"Усе починає розвалюватися": глава Держкосмосу про недобудовані супутники на території Росії, гроші на ракети та "космічну державу"
Чому за 30 років космічна галузь України втратила мільярди бюджетних грошей, не створивши жодного успішного проєкту. Яке майбутнє її чекає?
24 роки і близько 350 млн дол витратив уряд України на проєкт із створення першого українського телекомунікаційного супутника "Либідь". У результаті країна втратила і супутник, і гроші, і час. Недобудований виріб понад шість років лежить на території Російської Федерації і шанси його повернути туманні.
До того ж лише в кінці 2019 року уряд закінчив виплачувати з бюджету країни 6 млрд грн, які 11 років тому Україна позичила на побудову і запуск "Либіді".
В Україні 30 років говорять про великий потенціал космічної галузі, але за весь цей час країна не реалізувала жодного помітного проєкту в аерокосмічній сфері.
Чому так склалося і хто в цьому винен? Чи здатна Україна з організаційної, технологічної та фінансової точок зору реалізовувати хоч якийсь проєкт? Чи мають майбутнє "космічні" амбіції країни і якщо так, то скільки вони коштуватимуть?
Ці та інші питання ЕП поставила новому главі Державного космічного агентства Володимиру Усову, призначеному на посаду в лютому 2020 року за результатами відкритого державного конкурсу. 36-річний Усов – одесит, IT-підприємець, засновник та CEO стартапу Kwambio, який спеціалізується на 3D-друку.
На питання, чому він подався на голову Держкосмосу, Усов каже, що аерокосмічна галузь України має технології та потенціал, але якщо за два-три роки не перевести її з пострадянської системи в сучасну ринкову систему, де є місце приватному бізнесу, вона буде втрачена. "Моя місія – зробити цей перехід", – каже Усов.
Про туманне майбутнє супутника "Либідь"
— У 1996 році в складі Державного космічного агентства створили ДП "Укркосмос". Одним з його завдань було будівництво та експлуатація єдиної супутникової системи передавання інформації (ЕССПІ). Проте за 24 роки країна не отримала жодного власного супутника. Хто винен і що робити?
— Два класичні запитання для українського космосу минулого і сьогодення. Сподіваюся, у майбутньому так не буде. Але є новина: Лондонський арбітраж вирішив відмовити "Укркосмосу" в поверненні наших коштів, які були витрачені на створення першого українського супутника зв'язку "Либідь".
У 2007 році Кабінет міністрів схвалив постанову про створення першого українського геостаціонарного телекомунікаційного супутника "Либідь". У 2009 році ДП "Укркосмос" під гарантії уряду України отримав від Канадського експортного агентства кредит на 292 млн дол для створення супутника.
Як виявили слідчі НАБУ, значну частину цих коштів вкрали посадовці "Укркосмосу", а напівготовий супутник "Либідь" з 2014 року лежить на російському підприємстві "Інформаційні супутникові системи" в Красноярську.
В кінці 2019 року Кабмін закінчив виплачувати з бюджету Канадському експортному агентству кредит, який в еквіваленті перевищив 6 млрд грн.
Договір на отримання супутника зараз недійсний. Ми повинні якось фізично отримати супутник. Є три сценарії розвитку подій.
Сценарій перший. Держава розуміє, що для запуску супутника проєкт треба докапіталізувати. Потрібні гроші на створення ракети, тестування супутника, його доопрацювання і подовження гарантійних строків. Сума велика – 50-60 млн дол.
Держава може докапіталізувати цю суму, якимось чином отримати від Росії супутник, якимось чином добудувати ракету, де використовувалися російські деталі та двигуни, і запустити цією ракетою наш супутник з "Байконуру".
Вірогідність такого розвитку подій, як ви розумієте, доволі низька. Дуже багато невідомих складових, дуже багато політичних факторів, які унеможливлюють співпрацю з Росією. Тому перший варіант найскладніший.
Сценарій другий. Ми знаходимо інвестора, який може реалізувати проєкт. Як це може запрацювати? Інвестор розуміє, на яку суму йому треба докапіталізувати проєкт, щоб зібрати ракету і запустити супутник. За це інвестор отримує частину потужності супутника. Потужність буде розподілена між Україною та інвестором.
Цей сценарій більш реалістичний. Не скажу, що в нас є черга з інвесторів, які у 2020 році прийдуть інвестувати в супутник з такою складною історією і який перебуває на території Російської Федерації. Однак теоретично це можливо.
Проєкт супутника "Либідь" потребує докапіталізації на 50-60 млн дол.
