"Тепер розумію, чому до великої війни ніхто в "тверезому стані" не заходив у ВПК". Співвласник AeroDrone Дмитро Шимків
Колись AeroDrone була непримітним виробником аграрних літаків, які не мали попиту ні в Україні, ні за кордоном. Часи змусили перейти на воєнні рейки.
Продукт AeroDrone для ЗСУ здається дивним: доволі дорогі літаки з розмахом крил до восьми метрів, перероблені на безпілотники. Їх особливість – велика вантажопідйомність, що дозволяє перевозити вантажі, монтувати на них складне обладнання та зброю. Виявилося, що військовим такі літаки потрібні.
Головний інвестор проєкту – Дмитро Шимків, колишній директор компанії "Microsoft Україна", член наглядової ради "Київстару" та колишній заступник голови Адміністрації президента Петра Порошенка. Під час розмови з ЕП він переконує, що такі безпілотні літаки – це велика незайнята ніша.
Новим гравцям в оборонній промисловості завжди складно заробляти, тож такі публічні інвестиції відбуваються рідко. Сам Шимків, будучи топменеджером з багаторічним стажем, говорить, що нібито дізнався про значні нормативні обмеження в галузі вже після того, як став співвласником компанії.
Хоча наразі складно планувати на довгострокову перспективу, герой інтерв'ю не має ні краплі сумніву щодо майбутнього успіху свого продукту, ніби сповідуючи принцип "якщо сам не повіриш в ідею, то в неї не повірить ніхто".
Шимків вважає, що технологія безпілотників загартується на війні і завдяки цьому стане більш конкурентоздатною в цивільному використанні. Невеликий стартап планує відкрити підприємство в Польщі та приглядається до світового ринку.
Про особливості БПЛА, удари на 3100 кілометрів та підприємство в Польщі
— Ваші безпілотники – це D-80 Discovery та E-300 Enterprise. Вони доволі дорогі – до 450 тис дол. Чим вони корисні на фронті?
— Discovery має вантажопідйомність 80 кілограмів, Enterprise – 300 кілограмів. Це другий клас безпілотників. Вони призначені для розвідки, доставки вантажів на фронт та можуть бути платформою для несення складного обладнання, озброєння й ураження противника. Згадана вами ціна – це вартість комплексу з двох D-80 з дорогими камерами та системами зв’язку.
— Почнімо з розвідки. Чим вони відрізняються від значно дешевших розвідників "Лелека-100" або Shark?
— Вони займають зовсім іншу нішу. По-перше, один з літаків може перебувати в повітрі до 23 годин. По-друге, вони можуть нести набір важкого радіотехнічного обладнання для розвідки. Недавно ми на демонстрації показали військовим, як наш літак може нести розвідувальне обладнання, якого ще навіть немає в ЗСУ.
По-третє, E-300 має кращу стабільність. Завдяки цьому на одній з камер середньої вартості нам вдалося досягти 40-кратного зуму.
— Про логістику. Військові використовують ваші літаки для доставки вантажів?
— Військовим часто потрібно робити термінові постачання, наприклад, дефіцитних запчастин, однак наземним транспортом – довго. Згадайте Маріуполь, коли в оточення літали гелікоптери з вантажами. У мене знайомий загинув в одному з цих гелікоптерів. На їх місці могли бути наші безпілотники. Ці літаки не треба мати в кожному підрозділі, але для певних завдань вони потрібні.
— Ви сказали, що на літак можна буде ставити зброю.
— Літак E-300 Enterprise є платформою, на яку можна встановлювати різне обладнання, у тому числі таке, яке раніше ніхто і не думав ставити на БПЛА. У нас є один проєкт на стадії випробування. Він може стати доповненням для авіації сухопутних військ. Більше не скажу, бо вас москалі читають.
— Ви раніше казали, що E-300 Enterprise може летіти на 3 100 кілометрів. Усі подумали, що зараз в нього напхають вибухівки та відправлять за Урал.
— Чи можна це зробити? Так. Такий "голий" літак без обладнання коштує 300 тисяч доларів. Це дорого і недоцільно, але все залежить від бажання військових.
— Скільки ви виробляєте таких літаків?
— Мова йде про одиниці на місяць. Це повноцінні літаки, нас перевіряють за авіаційними ГОСТами.
— Наскільки вони українські в плані компонентів?
— 70% вартості – імпорт. У нас тільки робоча сила та виробничі витрати. Колись в Україні був авіаційний алюміній, але зараз його немає. Авіаційної тканини теж немає. Двигуни ми теж закуповуємо.
— "Мотор Січ" не здатна робити такі двигуни?
— В Україні не виробляють авіадвигуни для невеличких літаків. Гадаю, значно більше шансів, що наші підприємства почнуть виробляти маленькі електричні двигуни, ніж двигуни внутрішнього згоряння.
