Данило Гетманцев: Якщо ти в Чернівцях і аргументуєш несплату податків війною, ми все одно прийдемо за тобою
Як бізнес адаптувався до війни, чи можна продовжити зниження податків та як країні перемогти "русскій мір" не тільки на полі бою.
У перші дні повномасштабного вторгнення Росії більшість українських бізнесів припинила працювати або максимально обмежила свою активність.
Щоб вивести економіку з коми, владі довелося піти на болючі для бюджету поступки, зокрема, припинити перевірки бізнесу, знизити податки та спростити митне оформлення. Схоже, це дало результат.
"Економіка адаптувалася. Підприємства, які фізично можуть працювати, уже працюють", – констатує голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев.
До війни депутат був одним з ідеологів податкової амністії, яка триває навіть під ракетними обстрілами. Крім того, він запам’ятався безкомпромісною позицією щодо обов’язкової фіскалізації ФОПів.
Після початку боїв очолюваний Гетманцевим комітет підтримав закон, який дозволив будь-якому бізнесу в Україні не сплачувати податок на прибуток та перейти на спрощену систему оподаткування.
Як бізнес адаптувався до війни, чи може країна дозволити собі далі знижувати оподаткування і чому "русскій мір" неможливо перемогти тільки на полі бою?
Про загальний стан економіки
— Економіка потроху адаптується до умов воєнного стану. У чому принципова різниця між першим та восьмим тижнями війни?
— Перший тиждень – це було заціпеніння. Люди не знали, що робити, не мали жодних перспектив, не розуміли, коли це завершиться. Люди припиняли працювати, бо були якісь острахи. Тому перший та другий тижні, напевне, були найважчі.
Згодом економіка адаптувалася, і ми можемо стверджувати, що підприємства, які фізично можуть працювати, уже працюють.
На це було спрямовано кілька ефективних дій уряду, зокрема, значне зменшення податків та адміністративного тиску. Ми повинні були вивести економіку з цього заціпеніння і ми її вивели.
Евакуація дозволила зберегти бізнес, який перебував під обстрілами. Крім того, було сильно розширене державне замовлення. Ми зайняли роботою всі підприємства, які виробляють товари першої необхідності, продукти харчування.
— У березні компанії сплатили податки за перший квартал. Чи багато втратили підприємства? Скільки компаній закрилося?
— Це динамічна цифра. Міністр фінансів вважає, що в березні 30% компаній не працювали. Зараз уже менше.
У березні бюджет отримав на 30% більше, ніж за аналогічний місяць 2021 року. Але це завдяки перевиконанню плану з ПДВ і сплаті дивідендів державними компаніями. Тобто ми розуміємо, що це не класичні податкові надходження.
Хоча в березні йшла сплата податків за мирний лютий. Якщо говорити про податок на прибуток, то йдеться про 2021 рік.
Попри те, що сплата здійснювалася за мирні періоди, надходження від деяких підприємств "просіли". Тут важлива позиція конкретних підприємців.
Одні, і таких більшість, платять податки навіть наперед. Але є і такі, які використовують війну як привід і навіть не подають декларації. Абсолютно аморальна позиція. Ми відпрацьовуємо такі компанії.
— У яких секторах економіки адаптація проходить важче?
— Найскладніше тим підприємствам, які перебувають під обстрілами, і тим, які фізично не можуть працювати.
Друга категорія – підприємства, які мали ринок збуту в Білорусі чи Росії. Введення ембарго, яке я повністю підтримую, змушує уряд запропонувати цим компаніям альтернативні ринки збуту. Уряд, зокрема Мінекономіки, над цим працює.
— В одному з інтерв’ю ви сказали, що військово-промисловий комплекс може стати локомотивом нашої економіки, але виробництво касок чи бронежилетів потребує значних інвестицій. Де бізнесу брати на це кошти?