Сценарій третій. Ми розуміємо, що не зможемо самі або з інвестором запустити супутник і використовувати його для наших потреб. Причина – це супутник зв'язку і спецзв'язку. Використовувати супутник, який ми повинні запустити з підконтрольного РФ "Байконуру", небезпечно з точки зору національної безпеки.
Тоді ми можемо продати третій стороні наші права на витребування супутника з РФ і вже на отримані гроші розробити власний український супутник.
Це три сценарії: від найменш реалістичного до найбільш реалістичного. Оскільки цей проєкт реалізовувався на державному рівні і під державні гарантії, то має бути рішення уряду, яке скаже, за яким сценарієм будемо рухатися далі.
Рухатися треба доволі швидко, оскільки ми зараз вступаємо в права володіння супутником. Нам треба буде оплачувати послуги з його консервації, зберігання, транспортування, логістики. Цих грошей в "Укркосмосу", звичайно, нема, тому що підприємство останні десять років не вело активної комерційної діяльності.
Якщо ми нічого не будемо робити, то втратимо шанс отримати чи продати цей супутник інвестору. За два-три місяці слід обрати сценарій.
— Відповідач, канадська компанія MacDonald, Dettwiler and Associates, яка мала побудувати супутник і запустити його на орбіту, за умовами договору повинен був передати Україні супутник на орбіті, проте цього не зробив. Тим не менше, рішення арбітражу – не на нашу користь. Чому?
— Виник форс-мажор (військова агресія Росії проти України. – ЕП), тому в канадців було право розірвати договір. Така версія лондонського арбітражу.
— Комусь ще потрібний супутник, побудований у 2014 році?
— Технології зробили великий крок вперед. Геостаціонарні супутники ефективніші, легші, на них нові двигуни. За мірками 2020 року цей супутник старий, проте він може виконувати свою основну функцію і для бізнес-проєктів, і для проєктів зв'язку з національної безпеки. Для нього ще є клієнти у світі, хоч і небагато.
Якщо ми вирішимо запускати цей супутник самостійно, то повинні адаптувати бізнес-план, оскільки бізнес-план для цього супутника був створений у 2000-х роках. Якщо ми продаємо супутник, то мусимо розуміти, яка його нинішня ринкова вартість за умови амортизації та всіх інших питань.
— Хто в уряді буде ухвалювати рішення щодо супутника?
— Це мусить бути рішення Кабміну.
— Хто висуває пропозиції? Державне космічне агентство?
— Ініціатива має йти від Державного космічного агентства.
— Ви вже подали пропозиції?
— Так, ми листуємося з урядом з моменту отримання інформації щодо арбітражу. Ми підготували пропозиції, описали їх і направили в Мінекономіки, тому що Державне космічне агентство перебуває у сфері управління Мінекономіки.
Уряд має зібрати робочу групу, де будуть спеціалісти Державного космічного агентства, "Укркосмосу", Мінекономіки, майбутніх користувачів системи супутникового зв'язку. Потім уряд повинен ухвалити рішення.
На мій погляд, з точки зору розвитку власного виробництва і монетизації супутникових сервісів нам потрібно сфокусуватися не на супутниках зв'язку, а на супутниках дистанційного зондування Землі, оптичних і радарних супутниках.
У нас рівень відпрацьованості технологій значно більший для супутників дистанційного зондування. Ми маємо досвід створення таких апаратів, у нас є апарати, які літали, наприклад, платформа супутників "Січ-1".
Новий супутник зв'язку та угруповання дистанційного зондування ми українським бюджетом не витягнемо. Я більше хочу орієнтуватися на власне угруповання дистанційного зондування, щоб в України в космосі були "очі".
Це важливо і щодо економічного розвитку (пожежі, незаконний видобуток бурштину, вирубка лісів, якість дорожнього покриття), і щодо питань національної безпеки та оборони (зона АТО, наркотики, контрабанда в акваторіях та портах).[BANNER1]
Чи потрібні Україні власні супутники
— Максим Поляков сказав, що Україні не варто створювати власні угруповання супутників, бо це дуже дорого. Мовляв, необхідні послуги можуть надавати приватні компанії, які мають супутники.
— Я з повагою ставлюся до Максима Полякова і компанії Firefly. Це яскравий приклад, коли не завдяки, а всупереч в Україні з'явилася реальна приватна аерокосмічна компанія. У неї є реальна продукція, яка розвиває українську космічну екосистему. Ми, космічне агентство, це дуже цінуємо.