— Технологія літаків – ваша?
— Звісно. Це непросто – узяти і переробити двомісний літак на безпілотник. Це купа модифікацій із збереженням аеродинамічних характеристик. Це електроніка, програмування, власні розробки, частини керування.
— Програмне забезпечення роблять в Україні?
— Частину – так, частину – замовляємо на аутсорсі.
— Чому ви інвестували в такий екзотичний продукт замість того, щоб вкласти кошти в щось більш масове, наприклад, у FPV-дрони?
— Я люблю високотехнологічні рішення.
Виробництво, яке неможливо знищити ракетами. Як у Франківську виготовляють дрони-камікадзе для фронту
— У напрямку FPV теж є високотехнологічні рішення.
— Погоджуюся, але я не хочу дискутувати про напрямок.
Чому я зайшов у цей стартап? Перше – це вага. У світі багато людей займається безпілотною авіацією, але найчастіше мова йде про легкі літаки. Далі йдуть середні, а далі нема нічого аж до літаків, які піднімають одну-дві тонни, наприклад, MQ-9 Reaper. Тобто є велика незайнята ніша.
Крім того, ми злітаємо та сідаємо без втручання людини з будь-якої більш-менш рівної поверхні. Це створює більше можливостей та напрямків використання.
— AeroDrone робитиме цивільні безпілотники чи це мілітарний стартап?
— Зараз усі ресурси кинуті на потреби України, але ми маємо і цивільний сегмент. Є зацікавленість у використанні наших літаків у логістиці в країнах Африки.
— Ви бачите експортний потенціал?
— Звісно. Літаки можна застосовувати в сільському господарстві, логістиці, відстежуванні газопроводів, пожежогасінні. Усі іноземці, які бачать мої літаки, кажуть: "Блін, як дешево". Усі українці, які дивляться, кажуть: "Дорого".
— Як воєнні технології допоможуть вам будувати цивільні літаки?
— Воєнні технології покращать їх надійність у районах з нестабільним зв’язком або поганими комунікаціями. Наприклад, ми зараз експериментуємо з оптичною навігацією (можливість безпілотника орієнтуватися в просторі за допомогою камери та прив’язки її зображення до супутникових знімків – ЕП).
— Рік тому ви хотіли відкрити підприємство в Польщі. Вдалося це зробити?
— Ні. Є кілька причин. Одна з них – ідеологічна. Мені не все подобається у відносинах Польщі та України, чого не хотілося б мати, коли будуєш щось довге.
— Ви хотіли відкрити там підприємство, щоб везти свої літаки на експорт?
— Це був один із варіантів. Ми залишаємося з ідеєю виробничих потужностей і в Україні, і за кордоном. Обговорюємо це з низкою інвесторів, яким це цікаво.
Про зв'язки, прибутки та вплив росіян на закупівлю компонентів
— Зазвичай інвестори в оборонну галузь залишаються в тіні. Чому ви інвестували публічно?
— Мене часто питали, що я зараз роблю. Я відповідав, що займаюся AeroDrone. Потім видання "Forbes-Україна" в українських реєстрах знайшло інформацію, що мені належать 50% компанії.
— Але ж ви потім ходили на інші інтерв'ю, де розповідали про AeroDrone.
— Це було вже написано публічно. Я тепер буду доводити, що я не верблюд?
— Ви не хотіли це розголошувати?
— У мене не було бажання робити хайп. Я зайшов як інвестор і бачу перспективу в безпілотниках-важковаговиках.
— До викупу 50% стартапу ви обіймали керівні посади у великих технологічних компаніях та були заступником голови Адміністрації президента Петра Порошенка. Наскільки колишні звʼязки та знайомства допомагають вам у роботі в оборонній галузі?
— Звісно, допомагають. Я публічна особа, про мене знають, що мій фах – технології. Я цим займаюся багато років. Мені "впарити" якусь фігню дуже складно. Мене знають у бізнесі, я маю зв'язки з багатьма інституціями за кордоном: урядові, державні, військові. У мене є певна репутація.
— За що ви відповідаєте в AeroDrone?
— Бізнес-девелопмент, інвестори, взаємини з держструктурами. Це мільйони листів, зустрічей. На тиждень може бути 15-20 складних листів з описами.
— Вартість техніки при закупівлі розраховується за формулою, тому на контрактах з Міноборони завжди було важко заробляти. Чому ви вирішили, що інвестувати в ОПК – це перспективно в плані прибутку?
— Коли я заходив, то був упевнений, що там є маржа. Однак під час укладання першого контракту побачив усі тодішні обмеження. Питання виробництва зброї завжди було поза моєю увагою. І ось я стаю виробником військового обладнання, читаю "нормативку" і починаю розуміти, чому до початку великої війни в Україні ніхто в "тверезому стані" не заходив як інвестор у виробництво техніки.