— Зараз абсолютний пріоритет – це армія. Він іде перед усіма іншими інтересами, зокрема, відбудовою житла чи навіть "соціалкою". Не отримуючи пенсії або орендуючи житло, ми якийсь час проживемо.
Якщо ж у нас не буде грошей на армію, то не потрібне буде це житло, не потрібні будуть пенсії. Ми просто втратимо країну, тому пріоритет – це армія, ВПК. Ми повинні збільшити післявоєнні видатки на армію щонайменше вдвічі.
Необхідно розуміти, що в нас є певна рамка, яка задається не нами. Вона полягає в тому, що ми країна, яка, хочемо ми цього чи ні, буде жити в постійній загрозі військового конфлікту з нашим північним сусідом, який може в будь-який момент почати військові дії, навіть після підписання миру.
Ми повинні перетворити країну на фортецю. Це взагалі інша філософія, інший погляд на економіку і зміст наших суспільних відносин всередині країни. У країні-фортеці галузь номер один – це ВПК.
— Мінекономіки розробило держпрограму "Перебудуємо, перезапустимо, переможемо" про життя економіки в умовах воєнного стану. Чому уряд вже кілька тижнів не може її затвердити?
— У мене був один з проєктів цієї програми, до нього є питання. Напевне, такі ж питання є в прем’єр-міністра. Думаю, програма доопрацьовується.
— Якими мають бути першочергові кроки з підтримки економіки?
— Це очевидні речі. Перше, що зробили, – склали баланси основних продуктів, товарів першої необхідності – від мила і миючих засобів до всього іншого. Баланси показали ймовірні дефіцити. Їх потрібно замістити.
Яким чином? Або через державне замовлення, або через імпорт, який також є державним замовленням, але не на наших підприємствах. Це питання продовольчої безпеки. Його вже вирішує Мінекономіки.
Ми повинні відновити роботу економіки таким чином, аби вона працювала сама на себе і забезпечувала роботою людей, у тому числі переселенців.
Також проводимо евакуацію підприємств із зони бойових дій на захід України. З 350 евакуйованих підприємств половина вже працює. У роботі 1 500 підприємств.
Зниження будь-якого адміністративного регулювання, податків, евакуація підприємств – це битва за кожну соту відсотка ВВП і кожне робоче місце. Це те, що уряд робить у плані військової економіки.
Остання важлива складова дій уряду – переселенці. Їх треба забезпечити житлом та виплатами з урахуванням невеликого бюджету.
Крім того, їх треба залучити до праці там, де вони перебувають. Це, напевно, найскладніше завдання, бо воно найбільш масштабне.
— Чи не буде так, що після закінчення війни найбільш постраждалі регіони залишаться без робочих місць?
— Після війни будуть програми з відновлення економіки в найбільш постраждалих регіонах. З іншого боку, для України характерний дисбаланс промисловості, коли в західних регіонах не було промисловості.
Це була спрямована політика Радянського Союзу: не розміщувати на кордонах великі підприємства. Можемо цей дисбаланс дещо усунути.
— До війни ви були активним прихильником детінізації...
— Я зараз ще більш активний прихильник!
— Зараз перед багатьма підприємствами, які працювали не "по-білому", постав вибір: працювати за старими схемами або детінізуватися. За другого варіанта їх продукція подорожчає для кінцевих споживачів.
— Я абсолютно не погоджуюся щодо того, що це вплине на ціноутворення.
Частина бізнесу працює "в білу", а частина – "в чорну". Просто маржинальність у "чорного" бізнесу вища, а ціни такі самІ. Коли "чорний" бізнес виходить з тіні, то він перебуває в певних рамках, які йому нав’язує "білий" бізнес, і це класно.
Ми з вами говорили про одну велику рамку для нашої економіки – загроза війни. Є ще одна рамка – членство в Євросоюзі. Уже в цьому році ми очікуємо статус кандидата.
