Українська правда

Чому в Україні невигідно платити офіційну зарплату

Щоб виплатити на руки 1 гривню заробітної плати, роботодавець повинен врахувати її в ціні товару, або послуги щонайменше як 2,13 гривні. І це лише на базовому рівні, не враховуючи акцизів, митних зборів і різних інших податків!

Наприкінці липня на офіційному сайті Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва було розміщено оновлений законопроект про спрощену систему оподаткування.

Сам законопроект викликає безліч запитань.

Найбільш одіозною нормою може стати узаконення єдиних правил нарахування внесків до солідарної системи Пенсійного фонду, як для загальної системи оподаткування так і для спрощеної системи оподаткування.

Той самий підхід мав місце і у проекті Податкового кодексу, який хоча і пройшов перше читання у Верховній раді, все ж під тиском громадськості був відправлений на всенародне обговорення.

[B]

Глибоку стурбованість бізнесу можна пояснити наступними міркуваннями.

Економіка України страждає значним, системним перекосом у сфері державного регулювання функціонування найманої праці. Для виплати кожної гривні заробітної плати роботодавець повинен врахувати в ціні товару, або послуги ще й податкові та соціальні зобов'язання, які слід виконати у зв'язку з її виплатою на руки в очищеному вигляді.

Тобто, для виплати найманому працівникові однієї гривні чистої зарплати її слід врахувати як (1/0,8)*1,42*1,2)=2,13 гривень.

Послідовність цифр ((1/0,8)*1,42*1,2)=2,13 є ілюстрацією коефіцієнтного ряду зміни вартості однієї гривні оплати легальної праці, яку роботодавець "закладає" в ціну.

Тут "1" - вказана легальна ("неконвертована") гривня оплати праці, яка повинна потрапити в кишеню найманого працівника і яка забезпечить його платоспроможний попит.

Діленням її на "0,8" ми закладаємо збільшення її вартості в ціні товару (послуги) на 20%: 15% - податок з доходів фізосіб, 5% - округлено інші утримання з зарплати на ФСС.

Вираз у перших дужках - зарплата, нарахована роботодавцем в "наряд" чи у відомість оплати праці . Коефіцієнт "1,42" - оціночне (коефіцієнтом) збільшення нарахованої зарплати на суму нарахувань у солідарні системи Пенсійного фонду (33,2%) та інших ФСС.

Таким чином можна вийти на "собівартість праці" для роботодавця. Коефіцієнт "1,2" збільшує цю "собівартість" на 20% ПДВ, щоб вийти на відпускну вартість тієї частини загальної вартості товарів (послуг), яка пов'язана з виплатою заробітної плати роботодавцем.

Якщо навіть роботодавець не є платником ПДВ, то він його все рівно сплачує, проте - не відшкодовує.

Таким чином, щоб виплатити на руки 1 гривню заробітної плати, роботодавець повинен врахувати її в ціні товару, або послуги щонайменше як 2,13 гривні.

Цей вираз правильний для всіх рівнів заробітної плати, яка не перевищує 10035 гривень, коли вже перестають нараховуватися внески до ФСС.

До того часу, поки середня заробітна плата по Україні не досягла граничної для цих нарахувань величини, вказаним виразом описується статистично значуща множина.

Вираз описує приріст вартості найманої праці для загальної системи оподаткування та тієї частини спрощеної системи, яка нараховує соціальні внески всупереч конституційному застереженню перехідних положень Конституції щодо таких Указів Президента, яким, зокрема, і є Указ №727/98.

Щоб встановити "фіскальну" різницю, треба від результату відняти початкову величину: 2,13-1,0= 1,13 гривні.

Проте, виплатою заробітної плати у грошовій формі цикл відтворення праці не завершується. Це вібувається шляхом споживання працівниками необхідних їм товарів та послуг. При цьому, коли згадана гривня легальної, вже "очищеної" зарплати вийде на ринок споживання, то з неї через механізм ПДВ держава вилучить ще 17 копійок.

Отже, сума податків та соціальних внесків, що припадають на 1 гривню платоспроможного попиту, сформованого від легальної зарплати, складе 1,57 гривень.

І це лише на базовому рівні, не враховуючи акцизів, митних зборів і різних інших податків!

Тобто, людина, яка не п'є, не курить, не купує предметів розкоші і навіть не їздить на транспорті, все одно не має шансів "доробитися" своєю легальною найманою працею.

Вказане співвідношення формується, зокрема, під впливом нарахувань внесків у соціальні фонди - перш за все - у Пенсійний, від заробітної плати найманих працівників.

