З маленького гаража до бронеавтомобіля. Як студенти КПІ створили оборонний бізнес
До великої війни українські студенти брали участь в автоперегонах і тюнінгували авто. Завдяки отриманим знанням та навичкам вони створили найзахищеніший бронеавтомобіль у ЗСУ.
Понад два десятиліття в Європі щороку проходять інженерні змагання Formula Student – студентський аналог "Формули-1". Вихованці Київського політехнічного інституту (КПІ) теж мали свою команду. Вони конструювали боліди і кілька сезонів представляли Україну на цих змаганнях.
Усе змінилося після початку великої війни. Тепер Formula Student КПІ збирає роботи для евакуації поранених, а колишні молоді конструктори боліда шукають, де під час воєнного стану реалізувати свій інженерний хист.
Один з "технарів" команди Артем Ющук разом з іншими студентами організував ремонт і модернізацію сотень одиниць бронетехніки, а тепер розробляє нову бронемашину для Сил оборони. Торік його компанія Inguar Defence залучила інвестиції та виготовила прототип бронеавтомобіля, рівень захисту якого перевершує класичні українські "Козаки" та "Новатори".
Машина Inguar3 з нуля збиратиметься в Україні та пройде випробування за стандартами НАТО. Вона ознаменує новий технологічний стрибок для вітчизняної бронетехніки. Уже у 2024 році підприємство буде готове до отримання першого серійного контракту.
Окрім розробки бронетехніки, команда ставить перед собою ще одну мету: відродити в Україні авторитет професії інженера. Після розпаду СРСР ці спеціалісти асоціювалися з маленькою зарплатою та напіврозкраденими заводами. Це потрібно змінювати. Середній вік інженерів на Inguar – 23 роки, а їх зарплата сягає 150 тис грн за місяць. Ющук переконує, що це тільки початок.
Починали із спорткарів
Історія стартапу Inguar Defence нагадує хлопчачу мрію, адже все починалося із спортивних машин. На другому курсі Артем орендував гараж, виготовив там свою першу деталь і продав її. Першого клієнта знайшов в Instagram, де згодом відбувалася більшість бізнес-знайомств.
"Це було гідрогальмо для дрифтової машини. Воно коштувало 350 доларів. Тоді в Україні мало хто таким займався. Клієнту сподобалося і він довірив мені надалі працювати з його автомобілем", – розповідає Ющук.
Паралельно з цим була невдала спроба відкрити власне СТО, після чого Артему довелося починати все заново. Він орендував гараж на 60 кв м і продовжив працювати із спорткарами.
Завдяки "сарафанному радіо" та соцмережам вдавалося знаходити клієнтів та партнерів з елітних автосервісів. Зокрема надійшло кілька великих замовлень на тюнінг машин для європейських перегонів. До гаража клієнт привозив звичайне авто, а на виході отримував спортивного монстра, вартість модернізації якого починалася з 50 тис дол.
Для виконання замовлень новоствореній компанії потрібно було наймати більше людей. Велику роль у становленні команди відіграв університетський гурток "Формула студент КПІ", який заснував доктор технічних наук, професор Віталій Пасічник.
Виготовлений студентами гоночний болід не мав економічної цінності. Суть проєкту полягала в тому, щоб навчити інженерів працювати з машинами, шукати спонсорів та презентувати продукт. За словами Артема, майже всі учасники гуртка працюють на машинобудівних підприємствах, а восьмеро – у його компанії.
На спорткарах команда не зупинилася. Одним з поворотних моментів стало партнерство з "Українською бронетехнікою". Зараз це найбільша приватна оборонна компанія, а тоді – один з перспективних виробників.
У 2018 році Артем зв’язався з її засновником Олександром Кузьмою та запропонував допомогу в роботі з бронеавтомобілями. Тоді бізнес-модель "Української бронетехніки" базувалася на залученні великої кількості підрядників. Керівництво пристало на пропозицію і замовило модернізацію деяких вузлів на "Новаторах".
До 2022 року українські військові неохоче замовляли бронеавтомобілі, тож багато заробити на партнерстві з виробником зброї не вдалося. Утім, це був цінний досвід перед великою війною, коли потреба в таких машинах вимірюватиметься тисячами.