Він накладає певні обмеження та рамки, які неможливо обійти. Тому або ми всі виходимо з тіні, живемо за законом, відмовляємося від корупційних практик, або не йдемо в ЄС. Питання стоїть саме так.
Ми хочемо бути частиною цивілізованої Європи. Усі хочуть і це вже не дискусія. Треба прийняти, що в цивілізованому світі існують певні обмеження.
Не можна бути однією ногою в Пскові, а іншою – у Варшаві. Не можна залишатися в Радянському Союзі і прагнути в ЄС. Цю шизофренію війна повинна припинити, бо це ж і є "русскій мір".
"Русскій мір" – це коли ухилення від оподаткування толерується суспільством. Це сприймається схвально, бо ти обманюєш державу-деспота, яку ти люто ненавидиш, але цю ненависть дуже любиш і ти її всіляко стимулюєш у собі.
Ти не сприймаєш державу як те, що тобі належить, як це відбувається в Європі (у ЄС – ЕП).
"Русскій мір" проявляється і в ставленні до закону. Як казав Толстой, "жить надо по совєсті, а нє по закону". А Європа – це якраз жити за законом. "Русскій мір" неможливо перемогти тільки на полі бою. Його потрібно перемогти ще й у собі.
Про стан державних фінансів
— План доходів за березень вдалося закрити завдяки переказу дивідендів держкомпаніями та прибутку НБУ, проте цей ресурс вичерпався. Завдяки яким джерелам держава буде перекривати видатки в наступні місяці?
— Ми працюємо з кожним платником податків у кожній області, у кожнім районі. Загалом в Україні відпрацьовуємо необхідність сплати податків.
Жодних питань нема до платників у зоні бойових дій або в областях, де здійснюється евакуація. Але якщо ти перебуваєш у Чернівцях і обґрунтовуєш несплату податків війною, то це щонайменше аморально. Ми все одно прийдемо за тобою.
Більшість платників податків мають патріотичну позицію, сплачують наперед і відповідно до закону, але є ті, яким, на жаль, треба пояснювати.
Податки сплачуються тільки з доходів. Якщо в тебе нема доходів, то й податків нема, і ніхто не може їх з тебе вимагати. Але якщо ти працюєш, отримуєш дохід і з цього доходу не сплачуєш податки, то в країні, яка воює, це неможливо.
— У будь-якому разі дефіцит держбюджету лише зростатиме. Які джерела його покриття?
— У нас є три джерела: доходи бюджету, облігації (зокрема, військові) і допомога наших зовнішніх партнерів.
Поки що допомога наших зовнішніх партнерів істотна, але ми розуміємо, що її треба буде більше, бо бюджет війни більш ніж в чотири рази більший, ніж бюджет миру.
— Найбільшим покупцем військових ОВДП є Нацбанк. Він уже витратив на них 40 мільярдів гривень з 400 мільярдів, дозволених урядом. До чого може призвести подальше придбання регулятором ОВДП?
— Це питання до Національного банку.
— Але ви маєте уявлення, якою може бути інфляція?
— Маю, але не буду говорити.
— Більшість коштів міжнародних партнерів надходять у формі запозичень. До якої міри держава готова нарощувати свої зовнішні зобов’язання?
— Межа зовнішнього боргу – 80-100% від ВВП. Це небезпечний для нас максимум. До цього моменту ми будемо нарощувати запозичення.
— А зараз у нас скільки?
— Скільки зараз – не скажу, бо ми не знаємо реального обсягу ВВП. Поки у нас тільки прогнози, але перед війною було приблизно 64,6%.
— Коли закінчиться війна, потрібно буде витрачати шалені кошти на відбудову економіки та інфраструктури. Чи зможе держава обслуговувати таке боргове навантаження?
— Ми отримуємо дешеві гроші. Хоча це кредити, ставка становить близько 1% річних. Це абсолютно прийнятні умови. У тому обсязі, у кому ми залучили кошти зараз, безперечно, зможемо обслуговувати.
