Саботуючи один з головних пунктів домовленості з Європейським Союзом - підвищення тарифів на газ, український уряд потроху просувається з іншим зобов'язанням - лібералізацією газового ринку.

Мінпаливенерго розробило проект закону про функціонування ринку газу. Цей документ покликаний інтегрувати Україну в європейський енергетичний простір, адже він розроблявся відповідно до енергетичного законодавства Євросоюзу.

Якщо його приймуть, то українські компанії, передусім "Нафтогаз України", більше не зможуть залишатися і імпортерами, і транспортерами, і продавцями блакитного палива. Умовно кажучи, ідеться про незалежну діяльність "Укртрансгазу", "Газу України" та "Укргазвидобування".

У цих та інших аналогічних структур, навіть якщо вони належатимуть одному власнику, мають бути різні керівники, члени наглядових рад та окрема бухгалтерія. Відповідно, кожен споживач зможе вільно обирати постачальника газу.

[B]

А газотранспортні підприємства будуть зобов'язані надавати таким постачальникам свої мережі, якщо дозволятиме їх пропускна спроможність. Причому це стосується як магістральних, так і розподільчих газопроводів.

"Нафтогаз" як гальмо

Експерти в цілому схвально ставляться до такої урядової ініціативи, хоча й не вірять у її безболісну імплементацію. Вони вказують на суперечності у діючому законодавстві, які доведеться зняти при доопрацюванні проекту.

"Нафтогаз" завжди розглядався як фактор політики. Під час виборів у Німеччині жоден політик не згадував про газовий ринок, а в Україні усі кандидати обіцяють врегулювати поставки палива. Лібералізація повинна вивести НАК з політики", - зазначає голова Національної правової палати Володимир Гошовський.

За його словами, держава сконцентрувала у своїх руках небезпечну кількість функцій. Вона є і власником "Нафтогазу", і його кредитором, і його боржником, адже 50% боргу перед компанією складає державний сектор економіки. Крім того, держава контролює НАК, і найосновніше - регулює роботу газового ринку.

На думку експерта, існує два варіанти виходу із цієї ситуації. Уряд може залишитися регулятором ринку. Тоді, як у більшості європейських країн, держава може оголосити про приватизацію "Нафтогазу" і дати можливість йому самостійно визначати свою політику, а коли не вистачає коштів - шукати їх самотужки.

Інший варіант: держава відмовляється від регулювання ринку і лише координує його роботу, розробляючи нормативні акти і дозволяючи учасникам ринку самим погоджувати правила гри. Тоді уряд залишиться власником "Нафтогазу", який стане рівноправним гравцем на ринку газопостачання.

Гошовський порівнює цю схему з принципом функціонування оптового ринку електроенергетики в Україні, договір між учасниками якого було затверджено колегіально, хоча й не без участи держави.

Щоправда, на ньому поки що всі тарифи жорстко регулюються НКРЕ. Однак юрист не вбачає у цьому проблеми. Те саме, на його думку, слід зробити і з газом.

Мовляв, це потрібно не для уникнення монополізму, а щоб громадськість бачила закладену у тарифах собівартість, і щоб у неї не можна було включати купівлю дорогих автомобілів для керівництва.

"Існує думка, що допуск приватних компаній на ринок газу призведе до небаченого злету цін. Але такі припущення безпідставні. Під час формування ОРЕ 1996 року теж були схожі побоювання, але цього не сталося", - запевняє експерт.

У запропонованій Мінпаливенерго версії законопроекту регулювання тарифів на газ також передбачається. Розділення ж бізнесу "Нафтогазу" піде новоствореним державним компаніям на користь, вважає Гошовський.

"Нафтовий ринок в Україні вже давно утворився, і провідну роль на ньому грають російські компанії. А "Нафтогаз" нічого не контролює - ні видобутку, ні труби. Нафтовий "хвіст" НАКу забирає багато управлінських ресурсів, але дає мало результату, тому його треба відсікти", - пояснює експерт.

Водночас, після розділення компанії, за його оцінками, держава ще довго залишатиметься потужним видобувником газу в особі компаній "Газ України" та "Чорноморнафтогаз".

В Росії на біржах газ дорожчий

Сама лише реформа НАКу цивілізованого ринку газу не створить. Імплементація закону може застопоритися на етапі створення біржової торгівлі цим паливом.

Така ж проблема 2006 року постала перед російськими газовими трейдерами, проте вона й досі остаточно не вирішена. Можливо, через це українські ідеологи лібералізації орієнтуються більше на європейський досвід організації торгів.

Як розповів радник президента НП "Міжрегіональна біржа нафтогазового комплексу" Російської Федерації Анатолій Рабінович, у листопаді 2006 року була спроба зробити електронний майданчик для торгівлі газом, на яку допускалися би лише прямі покупці і продавці.

Такий майданчик діяв протягом двох років. З 2009 року торги не велися, оскільки не було відповідної постанови уряду. Проте зараз накопичено певний досвід такої діяльності. З 2010 року площадку планують запустити, а також паралельно розпочати роботу газової біржі.

"На біржі торгуватимуть не фізичним газом, а спотовими і ф'ючерсними угодами. Там будуть посередники, яким фізичні поставки газу не потрібні. Ті, кому вони знадобляться, підуть на електронну площадку", - ділиться планами експерт.