У Полякова позиція бізнесмена, це зрозуміло. З цієї точки зору значно краще, коли у вас купують сервіс дистанційного зондування замість того, щоб держава мала свої супутники на орбіті. Проте питання власного угруповання супутників – це питання, з одного боку, економічне, а з іншого – національної безпеки.
Якщо наша держава хоче мати супутникові дані і швидко їх використовувати для питань національної безпеки, то вона повинна використовувати свої супутники.
Зараз ми використовуємо супутники інших країн через міжнародних операторів. Коли це стосується комерційних питань, проблем не виникає. Якщо це стосується питань безпеки, це завжди політичне рішення: нададуть нам цей знімок чи ні, яка буде швидкість. Нам треба сьогодні за 20 хвилин, а не завтра зранку.
Якщо ми космічна держава, якщо космос нам потрібен для забезпечення національної безпеки, то ми повинні мати угруповання державних супутників. Такі супутники мають всі розвинені держави світу, не тільки США. Це європейські країни, країни Південно-Східної Азії. Чому Україна має бути винятком?
— Чи потрібне Україні державне підприємство "Укркосмос" – організація, яка за 24 роки не побудувала те, заради чого була створена?
— Це класичний приклад того, коли організацію створюють під конкретний проєкт. Він не запрацював, і організація є примарою. До Державного космічного агентства входять 17 підприємств, з яких вісім збиткові, а дві перебувають в стадії ліквідації.
ДП "Укркосмос" десять років не веде комерційної діяльності.
В "Укркосмосі" працює кілька людей, які встигли побудувати центр управління польотами (Національний центр управління та випробувань космічних засобів у 2014 році був відновлений в Києві після окупації Криму. До цього НЦУВКЗ працював у Євпаторії. – ЕП), але зараз в них немає жодної діяльності.
Чи є сенс в існуванні організації, яка повинна займатися дистанційним зондуванням Землі і в якої немає супутника? Ні.
— Яка доля чекає "Укркосмос"? Хто це вирішує?
— Оскільки це державне підприємство, його дуже важко відкрити і дуже важко закрити. Це питання належить до компетенції Мінекономіки та уряду.
Стратегія нової команди Державного космічного агентства полягає в тому, що всі провальні проєкти чи проєкти, де не можна отримати активи, треба виносити "за дужки". Потрібно розвивати лише ті проєкти, які мають перспективу.
Ми інвентаризували проєкт "Циклон-4" (нереалізований з 2003 року проєкт українського космічного ракетного комплексу, до якого входять ракета-носій "Циклон-4" і наземний комплекс з підготовки й запуску ракет та корисного навантаження. – ЕП). Ми знайшли активи, які хочемо передати державі, щоб поставити крапку на цій бінаціональній корпорації (проєкт України і Бразилії. – ЕП).
Те саме стосується проєкту "Морський старт" (міжнародний консорціум із створення плавучого космодрому для запуску ракети "Зеніт-3SL" з екватора. – ЕП). У нас там великий борг, ми думаємо, як його реструктурувати або перевести в якусь можливість співпраці з Boeing чи іншими партнерами із США.
Цей вантаж висить над нашою космічною галуззю, і нам треба від нього якось звільнитися. Тягнути це безкінечно – помилка.
Чому розвалюється космічна галузь
— Коли ви чи представник Державного космічного агентства спілкувалися з представником російського підприємства "Інформаційні супутникові системи" (ISS) щодо "Либіді"? Чи віддадуть вони нам супутник?
— Усе дуже непросто. Кілька тижнів тому направлений лист і отримана відповідь, що компанія ISS має провести консультації з канадською компанією MDA. Остання була власником супутника до моменту його виведення на орбіту.
Зараз ідуть перемовини між MDA та ISS, оскільки рішення лондонського арбітражу – це рішення між MDA та Україною. Інші сторони – "Південмаш", який мав виготовляти ракети, ISS, яка мала запускати супутник, російська ФДУП "Центр експлуатації наземних космічних засобів", яка надавала послуги запуску – формально про це рішення не знають, тому вони його теж повинні отримати.
— Що з грошима, які "Південмаш" отримав на створення Zenit 3SLB (вартість за проєктом "Либідь" – 37 млн дол, "Південмаш" отримав 16,8 млн дол. – ЕП)?
— "Південмаш" виконав частину робіт, а іншу – ні, тому ми і не маємо ракети.
— Що з цим робити?
— Дуже важко відповісти, бо тут є політичне питання. Ракета була проєктом кооперації України та Росії. Кооперації нема, тому побудувати ракету неможливо.