Проте ми не знаємо, який обсяг доведеться залучити, адже в цій формулі є невідома складова: коли закінчиться війна. Ми зробимо все можливе для обслуговування, але чим довше триватиме війна, тим гіршим буде наш фінансовий стан.
— Що заважає нашим партнерам підтримувати нас грантами?
— Це ж очевидні речі: ви повинні забрати гроші у своїх платників податків і віддати іншій країні. Для цього повинні бути певні підстави. Напевно, уряди не всіх держав бачать ці підстави.
З цим ми погодитися не можемо, бо це найменша плата за їх безпеку. Важливо, щоб вони врешті це зрозуміли.
— Напередодні радник президента Олег Устенко повідомляв, що Україна звернулася до G7 за фінансуванням в обсязі 50 мільярдів доларів. Звідки ці цифри?
— Щодо цього ідуть перемовини на різних рівнях. У нас розрив у бюджеті 5-7 мільярдів доларів залежно від місяця. Це те, що ми повинні компенсувати, у тому числі шляхом запозичень.
Про податкові ініціативи влади
— Верховна Рада в першому читанні підтримала законопроєкт, який на 50% підвищує ставки податків для компаній, які працюватимуть у Росії. Чому закон не ухвалили остаточно?
— Комітет не наполягав на другому читанні. Ми вважали, що цей документ треба обговорити з бізнесом і суспільством, бо така ініціатива пропонується вперше. Чим ширша буде дискусія, тим більше помилок вдасться уникнути.
Проєкт майже готовий до другого читання. Думаю, найближчим часом ми його винесемо та обов’язково ухвалимо.
— Чи проводили ви переговори з іншими державами про ухвалення ними такого закону?
— Одразу після першого читання ми переклали законопроєкт і звернулися до урядів абсолютно всіх держав з проханням ввести додаткове оподаткування за нашою моделлю для цих компаній. Адже ринок України для компаній, які продовжують працювати в Росії, може бути не таким цікавим, як, наприклад, ринок Польщі.
— Отримали фідбек?
— Поки що ні. Комунікація йде постійно. У нас є депутатські групи дружби з іншими країнами і через них ми комунікуємо. Також ми передали відповідні документи президентам Польщі та Литви.
— Ще одна податкова ініціатива влади – право будь-якого бізнесу перейти на спрощену систему оподаткування зі сплатою 2% від обороту. Скільки компаній скористалися цим правом?
— Майже 200 тисяч. Там і компанії, і ФОПи. А скористатися може кожен.
— Чи допомогло це оживити бізнес?
— Безперечно допомогло. Ми бачимо, що підприємства працюють.
Водночас у мене є певні сумніви щодо обґрунтованості надання пільги з ввезення товарів на митну територію України. Вважаю, що ми повинні скасувати це рішення, бо воно б’є по наших товаровиробниках.
Воно відіграло певну роль, коли в Україну були завезені товари для боротьби з дефіцитом, але зараз його треба скасувати, бо воно більше шкодить, ніж дає користі.
Ще в нас було рішення про звільнення від сплати акцизу та податку на додану вартість на пальне. Також вважаю його помилковим. Ми могли б не позбавляти державу у воєнний час дуже і дуже великих надходжень.
— Митні спрощення стосуються також ввезення автомобілів. Скільки осіб скористалися цією можливістю?
— Там черги стоять такі, що… "жесть". Кількість розмитнених авто перевищує 10 тисяч штук.
— Повернімося до спрощеної системи. Яким є фіскальний ефект від переходу компаній на сплату 2% від обороту? Податкові надходження від них упали чи зросли?
— Ми порахували, що втрати бюджету повинні становити до 300 мільйонів гривень. Це розрахунково, якщо взяти дохід всіх компаній, які перейшли на цю модель, за квітень 2021 року і застосувати до нього ставку 2%.
