Тіньова економіка в Україні є явищем, до якого давно звикли - про це відкрито пишуть у ЗМІ і пишуть так багато та безрезультатно, що рівень уваги у цій сфері зменшується, а даремно.

В умовах кризи, для політичної сили, яка б хотіла покращити життя своїм громадянам і сьогодні, і завтра, цей ресурс є реальним, а тому цінним.

За умови спрямування "сірих" грошей в офіційний сектор було б можливо збільшити податкові надходження до бюджету на десятки мільярдів, а звідти - посилити захист у соціальній сфері, підтримати інвестиції та інновації.

Труднощі оцінки. Бажане чи дійсне

Значні обсяги тіньової економіки зменшують надійність офіційної статистики (рівень безробіття, доходи, видатки), тому, програми та окремі заходи з боку влади, побудовані на таких хибних даних можуть не мати високої ефективності або втратити її взагалі.

З усіх сторін виходить, що влада повинна боротися з "тінню", а для цього потрібно хоча б точно оцінювати рівень цього негативного явища.

В Україні таку функцію покладено на Мінекономіки і, слід зазначити, що це відомство на власному офіційному сайті інформує громадськість про загальний стан економічної безпеки та рівень тіньової економіки включно. Але необхідно визнати, що відомчі розрахунки викликають певну недовіру. Чому? Зробіть висновки з цієї таблиці.

Показники рівня тіньової економіки обраховані Мінекономіки*

(відсотків від ВВП)

*граничний рівень для такого показника у цілях економічної безпеки для держави не повинен перевищувати 30% від ВВП.

Помітно, що державний оптимізм стосовно економічних загроз з боку тіньових операцій значно зріс у 2008р. Тоді він навіть коливався нижче критичної відмітки у 30-відсотковій межі й це може бути окремою темою для роздумів щодо розуміння урядом економічних реалій.

Помітно також, що у період з 2003 до 2007рр. показник тінізації економіки у один й той же рік не співпадає сам із собою!? Наприклад, розбіжність 2003 року становить 11 відсоткових пунктів, у 2004 році - 8; 2005року - 4; 2006 - 5. Це свідчить про те, що навіть у такому простому питанні, як підготовка звітних документів, у чиновників немає чіткості.

Хоча підрахунок обсягів тіньової економіки є непростим завданням, оскільки, тіньові дільці не зацікавлені у декларуванні власних доходів, а держава, що уражена корупцією, не має бажання витягати їх з тіні, при цьому існують ефективні методи оцінки, які спираються на дані про витрати робочої сили, обсяги готівки, електроенергії, вантажоперевезень тощо.

Декілька останніх досліджень засвідчують, що країни із складним регуляторним полем мають значну за обсягами тіньову економіку. Так, експерти, що проаналізували стан справ у 84 країнах з перехідною економікою, стверджують, що підвищення на один пункт індексу, який оцінює жорсткість регуляторної політики у тій чи іншій країні, призводить до 10-відсоткового збільшення обсягу тіньової економіки.

Спробуємо застосувати це припущення для України. Індекс свободи українського бізнесу 2002 року за даними Нeritage становив 55 а у 2007 році - 44 (погіршення  на 11 пунктів індексу).

ВВП України у 2002р. дорівнював 229 мільярдів доларів. Якщо припустити, що обсяг тіньової економіки у цей рік становив 45% від ВВП, використовуючи дані Мінекономіки, які на цю дату приблизно співпадають з міжнародною оцінкою, ми отримуємо 103 мільярди доларів.

Негативний вплив від погіршення регуляторного середовища з 2002 по 2007 роки, як було зазначено, становить 11 пунктів і дає зростання на 110% для обсягу тіньового сектору. Використовуючи ці дані, визначаємо, що 2007 року обсяг тіньової економіки становив приблизно 216 мільярдів доларів і, відповідно, 60,2% ВВП України (2007 року ВВП України становив 359 мільярдів доларів).

Дослідження професора Фрідриха Шнайдера (університет Лінц, Австрія), яке було проведено 2007 року з використанням методів DYMIMIC та Оцінки грошового обігу, свідчать, що Україна 2004 року мала тіньову економіку в обсязі 54,9%, а у 2005 - 55,3% ВВП. Тому, оцінка у 60% ВВП для 2007 року, що наведена вище, не виглядає фантастичною.

Також, приймаючи за серйозний фактор впливу на тіньовий сектор як рівень готівки поза банками в Україні, отримуємо додатковий аргумент для підтвердження гіпотези про зростання "тіні".

Суттєве зростання цього показника, як свідчать дані НБУ, відбулося у 2007 та 2008 рокаї. Так, 2008 року, у порівнянні з 2005 роком готівка поза банками в Україні збільшилась у 3,1 рази! І не потрібно багато розповідати про те, на що витрачається готівка в нашій корупційній країні.

Аналогічна ситуація стосовно рівня тіньового сектору спостерігається на теренах колишнього Радянського Союзу. Так, за розрахунками Шнайдера  у 2005 році цей показник у Азербайджані становив 59,4% від ВВП, Вірменії - 47,6%, Білорусі - 50,8%, Казахстані 44,6%, Киргизії - 40,6%, Молдові 49,1%, Росії - 47,3%.

Наведений приклад пострадянських країн - це також свідчення того, що Україна, з її рівнем корупції, навряд чи змогла відірватися від свої сусідів на 15% чи 20% і досягнути такого показника, як оприлюднює Мінекономіки.

