родини та соціальних відносин, роду професійної, політичної, культурної діяльності особи, місця ведення та управління бізнесом, джерел отримання доходу, місця управління майном.
Якщо особа не може підтвердити, що центр життєвих інтересів знаходиться тільки в одній країні, або має економічні та соціальні зв’язки в обох країнах (члени родини проживають в обох країнах, діти ходять в школу в обох країнах, особа має бізнес в обох країнах тощо), ОЕСР рекомендує надавати перевагу тій країні, в якій особа має звичайне проживання, під яким розуміють країну, де особа буває частіше або має звичку проживати (habitual abode).
Критерій звичайне проживання відповідає означенню правила "183 днів протягом 12-місячного періоду", яке зазвичай міститься в національному законодавстві кожної країни.
У 2020 році Секретаріат ОЕСР випустив рекомендації щодо нехтування цим критерієм при визначенні статусу податкового резидентства, оскільки внаслідок епідемії обмежили вільне пересування. Більшість європейських країн імплементували ці рекомендації в національне законодавство на період 2020-2021 роки.
За загальним правилом ОЕСР рекомендує зважати на те, де знаходиться центр життєвих інтересів та постійне проживання, а не там, де особа перебуває тривалий час внаслідок дії певних обставин. Наразі немає жодних рекомендацій ОЕСР щодо нехтування "правилом 183 днів" для українців, що знаходяться в статусі тимчасового захисту. Відповідно, потрібно використовувати інші критерії в обґрунтуванні свого статусу.
Останній критерій визначення податкового резидентства – громадянство, за яким першочерговим правом на оподаткування володіє країна походження особи. Водночас Податковий кодекс України уточнює: якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.
Тож особи з подвійним громадянством мають високий ризик бути визнаними податковими резидентами обох країн та не матимуть права на залік податків.
Персональна податкова відповідальність
Наразі робота Міністерства фінансів, направлена на те, щоб знизити ризик подвійного оподаткування українців, які знаходяться в статусі тимчасового захисту в інших країнах.
Поки єдиного рішення на рівні ЄС не прийнято, кожен українець, що проживає на законних підставах в іншій країні понад 183 днів і бажає знизити ризик подвійного оподаткування своїх доходів, повинен самостійно підготуватись, щоб мати можливість відстоювати свій статус податкового резидента України.
Одним з інструментів підтвердження статусу податкового резидента в Україні є довідка підтвердження про статус податкового резидента в Україні. Нещодавно Мінфін дозволив видавати ФОПам таку довідку в електронній формі, а також привів форму у відповідність до міжнародних стандартів (з транслітерацією англійською мовою).
Оскільки в Україні довідка підтвердження статусу податкового резидента не передбачає зазначення року в якому особа вважається податковим резидентом, рекомендується також замовити лист-роз’яснення, в якому буде вказано, що довідка підтвердження відноситься до того податкового періоду, в якому вона видана.
Додатково бажано мати підтвердження, що особа має центр життєвих і економічних інтересів та місце постійного проживання в Україні. Ці документи потрібно буде надавати податковим органам країни вимушеного перебування для обґрунтування свого статусу податкового резидента України разом з податковою декларацією за 2022 рік.
Основне, що потрібно пам’ятати: подання декларації та сплата податків – це персональна відповідальність особи, а не держави. Рухаючись в бік Європи, як на рівні законодавства, так і фізично, мігруючи в країни ЄС, кожен має усвідомити свою відповідальність, у тому числі податкову.
А держави, через свої податкові органи, забезпечать механізм реалізації податкових обов’язків своїх громадян та недискримінації, зокрема, щодо подвійного оподаткування.