Але ми не знаємо, який дохід буде у квітні, адже йде війна. Потрібно порівнювати порівнювані речі.
— Держава заморозила відшкодування ПДВ для бізнесу. Чи зможуть компанії, які мали право на це відшкодування під час війни, отримати його після закінчення воєнного стану?
— Безперечно! Ми нікого не позбавляємо права на відшкодування, але у воєнний час є певні пріоритети. Компанії не знадобиться відшкодування, якщо територія, на якій вона розташована, буде захоплена через нестачу грошей на армію.
Це не перший приклад в нашій новітній фінансовій історії, коли відшкодування не здійснювалося протягом тривалого часу. Таке було у 2014 році та у 2009 році. Зараз ми поки що не бачимо можливості для цього відшкодування.
Ми працюємо над цим, розглядаємо різні варіанти, але те, що відшкодування відбудеться після перемоги, це я можу сказати без будь-яких умов і сумнівів.
— В одному з інтерв’ю ви сказали про можливе зменшення ставок податків на соціально значущі продукти.
— Мені пропонували таке зробити, але я вважаю, що ми таке робити не будемо. Це точно не буде мати позитивного ефекту. Зверніть увагу на експеримент з пальним. Ми вже закінчили із зниженням оподаткування.
— Податкова амністія зараз зупинилася?
— За період війни задекларували пів мільярда гривень. Надходження до бюджету становили близько 25 мільйонів.
Про фінансову систему та повоєнне майбутнє
— На початку війни НБУ заморозив курс на рівні 29,25. При цьому на вулиці долар продають по 32-33 грн, тобто різниця невелика. Яким може бути курс після війни?
— Цього вам ніхто не скаже. Хіба Господь Бог. Це по-перше. По-друге, якби я знав, то не озвучував би вам, бо це може вплинути на курсові очікування. По-третє, будь-яких підстав для знецінення гривні зараз немає.
— Завдяки чому вдається підтримувати відносну стабільність гривні?
— А чому гривня не мала би бути стабільною?
— У нас майже зупинився експорт.
— Що таке курс гривні? Це похідна від інфляції, співвідношення вироблених товарів і грошової маси, яка є на території держави.
Ми говоримо про те, що протягом невеликого проміжку часу 30% підприємств не працювали, зараз вони повертаються до роботи і, дасть Бог, повернуться.
З іншого боку, у нас досить великі золотовалютні резерви Національного банку. Вони вищі, ніж у мирний час. Тобто вся ця сукупність факторів говорить про те, що гривня стабільна.
— На початку війни Нацбанк вивів з ринку два російські банки: "МР банк" (раніше Сбєрбанк – ЕП) та Промінвестбанк. За рішенням уряду, частину їх активів мають націоналізувати. Чи є вже це рішення?
— Їх уже націоналізували. Є рішення уряду і є звернення до РНБО. Рішення РНБО ще нема.
— Чи можна застосувати такий підхід до інших російських банків, наприклад, до Альфа-банку.
— Можна.
— Навіть враховуючи, що Альфа-банк – один із системних банків?
— Це питання до спеціалістів. Бавлячись в експропріацію чи націоналізацію, ми не повинні зробити гірше собі.
Націоналізація банку, про який ви говорите, може призвести до втрат нашої держави у зв’язку з великим обсягом депозитних вкладів, які необхідно буде повертати в межах нинішньої суми гарантування – 100% вкладів.
Чи буде це постріл собі в ногу? Здається, що так, тому я б утримувався в таких чутливих питаннях від революційної доцільності.
— Війну можна розглядати як можливість багато чого змінити в економіці. Якою ви бачите податкову систему України після війни і на стимулювання яких галузей вона буде спрямована?
— Війна – це шанс перезавантажити не тільки податкову систему, а й країну.
