Україна і Росія: сковані газовим ланцюгом?

Рятуючи енергетичну галузь від фінансового виснаження, Росія пришвидшує втілення своєї довгострокової мети - контролювати повний ланцюг постачання газу від видобутку до кінцевого споживача в країнах ЄС.

Україна у цій схемі розглядається не лише як країна, що забезпечує одну з ланок цього ланцюга - транзит, але і як перша "ластівка" моделі, яку Росія планує втілити в ЄС.

І якщо в Європі таким планам принаймні намагаються опиратись, то українська сторона приймає їх без жодних заперечень.

Незважаючи на плани будівництва нових газопроводів, сьогодні компанія "Газпром" переживає свій не найкращий період. Зниження ціни на нафту і газ у світі, а також зміни в російській економіці негативно впливають на фінансовий стан компанії.

"Газпром" вже відклав освоєння Штокманівського родовища, призупинив освоєння низки родовищ в Узбекистані. У 2008 році чистий прибуток компанії склав 173 мільярди рублів, що удвічі менше порівняно з 2007 роком.

У квітні 2009 року агентство Moody's понизило рейтинг "Газпрому" з А3/стабільний до Ваа1/стабільний. Цьогорічне зниження обсягів транспортування газу до країн ЄС тільки посилить негативні тенденції розвитку компанії на найближче майбутнє.

Вихід керівництво Росії бачить в отриманні одноосібного контролю над ланцюгом "видобуток - постачання - дистрибуція": від свердловини до споживачів у країнах ЄС.

Контроль над магістральними і розподільчими мережами є найкращою гарантією збереження існуючого попиту на російські послуги в Євросоюзі в умовах політики диверсифікації і надійним способом блокувати доступ до труб газу іншого походження, наприклад туркменського чи іранського, в обхід інтересів Росії.

Сумнівним тоді може стати і ефективність використання терміналів скрапленого газу як способу диверсифікації - його переміщення по країні також потребуватиме узгодження інтересів з власником газорозподільних мереж.

Велика частина роботи з досягнення цієї цілі вже зроблена. Сьогодні "Газпром" контролює більше 25% європейського газового ринку, у тому числі і роздрібні мережі.

Заступник голови правління компанії Олександр Медвєдєв нещодавно озвучив плани підвищити частку власності "Газпрому" на європейському ринку до 33% у 2030 році, незважаючи на всі несприятливі фактори.

При цьому прийняття навесні 2009 року в ЄС Третього енергетичного пакету, який забороняє продавцям газу володіти розподільчими мережами, навряд чи зупинить розпочатий процес.

Російська компанія успішно користується практикою управління потрібними об'єктами через підставні компанії, а євроструктури поки не знайшли ефективного способу боротьби з цим явищем.

Україна у російському ланцюгу "видобуток - транспортування - дистрибуція" відіграє як мінімум дві ролі.

По-перше, вона забезпечує доступ до європейського ринку через магістральні газопроводи. Поки вони не будуть підпорядковані Москві, доти не можна буде говорити про контроль над повним циклом постачання газу до кінцевого споживача у країнах ЄС.

По-друге, внутрішній газовий ринок України також цікавить росіян, зокрема, великі можливості з видобутку та зберігання блакитного палива. Підземні газові сховища знаходяться біля європейських кордонів, що здешевлює процес торгівлі.

А контроль над внутрішніми мережами дозволить не лише зберігати стабільною кількість кінцевих споживачів газу на українській території, але і впливати на прийняття політичних рішень в державі.

Події останнього року засвідчують: Україна може стати першою "пробною" країною у запровадженні російської моделі. Використовуючи політичну ситуацію, зокрема президентські вибори, "Газпром" легко нав'язує уряду необхідні для цього структурні зміни у галузі.

Навзаєм не роздмухуються проблеми у двосторонніх газових відносинах та пробачаються штрафні санкції НАК "Нафтогазу" у розмірі 4,5 мільярда доларів. Про відсутність "газових війн" з Україною у вітчизняній та закордонній пресі постійно наголошують спікери "Газпрому".

Суть російської моделі в Україні - об'єднання ланцюга "видобуток - транспортування - дистрибуція" у межах однієї компанії з подальшим встановленням контролю над нею. Для цього уже зараз під управління НАК "Нафтогаз України" переводиться одна з "ланок" ланцюга - роздрібні мережі, які перебувають в оренді у 42 обл- і міськгазів.

Після завершення цього процесу "Нафтогаз" стане єдиним повноправним управлінцем української газової сфери. Однак такий сценарій суперечить зобов'язанням, які Україна брала перед Європейським Союзом.

Разом з об'єднанням всього газового ланцюга під контролем "Нафтогазу" здійснюється фінансове виснаження компанії.

Підприємства НАК скорочують видобуток - за 11 місяців 2009 року видобуток газоконденсату зменшився на 6,6% порівняно з аналогічним періодом 2008 року. Знижуються темпи освоєння інвестицій компанії. Загальна сума судових претензій до "Нафтогазу" на початок грудня складає більше 35 мільярдів гривень.

Єдиний казначейський рахунок, який використовувався для погашення боргів компанії, сьогодні містить лише 3,3 мільярда гривень, а МВФ і ЄБРР відмовляються кредитувати "Нафтогаз" до початку серйозних реформ в енергетичному секторі. Таке фінансове виснаження свідчить про можливе банкрутство компанії.

Одночасно проходять зміни і в правовому статусі НАК. Перетворення її з державної компанії в публічне акціонерне товариство відкриває нові можливості управління її майном, проведення як публічного, так і приватного розміщення акцій, знімає відповідальність акціонерів за фінансовий стан компанії.

Юристи уже зазначали, що новий статус полегшує процедуру банкрутства компанії. Якщо "Нафтогаз" не зможе повертати свої борги, то буде відповідати своїм майном і правами, у тому числі - правом на управління ГТС чи роздрібними мережами.

Небажання "Нафтогазу" надати президенту Доповнення до угоди про купівлю-продаж природного газу від 19 січня 2009 року може свідчити про готовність українського уряду реалізовувати запропонований Росією сценарій.

Відмова НАКу надавати документ, який стосується стратегічних питань держави, суперечить низці нормативно-правових актів, починаючи із закону про основи національної безпеки і закінчуючи законом про державну таємницю.

Замовчуючи інформацію, уряд унеможливлює контроль за його діями з боку суспільства, якому, очевидно, відводиться роль стороннього глядача.

Залишаючись непублічною, українська енергетика не має шансів на якісні перетворення. На кожному етапі реформування в управлінців залишатимуться можливості "відмити" кошти, надати неправдиві статистичні дані, розписати завищений бюджет, обміняти стратегічні об'єкти на політичні преференції.

При цьому проконтролювати ці злочини буде неможливо. Реформа у такому виконанні загрожує втратою контролю над галуззю уже протягом кількох років.

Прозорість інформації в енергетичній сфері - одна з основних змін, які мають бути втілені у процесі комплексних реформ.

Тільки тоді можна буде неупереджено аналізувати ситуацію у галузі, виявляти негаразди і говорити про прихід потужних іноземних інвестицій.

Тільки тоді будуть зняті питання, чому потрібно підвищувати тарифи на газ, або чому "Нафтогаз" в умовах свого складного фінансового становища виділив 1,7 мільярда гривень "Нафтогазмережам" замість того, аби рятувати власну самостійність.