Міноборони грається в солдатики?

Анонсоване Міноборони відновлення дислокації військової частини на території Одеської області в містечку Болград багато хто пов'язує з реакцією України на геополітичний тиск Румунії у регіоні.

Утім, навряд чи Київ здатен системно та оперативно реагувати на зовнішні виклики, тим паче за допомогою фантому під назвою "Збройні сили".

Усі реформи в українській армії підпорядковані одній меті: збагаченню військової верхівки на тлі протиріч і безсистемності всього державного управління.

Повна і остаточна руйнація армії сприймається українським суспільством як факт. Повальне скорочення особового складу на тлі розростання генералітету, зняття з бойового чергування боєздатних частин, розкрадання та недбале ставлення до військового майна, моральна та фізична застарілість озброєння - це будні армії.

[B]

Історія з військовою частиною у Болграді яскраво ілюструє цю тезу. Так, 9 червня 2010 року Кабмін передав з комунальної у державну власність комплекс будівель з віднесенням його до сфери відання Міноборони.

Відомство отримало п'ять казарм площею 15 тисяч квадратних метрів, учбовий клас важкої парашутно-десантної техніки - одноповерхова будівля площею 3 тисячі квадратних метрів, їдальню площею 5,2 тисячі квадратних метрів, клуб з медпунктом, караульне приміщення та 15 тисяч квадратних метрів складів.

Виникає питання: а звідки у Болградської міськради таке спеціалізоване майно? Для початку варто пригадати деякі сторінки історії.

У 1969 році підрозділи 98 гвардійської Свірської повітрянодесантної дивізії були передислоковані у Болград. Вони отримали стратегічне завдання: тримати під прицілом десантників Туреччини та Балкан.

Слава військової частини лунала у всьому СРСР та за його межами. Успішні навчання, участь у бойових діях в Афганістані робили дивізію потужним інструментом військової сили Радянського Союзу.

У травні 1993 року дивізія була передислокована з Болграда у російське місто Іваново. Інфраструктуру військового містечка, включаючи злітну смугу аеродрому, почали використовувати вітчизняні військові.

Неважко уявити рівень матеріально-технічної бази та обсяги капіталовкладень в інфраструктуру найкращого у 1987 році військового десантного з'єднання.

Базу використовували до грудня 2006 року. На хвилі перспектив вступу України до НАТО, заяв Румунії про територіальні претензії до України та на тлі невирішених питань з шельфом і островом Зміїним, керівники країни вирішили, що в Болграді, та й взагалі на ділянці від Ізмаїла до Одеси військовим робити нема чого.

Героїчно втративши 10 мільйонів доларів на розформування Болградського гарнізону, майновий комплекс передали у власність міській громаді Болграда.

Сьогодні, передаючи основні фонди військовому відомству, уряд чинить традиційно алогічно, заплющуючи очі на прості істини.

По-перше, законом не затверджена чисельність Збройних сил у 2010 році, що робить неможливим формування нових військових частин.

По-друге, держпрограмою розвитку армії на 2006-2011 роки не передбачено формування будь-яких військових підрозділів на цій території.

По-третє, Кабмін не давав згоди на дислокацію військових частин у Болграді.

Крім того, для фінансування робіт з ремонту будівель та інфраструктури необхідно 65 мільйонів гривень, які бюджетом на 2010 рік не передбачені.

За словами радника Міноборони Костянтина Саділова, розраховувати на існуючу інфраструктуру не варто, оскільки її не використовували останні сім років.

Приклад "ефективного" управління військовим майном без фінансування - аеродром у Болграді, який перебуває на балансі одеської військової частини А-1785. Її командир у 2008 році заявив, що охороняти об'єкт частина не зможе.

В результаті, розслідується кримінальна справа за фактом викрадання 473 плит з Болгарського військового аеродрому. Вартість кожної плити - 15 тисяч гривень.

Хоча передавання майна було ініційоване і місцевими органами самоврядування, розвитку регіону з його високим рівнем безробіття це навряд чи допоможе.

Ще більшу активність у питанні відновлення Болградського гарнізону виявляють президентські представники - незалежно від партійних кольорів.

Екс-голова Одеської облдержадміністрації Микола Сердюк рік тому декларував, що у Болграді розмістять 500 військовослужбовців мотопіхотного полку. Він обіцяв, що армія повернеться на південь регіону, де захищатиме інтереси України не тільки економічно, але й, коли знадобиться, військовою силою.

Нинішній керівник області Едуард Матвійчук теж нещодавно зазначив, що до кінця 2010 року у Болграді має з'явитися військова частина. Він уточнив, що мова йде про "підсилений механізований батальйон" чисельністю уже 600 осіб.

Цим відновлення військової потужності південних рубежів країни не обмежується. Одеський інститут сухопутних військ - ОІСВ - рішенням екс-президента Віктора Ющенка перевели у Львів. Тепер заклад знову подорожує назад до Одеси.

Заняття в ОІСВ почнуться уже 1 вересня, заявляє заступник начальника Генштабу генерал-лейтенант Саковський. За його словами, на базі ОІСВ продовжить роботу факультет тилової підготовки, який повертається зі Львова.

Під час зустрічі з Матвійчуком представник Генштабу поставив питання про відновлення підготовки в одеському військовому виші десантників і розвідників. Що заважало генералу висловити аналогічну думку керівництву при прийнятті рішення про передислокацію ОІСВ у Львівську політехніку, зрозуміти важко.

Головна причина цих маневрів - на поверхні. Під переїзди і переформування Міноборони вибиває додаткові кошти, витрачання яких майже не контролюється. А в Болграді на баланс відомства відходить ласий шматок нерухомості, який згодом можна буде знову "розформувати" і отримати нове фінансування.

Здається, Румунія повинна підтримати ці заходи із свого бюджету, адже більш руйнівних наслідків для безпеки України годі й вигадати.

"Економічна правда" пропонує висловити свою думку з порушеного автором питання представникам Міноборони, військовим експертам, усім зацікавленим читачам.