— На яких проєктах ви зараз сфокусовані?
— Одна з основних цілей – запуск космічної програми з чіткими результатами.
Перше – незалежний доступ до космосу. Скільки б ми не говорили, що ми космічна держава, без доступу до космосу ми не є космічною державою. Це можна реалізувати шляхом створення космічного ракетного комплексу – платформи повітряного старту, яка дозволяє не будувати наземний космодром.
Друге – створення власного супутникового угруповання, яке дозволить вирішувати економічні питання та питання національної безпеки.
Третє – створення поруч з реорганізованою системою державних підприємств екосистеми приватних компаній. Вони дадуть імпульс створенню українського ринку космічних послуг, інтегрованого в глобальний космічний ринок.
Це наші основні завдання. Якщо ми їх виконаємо за три-п'ять років, то будемо мати в Україні стабільну ефективну космічну галузь.
— Ми так багато говоримо про потенціал української космічної галузі, але він досі не розкрився. Чому ви вважаєте, що він розкриється?
— Світ змінився, а українська космічна галузь – ні. На "Південмаші" є заборгованість із зарплат, бо там багато незадіяних людей. Причина – відсутність державного замовлення в об'ємі, який був у Радянському союзі.
"Південмаш" створювався для того, щоб знищити США, він виробляв 60% ракет у світі. У нас більше нема цілі знищити США, тому ми не виробляємо стільки ракет. Ніхто не переорієнтував структуру і бізнес-модель підприємства на нову модель з орієнтацією на міжнародні ринки, інвестиції, цивільного споживача.
Те саме – на інших підприємствах галузі, тому накопичуються борги. З одного боку, нема внутрішнього замовлення, з іншого боку, оскільки це державне підприємство, воно не може залучати інвестиції міжнародних партнерів.
Усе починає розвалюватися, процес розвалу триває вже 20 років. Якщо не реформувати цей процес, то розвал завершиться крахом індустрії. Вікно можливостей ще відкрите, але воно поступово зачиняється.
Скільки коштують космічні амбіції України
— Бюджет Державного космічного агентства на 2019 рік – 537 млн грн.
— З них бюджет космічного агентства – 80-90 млн грн. Це реальний бюджет, оскільки в загальний бюджет агентства включені витрати на державне оборонне замовлення і на фінансування НЦУВКЗ, який забезпечує інфраструктуру радарів. На сам космос на рік закладено кілька мільйонів доларів, смішна сума.
— Тоді про яку космічну програму можна говорити?
— Нема грошей, бо нема програми. Є програма – є бюджетування.
— ВВП України у 2018 році становив 130 млрд дол. Чи варто витрачати величезні гроші на космічні проєкти, враховуючи, що тільки проект "Либідь" коштував 300 млн дол і за 24 роки держава його не реалізувала?
— Кожен долар, інвестований в космос, дає п'ять доларів у вигляді повернення інвестицій. "Либідь" – невдалий проєкт, але це не значить, що всі наступні проєкти будуть невдалими. Якщо йти за такою логікою, то нам в Україні, крім вирощування зерна, більше нема чим займатися. В Україні є космічна галузь і в неї є потенціал.
Ми провели перемовини з крупними інвестиційними корпораціями і плануємо підписати меморандум на 1 млрд дол. Є проєкт "Антарес" (контракт між компанією Orbital Sciences Corporation із США і КБ "Південне" щодо першого ступеня ракети-носія "Антарес". – ЕП), який дає десятки мільйонів доларів в бюджет.
Космічна галузь значно більше платить податків до бюджету України, ніж отримує від нього. Космос для України вигідний. Якщо в нього інвестувати, то кошти будуть повертатися з дуже добрим показником ROI (показник окупності інвестицій. – ЕП).
— З яких бюджетів потрібно починати, щоб реалізувати ваші плани?
— Ми запропонували п'ятирічну космічну програму з бюджетом 30 млрд грн. Кожен рік має бути 250 млн дол, з яких 50% – інвестиції, 50% – бюджетне фінансування. Щоб на кожну бюджетну гривню була інвестиція від міжнародних партнерів.
Проєкт п'ятирічної космічної програми передбачає бюджет 30 млрд грн.
— Ви вже подали в уряд проєкт космічної програми?
— Спочатку подається концепція, яку погоджує уряд. Потім розробляються програми. Зараз ми погоджуємо концепцію в Мінекономіки і Мінфіні. Щоб не гаяти час, працюємо над програмою. Основні проєкти – доступ до космосу, створення супутникового угруповання, розвиток космічної екосистеми і приватного сектору.