Те, що нам необхідно зробити передусім, і не після війни, а зараз, – це зламати олігархічно-кланову систему, яка протягом 30 років висмоктувала з держави все, що можна, і перетворила її на найбіднішу державу Європи.
Мова не лише про олігархів. Судді, правоохоронні органи, митники, податківці – усі ці клани, які існували десятиріччями, повинні бути зламані. Це потрібно зробити в першу чергу, уже зараз. Довести до ладу ті реформи, з якими ми зволікали.
Я не бачу в податковій системі такого значення, яке бачать деякі "корисні ідіоти" в соцмережах. Мовляв, скасуй податки – і хлине капітал. Не хлине!
Капітал іде туди, де безпека, верховенство права, відсутність олігархічно-кланових систем, розвинена інфраструктура. А податки – на сьомому місці у визначенні критеріїв, куди йти капіталу. Разом з тим, сьоме місце – це теж важливо.
Перше, що повинна забезпечити податкова система після війни, – справедливий перерозподіл, без жодних "шкурняків", які проводять для себе великі олігархічні групи через Верховну Раду, а менші – через виконавчу владу.
Без окремих "золотих" галузей, які працюють із зменшеним оподаткуванням. Без контрабанди, яка безконтрольно реалізується без будь-яких документів.
Усі повинні сплачувати записаний у законі податок. Буде він великий чи менший – про це можна дискутувати. Ми готові.
Насправді ставка податку – не перше питання. Перше питання – щоб усі сплачували цю ставку. Друге – вона повинна бути вплетена в новий план Маршалла. Вона повинна стати його елементом, стимулювати те, що там буде написано.
ВПК повинен стати основною галуззю, а далі – відбудова інфраструктури та житла, ІТ, сільськогосподарська переробка, промисловість. Ми зараз працюємо над пріоритетами плану.
Також потрібно провести реструктуризацію економіки з точки зору того, що ми більше не транзитна країна.
Ми вже перебуваємо в певному замкнутому просторі і повинні стати частиною економіки ЄС. Ми повинні взяти на себе частину їх виробничих ланцюгів та отримати ринок ЄС як ринок збуту.
19 квітня наш комітет розглянув законопроєкт про індустріальні парки – це один з інструментів. Ще один – закон про локалізацію, інвестняні. Усе це забезпечить виробництво в Україні товарів з високою доданою вартістю.
Ми не повинні бути номером один у світі з металу чи руди. Ми повинні заробляти на величезному ринку ЄС і орієнтуватися на ринок ЄС.
— Тобто держава робитиме акцент на переробці сировини, щоб створювати готову продукцію?
— Так, ми повинні змінити акцент на користь переробки.
— Але ви сказали, що для бізнесу, навіть великого іноземного, важлива безпека, а ми ще довго будемо жити в постійній загрозі. Як можна в таких умовах залучати великі інвестиції?
— Це предмет перемовин та гарантій, у тому числі з боку держави, у тому числі з боку зарубіжних партнерів. Це предмет державних інвестицій. Ми працюємо над системою гарантій, які зможуть мінімізувати ризики.
Є галузі, куди ми повинні вкладати державні гроші, а є галузі, звідки ми повинні піти взагалі. Наприклад, продати підприємства, які годують менеджмент, але не приносять користь державі. Чи інвестували б ви в Ізраїль?
— Мабуть, так.
— А там такий же стан, як у нас. Ми повинні забезпечити безпеку навіть у тих умовах, у яких перебуваємо.
— Які галузі повинні вийти на перший план після реструктуризації економіки?
— Реструктуризація має забезпечити розміщення тут хоча б частин європейського та американського бізнесів або організацію своїх завдяки відкриттю ринку ЄС. Інтеграція з цим ринком – завдання номер один.
Іноземному і нашому бізнесам буде цікаво працювати в умовах невисоких зарплат і податків, аби експортувати товари в ЄС. Ми повинні зробити акцент на збільшенні обсягу доданої вартості, яка виробляється в Україні.