До цеху заїхала бронетехніка
У перші тижні великої війни команда Артема шукала, де бути корисною. Доля занесла їх у Хмельницький. Там хлопці ремонтували старі трали, які роками стояли у військовій частині. Вони були терміново потрібні ЗСУ для перевезення бронетехніки.
"Я розумів, що ми робимо корисну справу, але тут ми не зможемо себе проявити. Ми були готові навіть безкоштовно ремонтувати бронетехніку в нашому цеху в Києві і почали шукати, кому потрібна допомога", – говорить Ющук.
Хованки від ракет, російські шпигуни і багато української зброї. Інтерв'ю з директором "Української бронетехніки" Бельбасом
Паралельно як технічну допомогу в Україну почали завозити сотні бронеавтомобілів Senator від канадської компанії Roshel. Нюанс був у тому, що перші партії цих машин були розроблені для поліції і не дуже підходили для фронтових умов.
Через знайомих Артем зв’язався з директором Roshel і запропонував модернізувати ці машини та підготувати до відправки на фронт. Виробник був зацікавлений, щоб його авто гарно себе проявили, адже ця війна – це велика вітрина для західного озброєння. На пропозицію канадці погодилися і профінансували всі роботи.
З цього моменту компанія стала офіційним представником Roshel в Україні. На неї покладена функція модернізації, ремонту та гарантійного обслуговування цих машин. Через команду Артема пройшли сотні канадських броньовиків.
Автомобілі в цех привозили військові. Вони ж ділилися контактами СБУ, ГУР та інших служб, яким теж був потрібен ремонт. Клієнтів ставало дедалі більше і площу ангара довелося розширювати.
Разом з новими клієнтами військові приносили досвід і відгуки про техніку. Артем давно хотів створити бронеавтомобіль, а постійні консультації з операторами дали чітке розуміння, яким він повинен бути. Команда вирішила звернулася до Нацгвардії, щоб отримати технічні вимоги для розробки бронеавтомобілів.
"У Нацгвардії мені сказали: "Якщо ви вмієте ремонтувати машини, то чому ви досі їх не ремонтуєте нам?". Я відповів: "Гарне питання, давайте це виправимо". З того часу ми ремонтуємо машини ще й для МВС. До нас потрапляло багато різних видів бронеавтомобілів і навіть БТРи", – розповідає Ющук.
Цивільний сегмент бізнесу закидати не поспішали. Від нових проєктів спортивних машин довелось відмовитися, але СТО продовжило працювати. Його переформатували під обслуговування машин групи BMW та віддали в управління менеджерів. Артем сфокусувався на розробці нового броньовика.
Народження бронемашини
Для розробки українського бронеавтомобіля була створена окрема компанія – Inguar Defence. Команду інженерів зібрали із студентів, які працювали на тому ж СТО. Найстаршому – 25 років, наймолодшому – 22.
"Досвід роботи на СТО дуже допоміг. Якби ми не потренувалися на цивільних та військових автомобілях, ми б не потягнули цей проєкт", – розповідає Ющук.
Військові використовують бронеавтомобілі на особливо небезпечних ділянках фронту. Туди, де є ворожі дрони, диверсанти або міни, екіпаж їде на броньовику. Від цих машин потрібна швидкість, прохідність та захист від вибухів.
Зазвичай українські броньовики роблять на базовому шасі. Виробник купує пікап (найчастіше – Ford F550) і на нього нашаровують броню та додаткове обладнання. Це найбільш ефективний та дешевий спосіб створити бронеавтомобіль, але він має певні обмеження за вагою, а отже – і щодо броні.
Для машини Inguar3 створили власне шасі, здатне тримати захист рівня STANAG 3, тобто витримувати влучання 7,62-міліметрових бронебійних куль, уламків від 155-міліметрового снаряда та підрив на протитанковій міні. Такого рівня захисту на серійних броньовиках не досягла жодна інша українська компанія.
Машина має високу прохідність завдяки кліренсу 45 см. Вона обладнана системою підкачки шин, яка дозволяє їх частково спускати для проходження болотної місцевості. Також встановлене блокування диференціалів, завдяки чому під час проходження важких перешкод крутяться всі чотири колеса.