За словами Рабіновича, на цьому майданчику "Газпром" і незалежні видобувники мали право паритетного доступу до торгів, тобто були обмежені однаковими максимальними обсягами газу.

"Таким чином, "Газпром" не міг давити продажі інших компаній будь-якою заниженою ціною, або навпаки - завищувати ціну", - розповів російський аналітик.

За два роки функціонування цього ринку у ньому взяли участь 14 продавців, працюючи спершу за місячними, потім за декадними контрактами, а згодом - і за поставкою на наступну добу.

Створення електронного майданчика дозволило російським видобувникам та трейдерам отримати безперешкодний доступ до газотранспортної мережі і доставити свою продукцію у будь-яку точку Росії.

Раніше російські видобувники часто мусили дешево продавати паливо "Газпрому" саме через те, що інакше не могли поставити товар.

Ціна продажу газу, що встановилася на майданчику, перевищила регульовану російським аналогом НКРЕ на 137%, що було вигідно видобувникам. Водночас, споживачі в умовах пікових навантажень змогли отримати газ за ринковою ціною.

"Газпром" навчився прокачувати чужий газ, відпрацював схеми надання пропускних спроможностей на рівні диспетчерів своїх регіональних дочок. А учасники ринку навчилися не домовлятися, а торгувати", - хвалиться Рабинович.

Продаж газу на майданчику "Газпромом" і незалежними видобувниками протягом двох років склав менше половини від дозволеного максимального обсягу. Експерт пояснює це технічними проблемами і не скаржиться на брак попиту. Водночас, виконання угод, укладених на майданчику, за його словами, було стовідсотковим.

"Торгівлю прив'язали до системи транспортування, прийнятої ще в СРСР. З самого початку з "Газпромом" узгодили, скільки максимально можна продавати газу на торгах, щоб ГТС могла прокачати", - пояснює Рабинович.

"Ні" газовим спекулянтам

Втім, і біржова торгівля сама по собі не лібералізує ринок. Заступник директора науково-технічного центру "Психея" Геннадій Рябцев застерігає, що наявний нині дефіцит реальної інформації про попит і пропозицію палива на вітчизняному ринку може призвести до масових спекуляцій.

"Ринку як такого не буде, він працюватиме лише на догоду його ляльководам, які отримають найбільший зиск. Для споживачів однозначно виростуть ціни, тому що такий ринок створюється лише для спекуляцій. Споживач буде пасивним учасником цього ринку", - прогнозує експерт.

За його словами, вже й зараз ціни на паливо сильно залежать від міжнародних прогнозів співвідношення попиту і пропозиції. "І за методикою, і за даними ці прогнози далекі від ідеалу і вигідні лише біржовим гравцям", - каже аналітик.

Він нагадує, що саме мільярдні контракти, не забезпечені реальними товарами, стали причиною надзвичайного зростання цін на енергоносії у 2007-2008 роках. 

"Згідно з міжнародними дослідженнями 2008 року, у світі було зроблено 48 тисяч англомовних і 45 тисяч російськомовних прогнозів щодо цін на паливо, і лише 1% базувався на економічних моделях. Решта - це пророцтва", - розповідає Рябцев.

Від таких передбачень, запевняє він, залежать і інші джерела інформації про паливний ринок, у тому числі звіти інформаційних агентств. А експерти іноземних установ, які працюють в Україні, майже не знають специфіки країни перебування.

Водночас, формули ціни, за якою на національні ринки надходить газ, уже зараз, завдяки формулам у договорах з "Газпромом" та іншими постачальниками, виявилися прив'язаними до світових цін. Така ж ситуація - з котируваннями нафтопродуктів.

"А хто знає, що антимонопольне відомство Британії порушило справу проти європейського агентства Platts, бо вони задалися питанням, чому приватна структура монопольно визначає ціни на паливо", - дивується Рябцев.

За його словами, інформаційна атака на ринку енергоносіїв не є змовою, це звичайна стратегія окремих компаній для досягнення успіху.

Чи буде від створення біржі користь, якщо спекулянти накрутять на ній ціни?

Перед запровадженням вільного ринку газу, каже Рябцев, необхідно створити сайт, на якому у вільному доступі можна було б порівняти прогнози і методики кількох установ, визначити джерело інформації та її точність.

Таким чином, урядовий законопроект відкриває захоплюючі перспективи змін. Хоча він і зберігає деякі ноу-хау української економіки, наприклад, обов'язковий продаж видобутого державними і напівдержавними компаніями газу на потреби населення та перерахунок сплачених ним грошей за газ на розподільчі рахунки.

Експерти не прогнозують особливих проблем із затвердженням законопроекту. За словами президента Асоціації газових трейдерів Романа Сторожева, його перевага у тому, що він - урядовий, і у ньому зацікавлені майже всі політсили.

Щоправда, незадоволеними виявляться власники облгазів. Адже цим компаніям залишиться тільки плата за розподіл палива, а прибутки від його продажу отримуватимуть інші установи.

"Втім, ці прибутки у них завжди були невеликими. Тому навряд чи вони будуть витрачати лобістський ресурс, щоб провалити цей проект. Їм нині доводиться боротися за розподільчі мережі як такі", - пояснює експерт.

Отже, стримує захоплюючі перспективи лише політична тяганина, яка традиційно супроводжує розгляд законопроектів, і зволікання з впровадженням закону.