Основними сферами, де тіньова економіка в нашій країні має найбільше поширення за даними Мінекономіки у 2007 році є:

- сільське господарство (48,7% від валової доданої вартості (ВДВ) галузі);

- будівництво (35% ВДВ) за рахунок корупційних та непрозорих схем розподілу земельних ділянок під будівництво, зростання цін на будівельні матеріали, наявність значної кількості фірм-посередників);

- видобування вуглеводів (33%);

- деревообробка (28%);

- сфера діяльності з нерухомістю (26%);

- торгівля автомобілями (19%);

- легка промисловість (19%);

- нафтопереробна (19%);

- рибна промисловість (18%);

- хімічна (18%);

- оптова торгівля (13%).

Проблема тіньової економіки та корупції в Україні, скоріше за все, вже не є якимось тимчасовим негараздом, скоріше - це вагома частка системи державного управління, без якої навряд чи буде існувати офіційна економіка держави. Тому обрахування показників до 30-відсоткового критичного рівня виглядає як намагання приховати поганий діагноз.

Низький ККД державної влади

На фоні значного впливу неофіційного економічного сектору хотілось знайти певний захист від можливих ризиків і, за логікою, очікувати його слід від держави.

В Україні є чимало державних інститутів, які своєю роботою долають навалу сірої економіки - МВС, ДПА, НБУ, Держфінмоніторинг, Мінекономіки тощо. Також до названих відомств слід додати чималу кількість наукових інститутів, що розробляють різні методології та досліджують проблематику. Всі вони отримують чималі кошти з бюджету, але наскільки ефективна їхня робота?

З одного боку дані Держфінмоніторингу свідчать про мільйони транзакцій, що були відстежені - і цим заспокоюють. З іншого, оцінка роботи того ж Держфінмоніторингу, на погляд Рахункової палати України, навпаки, створює ґрунт для песимізму.

Так, контрольний орган Верховної Ради  зазначає, що "Держфінмоніторинг не забезпечив реалізацію визначених чинним законодавством координуючих і контрольних функцій. Це негативно позначається на ефективності функціонування вітчизняної системи фінансового моніторингу, на створення й функціонування якої протягом останніх шести років витрачено понад 190 мільйонів гривень бюджетних коштів".

Вона досі не відповідає міжнародним стандартам та не забезпечує високої результативності запобіганню фактам відмивання доходів, які було одержано злочинним шляхом.

Після такого "пасажу" стає дещо зрозуміло, і висновок про існування проблем із тіньовим сектором економіки стає логічним.

У зауваження ВР також є підтвердження такими показниками:

- за останні три роки при загальній кількості отриманих повідомлень від суб'єктів фінансового моніторингу близька 2,7 мільйона повідомлень, кількість заведених досьє становить усього 3,2 тисячі, тобто, до досьє потрапляє лише кожне тисячне повідомлення про підозрілі фінансові операції;

- до узагальнених матеріалів, що направляються  до правоохоронних органів, включаються не всі заведені досьє: майже 40% їх спрямовано до архіву;

- по кожному шостому матеріалу в порушенні кримінальних справ відмовлено за відсутністю складу злочину;

- до судових розглядів доведено лише 4,4% від загальної кількості переданих матеріалів, з яких тільки 2,1% розглянуто судами та по них винесено вироки.

Фахівці Рахункової палати України порівняли показники вартості майна, на яке накладено арешт у ході розгляду кримінальних справ, та суми штрафів за останні три роки (у загальному розмірі це 30,5 мільйонів гривень) з обсягом коштів, які, цим відомством, були охарактеризовані, як фінансові операції з ознаками легалізації тіньових доходів.

У результаті відносного співставлення було отримано показник у розмірі 0,03%. При цьому буде доречно пригадати, що з державного бюджету на утримання згаданого відомства за вказаний період було виділено 117 мільйонів гривень.

Зростає кількість чиновників та установ які "долають" тіньову економіку, щороку збільшується фінансування з державного бюджету для знищення цього ганебного явища, а обсяг "тіні" із кожним роком зростає й зростає.

Необхідні дії в умовах кризи

В умовах зростання економічної кризи інструменти боротьби з тіньовою економікою необхідно корегувати з урахуванням впливів на соціальну сферу.

По-перше, слід якісно змінити механізми державного управління - конкретизувати параметри та цілі в роботі відповідних державних органів, підвищити персональну відповідальність керівників цих органів. Платники податків не повинні утримувати недолугих та корумпованих чиновників з їхніми кабінетами, меблями, автомобілями.

По-друге, не слід сьогодні боротися з бабусями та продавцями на продовольчих та речових ринках. Погодьтеся, що незаконне відшкодування податку на додану вартість, виготовлення підробленої алкогольної та іншої продукції широкого вжитку, незаконні операції з нерухомістю та в сфері приватизації, контрабанда є набагато важливішими об'єктами для системних дій влади.

Особливої уваги вимагає сьогодні контроль за витрачанням бюджетних коштів. І все це компетенція державних органів, до якої світова криза немає жодного відношення.

По-третє, слід негайно зменшити рівень податкового навантаження. Не на словах, а на ділі спростити регуляторне середовище. Який зиск тримати високі ставки податків, і тим витісняти підприємців у тіньовий сектор і, як наслідок, взагалі не мати надходжень до бюджету.

Костянтин Кузнєцов, незалежний економічний експерт