Шини зсередини укріплені технологією run-flat, яка дозволяє машині рухатися навіть після ураження коліс. У салоні встановлені протимінні сидіння, системи пожежогасіння та фільтрації повітря на випадок хімічної атаки.
Бронеавтомобілі часто ламаються через помилки водіїв. Щоб нівелювати цей фактор, розробники встановили "розумну" систему управління та запобіжників, яка допомагає правильно управляти машиною.
"Козаки" йдуть. Як у конкуренції двох приватних компаній народилися українські броньовики
На машину можна ставити комплекс радіоелектронної боротьби (РЕБ), який захищатиме її від FPV-дронів. Назва системи невідома, розглядаються кілька варіантів від українських виробників. Рішення встановити мобільний комплекс РЕБ є інноваційним навіть за мірками західних бронеавтомашин.
Зовнішньому вигляду машини Inguar Defence приділив особливу увагу. Його розробляли українські дизайнери. Коштувало це 30 тис дол. На думку Артема, для військового важливо, як виглядає машина, на який він виконуватиме бойове завдання. "Найчастішим моїм зауваженням дизайнеру була фраза "недостатньо агресії", – пригадує Ющук.
Крім основних вузлів та бронесталі, машину з нуля мають збирати в Україні. Команда працювала над якомога глибшою локалізацією.
Щоб втілити задум у життя, компанії треба було знайти гроші на розробку. Команда орієнтувалася на 350 тис дол. Де їх взяти? Так у проєкті з’явився український криптобізнесмен Микола Удянський, якому Артем написав та переконав профінансувати розробку.
Удянський вклав у проєкт 300 тис дол та отримав 20% акцій в Inguar Defence. Ще 10% отримав Олександр Воволка, який теж вклався в розробку і тепер займається зовнішньоекономічними договорами компанії. Решта 70% належать Ющуку. Акціонери підписали угоду, за якою пʼять років зобов’язуються витрачати прибуток компанії тільки на інвестиції.
Зірковий час для військових заводів. Як Україна може виробляти більше зброї?
Український ринок бронеавтомобілів давно поділений між "Українською бронетехнікою" та НВО "Практика", але інвестори все одно побачили перспективу. Головний фактор – потреба Сил оборони суттєво перевищує обсяги виробництва. На момент укладання угоди потреба військових становила 6 тис броньовиків.
Уже в цеху виявилося, що на конструкторські роботи потрібно не 350 тис дол, а близько 700 тис дол. Такі стрибки у вартості під час розробки техніки стаються часто. Ціна проведення випробувань, кількість невдалих спроб, закупівля обладнання, локалізація виробництва компонентів – точно все розрахувати неможливо.
Рішення знайшли. Ще 350 тис дол Артем узяв з прибутку своєї компанії, що ремонтує бронетехніку та цивільні авто. Таким чином прототип вдалося доробити і зараз він проходить останні заводські випробування. Далі його очікує процедура отримання допуску до експлуатації в Міноборони, яка може тривати кілька місяців. Після цього компанія буде готова укладати перші серійні контакти.
Зірвали розробку українських БМП за два дні до вторгнення. Хто поховав "вітчизняні Bradley"?
Очікується, що при серійному виробництві один Inguar3 коштуватиме 16 млн грн. Для порівняння: конкурентні машини серій "Козак" та "Новатор" коштують 9-12 млн грн. В умовах обмеженого бюджету Сили оборони схильні купувати "більше", ніж "технологічніше". Проте виробник Inguar3 переконує, що більші витрати виправдані через суттєво вищу захищеність і технологічність машини.
Наступним кроком має бути отримання сертифіката якості STANAG 3 від НАТО. Для проведення такої процедури машину треба вивезти за кордон, але правила цього не дозволяють.
Однак компанія сподівається розгорнути ліцензійне збирання свого броньовика за кордоном. Цим уже зацікавилися дві великі західні компанії. Якщо все вдасться, то ця українська технологія може не тільки отримати сертифікат НАТО, а й здобути місце на світовому ринку.
Наразі ж Inguar Defence планує збирати броньовики для захисників та відроджувати професію інженера. За словами Артема, його компанія бере стажерів з рідного КПІ і має намір запустити інженерну школу.