— Ви вже заробляєте на БПЛА?
— Ні, нічого, тільки витрачаю. Багато.
Продай мені цей дрон. Як бюрократія гальмує розробку нової української зброї
— Яка ваша мета як інвестора на найближчі п'ять років?
— Мене влаштує будь-який результат. У галузі зараз багато людей, яким цікаві технології, мені це подобається. Ми можемо рухатися в напрямку розвитку РЕБів, систем навігацій чи навіть оптики. Найважливіше – накопичення знань та досвіду.
Я знаю українських виробників, які на порядок крутіші за іноземних конкурентів. Мої прямі конкуренти – міжнародні. Я готовий з ними битися об заклад, проводити тестові змагання, бо я їх "зроблю".
— Росіяни заважають вам отримувати компоненти на світовому ринку?
— Була історія, коли європейський виробник критичних компонентів для літаків відмовив нам у постачанні після оплати за державним контрактом. Відмову пояснили отриманням рекомендацій від свого уряду. Думаю, росіяни могли бути причетними до цієї історії. Росія дуже хитро впливає на процедури оформлення митних речей, ускладнюючи ці процеси. Зрештою, ми вирішили проблему.
Про замовлення від Міноборони та сокиру біля кожного БПЛА
— Ваше виробництво завантажене на 2024 рік?
— Ні, ми закінчили виконувати контракт у кінці 2023 року і вже два з половиною місяця чекаємо новий. Поки займаємося розробкою.
— Чому у вас досі нема контракту?
— Перша проблема – Міноборони не укладає довгих контрактів. За законом, усі контракти повинні починатися і закінчуватися в рамках одного року, за винятком спеціальних умов, які рідко хтось отримує. Друга – нестача грошей у держави.
Третя – це формування потреби. Виробник не знає, чи потрібна його техніка в армії на конкретний сезон і йому про це не повідомляють. Сьогодні ви не потрібні, а завтра – потрібні. Підприємство так існувати не може.
Також відбулися зміни в Генеральному штабі та Міноборони, приходять нові люди. Це теж створює додаткові затримки. Останні шість місяців ми, виробники, отримуємо запити про спроможність (чи здатна компанія виробляти певну кількість продукції у випадку укладення контракту – ЕП). Ми інвестували, закупили обладнання, але в контракти це не трансформувалося.
Якщо держава не хоче купувати в українських виробників, а в них є спроможності, то треба дозволити експортувати. Проте цього не роблять. Головне пояснення – продукція потрібна армії. Однак законтрактувати цю потребу вони не можуть.
— Зараз середина березня і ви досі не впевнені, що хтось буде купувати ваші літаки у 2024 році?
— Саме так.
— У 2023 році держава зробила низку дерегуляцій на користь виробників БПЛА. Які позитивні речі можете виділити?
— Відбулося дуже багато корисних змін. Міноборони спростило процедури отримання допуску зброї до експлуатації, Верховна Рада виправила помилки щодо оподаткування імпортних деталей, Мінцифри ухвалило багато важливих постанов, створили кластер brave1 і включили виробників дронів у "Дія.Сіті".
Мінстратегпром допомагає взаємодіяти з регуляторами та сприяє взаємодії з міжнародними партнерами.
"Міжнародні оборонні компанії розуміють, що вони або в Україні, або "за бортом". Голова Brave1 Наталія Кушнерська
— Що ще потрібно змінити в оборонній галузі?
— Прогнозованість у контрактуванні, аванси, робота з казначейством, фінансовий моніторинг. Поведінка державних банків у міжнародних платежах – це жах. Вони роблять усе, щоб компанії не реєструвалися в державних банках.
Проблемними залишаються питання обігових коштів – виробники не мають доступних кредитів. Питання ліцензійних платежів за програмне забезпечення – держава не включає його в контракти. У підсумку маємо нерівні умови з іноземними виробниками, яких не обкладають такою кількістю регуляцій.
— Часто говорять про застарілі державні стандарти.
— Багато вимог військової прийомки (органу Міноборони, що контролює виробництво – ЕП) діють з радянських часів. Наприклад, для безпілотника має бути сокира, тому що є причіп. А якщо є причіп, то має бути сокира, щоб розчищати ліс, через який ми їдемо. Таких абсурдних історій багато.
— Чи достатньо робить держава для безпеки підприємств?
— На жаль, не вирішене питання доступу до інформації про оборонні компанії. Багато даних відкриті на українських державних ресурсах. Закрити їх нескладно.
З приводу дотацій від держави на безпеку – просто укладаймо угоди. Якщо є замовлення – бізнес працює, люди отримують зарплату, в інвесторів виникає інтерес і вони самі будуть боротися з усіма викликами.