Особливістю цього способу нарахування внесків є те, що, якщо працівник до пенсії не доживе, або недовго нею покористується, то ці кошти для його родини будуть втрачені, а майбутню вартість цих активів родина втрачає гарантовано за будь-яких обставин.

Це є усуспільненням третини результатів праці особи, а точніше - "загальним казаном", в який потрапляє третина свідомого життя і праці майже кожного з громадян України.

Згідно оприлюднених результатів досліджень Інституту демографії НАН України, 60% 20-літних українців не доживуть до пенсії. Навіть за тієї тривалості пенсійного віку, яка діє сьогодні, не кажучи вже про її збільшення!

Вказане вище співвідношення виставляє легальну найману працю, як економічний ресурс за межі економічної доцільності, оскільки витримати його в легальному полі є неможливим.

Легальна наймана праця не лише не створює достатніх фінансових джерел для обслуговування поточних зобов'язань, а й вимагає для цього наявності сторонніх джерел фінансування.

Як видно із самого співвідношення, замість наповнення сімейних бюджетів родин в Україні та зведеного державного бюджету, реалізована легальна наймана праця їх спустошує. До того ж в економічному обороті створюється конкуренція, на кого "перепхати" дефіцит.

Ця структурна диспропорція міститься в усіх без винятку цінах і тарифах, тому борги як сімейних бюджетів, так і зведеного державного бюджету неминуче наростатимуть, а протидія цьому з боку уряду неминуче призводитиме до здешевлення національних грошей.

Останнє підняття цін і тарифів  - лише зайве цьому підтвердження.

Для усунення з економіки держави вказаної диспропорції варто терміново змінити структуру податкового та соціального навантаження на заробітну плату в масштабі якщо не всієї економіки України, то хоча б її значної частини, і цим дати можливість запрацювати наявному власному економічному ресурсу - найманій праці.

Цього можливо досягти шляхом перенесення бази нарахування соціальних внесків, перш за все - пенсійних, з заробітної плати на виручку від продаж.

Цей підхід вже був реалізований в указі президента №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" і зарекомендував себе з хорошої сторони.

Він призводить до того, що для виплати найманому працівникові однієї гривні чистої зарплати вона повинна бути врахована в ціні товару як (1/0,8)*1,0*1,06*1,2)=1,59 гривень.

"Модифікований" вираз описує приріст вартості найманої праці на умовах регулювання, запроваджених Указом Президента №727/98 для спрощеної системи оподаткування ще до його спотворення Законом №1058 в частині регулювання окремих питань функціонування СПД на спрощеній системі.

Нагадаю, указом база нарахування внесків у ФСС (в тому числі - до пенсійного фонду) переносилася з зарплати на виручку шляхом встановлення часток розподілу єдиного податку.

Внаслідок цього коефіцієнт "1,42" з попереднього виразу перетворюється на "1,0" в "модифікованому", а наступний за ним коефіцієнт "1,06" відображає збільшення вказаних елементів вартості з урахуванням меншої зі ставок єдиного податку (6%, а не 10%).

В оновленому законопроекті пропонується саме ця величина. Наступний коефіцієнт "1,2" в цьому виразі - це теж саме, що й у попередньому: ПДВ.

А додавши 17 копійок, які вилучаються з гривні зарплати через механізм ПДВ при споживанні, отримаємо 1,76 гривні.

Тобто, сума податків та соціальних внесків, що припадають на одну гривню платоспроможного попиту, сформованого від легальної зарплати, при цьому підході складе 0,76 гривень.

Тут чітко спостерігається наявність реального джерела фінансування усіх поточних зобов'язань перед бюджетами та фондами, а крім того - для нагромадження у сімейних бюджетах.

Більшого навряд чи вдасться досягти шляхом реформування лише спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Але є можливість у Законі про спрощену систему чи в Податковому кодексі поширити ці умови на велику кількість таких суб'єктів.

Наприклад, привести вимоги до спрощеної системи у відповідність з законодавчо встановленими критеріям малого підприємництва: річний обсяг виручки - до 70 мільйонів гривень, а чисельність персоналу - до 50 осіб.

І це б могло дати таким суб'єктам можливість вибору, яку з пропонованих систем застосовувати: загальну чи спрощену, керуючись особливостями свого конкретного бізнесу, структури вартості реалізованих товарів чи послуг.

При цьому зведений бюджет держави, її соціальні фонди гарантовано не постраждають. Про це свідчить оціночний аналіз ефективності юридичних осіб спрощеної системи оподаткування щодо наповнення ними фондів соціального страхування, в тому числі й Пенсійного.

Лише цей шлях може зняти існуюче соціальне напруження  і дати необхідні час і кошти на проведення поглиблених економічних реформ в Україні.

Володимир Щербина, підприємець, економіст

зарплати податки