Чому Україна досі не використовує альтернативи російським поставкам газу?

Нещодавня війна Газпрому та Нафтогазу з демонстративним закручуванням вентилів магістральних газопроводів, а також реакція на це європейської спільноти засвідчили, що ці бої - зовсім не місцевого значення. Благополучна Європа не менш ніж Україна потерпає від синдрому "газпромівської залежності" і воліла б уже сьогодні значно диверсифікувати поставки голубого палива.

З кожним роком проблема ускладнюється, адже споживання газу щороку зростатиме на 2,4% , а потреба у нафті збільшуватиметься на 1,6%.

"Де розташована енергетична незалежність України".

Очікується, що через 15-20 років одним із найкрупніших поставщиків газу в Європу стане Іран. На території останнього зосереджені найбільші після Росії розвідані родовища. Тут зосереджено 18% світових запасів.

Немає сумнівів: саме енергетична безпека скоро змусить коригувати дипломатичні вектори всіх без винятку країн.

Україна не лише постійно потерпає від газової залежності. Її як одного з найбільших транзитерів нафти й газу в Європу давно цікавлять енергетичні запаси східної держави. Зараз мало хто пам'ятає, але на початку 1990-х років, одразу після розвалу СРСР, чимало колишніх республік звернули свою увагу на Тегеран. Тоді на державних рівнях обговорювали ймовірну співпрацю з видобутку нафти та газу. Адже Україна має досвід у цій галузі та потужні промислові можливості: від труб до нафтоперекачувальних насосів.

Були підписані офіційні документи, згідно з договором від 4 лютого 2003 року Україна заявила про готовність купувати щороку 10-15 млрд куб. м іранського газу. Але домовленості так і залишилися на папері, оскільки собівартість такого газу у зв'язку з будівництвом нового газопроводу була на той час значно вищою, ніж ціна російського та туркменського газу.

Втім, із кожним роком вартість енергоносіїв зростає, досить скоро Україна змушена буде платити за нафту і газ щонайменше європейську ціну. Про те, що такий час невпинно наближається, свідчить і той факт, що в 2005 році Юлія Тимошенко на першій прес-конференції в ролі глави уряду пообіцяла зробити перші візити в Туркменістан і Іран, як вона сказала, "туди, де розташована енергетична незалежність України".

Але обіцяний візит так і не відбувся. Протягом останніх років Україна не виявляла особливого інтересу до іранських газових потоків - основні гравці ринку газу продовжували сидіти на "російській трубі", отримуючи надприбутки за рахунок "спеціальної ціни" та "спеціальних схем".

Іран тимчасом здійснив справжню газову експансію: саме іранський газ поставлявся в Тбілісі під час російського ембарго, він же по новозбудованому магістральному газопроводу через Пакистан поставляється в Індію.

Іран утілює чимало проектів, які мають на меті перетворити його на одного з найупливовіших енергетичних гравців не лише на азійському, а й на європейському ринках. Як неодноразово зазначали європейські експерти, проект поставок іранського газу в Німеччину та Францію "Набукко" має винятково важливе значення для енергетичної безпеки Європи. Газопровід пролягає через Туреччину і Грецію до Італії, Франції та Німеччини. За іронією долі - ці країни є не лише найбільшими діловими партнерами Ірану, а й членами НАТО, організації, не без відома якої свого часу вводили санкції проти енергетичних програм Ірану.

До речі, нещодавно МАГАТЕ заявило про те, що всі проекти атомної енергетики Ірану перебувають під контролем цієї організації і не можуть загрожувати міжнародній безпеці, оскільки "виробництво ядерної зброї завжди було повністю відсутнім в оборонній доктрині Ірану".

"Світ же має потребу в мирній енергетиці, яку ми збираємося широко розвивати", - заявив на одній із прес-конференцій, присвячених доповіді МАГАТЕ, посол Ірану в Україні Й. В. Сейєд Муса Каземі.

"Друг у домі, а ми його шукаємо по всьому світу"

Про те, чи має шанс Україна долучитися до стратегічних енергетичних поставок багатої на газ та нафту країни, - ЕП розповів радник із економічних питань Посольства Ісламської Республіки Іран в Україні Алі Асгар Мехрабі:

- Принаймні з 2003 року активно обговорюється можливість будівництва газопроводу з Ірану через Вірменію, Грузію, Росію, Україну до Європи... Україна заявила про готовність купувати з цієї мережі 10-15 млрд куб. м газу щорічно. В якому стані цей проект і які його перспективи?

- Наша країна відкрита до співробітництва та готова розглянути це питання, якщо його знову порушать. Майже відразу після встановлення дипломатичних відносин між нашими країнами в Ірані побували представники України. Вони вивчали можливість поставок нафти і газу з Ірану. Були підписані угоди про співробітництво. Однак у життя ці угоди не втілювалися. Очевидно, Україна мала на те свої причини.

Також немає ясності з газопроводом, який повинен поставляти газ у європейські країни через Грузію, Вірменію, Росію та Україну. В березні 2005 року відбулася остання зустріч експертів двох країн у сфері нафтової й газової промисловості.

До України в цьому разі можна застосувати рядки перської поезії, що підштовхують нас до зближення позицій: "Друг у домі, а ми його шукаємо по всьому світу".

Якщо Україна не втратила інтересу, то її експерти мають чітко визначити, настільки цей проект вигідний для вашої держави. На це запитання може дати відповідь лише Україна, і ніхто за неї цього не зробить.

Можливо, ваші аналітики скажуть, що зараз експортувати іранський газ Україні не вигідно.

Але коли у світі збільшаться потреби в енергоносіях - можливо, з'явиться інтерес до більш плідної співпраці. Гадаю, найближчим часом усім зацікавленим країнам потрібно зібратися для нового обговорення цього проекту, визначити всі потреби країн, через які вказаний газопровід має проходити.

Є підозра, що визначальними стануть потреби Європи в поставках газу. Завдяки згаданому проекту Іран зможе подвоїти поставки газу у європейські країни.

Загальновідомо, що сучасний світ із кожним роком потребує все більше нафти, газу, електроенергії. Я впевнений у тому, що ці енергетичні потреби можуть перетворитися на фактор узаємної інтеграції країн. Наприклад, магістральний газогін із Ірану в Індію через Пакистан не випадково називають "трубопроводом миру". Він не лише забезпечує голубим паливом кілька держав, але й зближує їх позиції у багатьох важливих питаннях.

- У 1995-му році Україна та Іран підписали контракт про спільне виробництво літака АН-140, як розвивається цей проект?

- АН- 40 став візитною карткою співробітництва між нашими країнами, незважаючи на складність із поставками деталей та запчастин із України. Іран уже шість років спільно з Україною випускає ці літаки і планує довести їх кількість до 12 машин щороку - це досить високі показники в світовому авіабудуванні, що свідчить про високі перспективи проекту. Нам цікаві проекти створення літаків АН-148 та АН-174. Але якщо українська сторона планує закріпити свої позиції на нашому ринку, вона має діяти активніше, адже конкуренція висока, і ваша країна ризикує втратити вже завойовані позиції.

- Вільна економічна зона на острові Кіш у Перській затоці в регіоні відомих курортів стала помітним явищем в економіці Ірану, приваблює сюди інвесторів із усього світу. Завдяки чому?

Ліцензія на право діяльності в офшорній зоні дозволяє бізнесменам протягом 15 років не сплачувати податків, перебувати на острові без візи, без обмежень вивозити та ввозити капітал. Для експорту продукції підприємства мають солідні пільги. На острові Кіш іноземні інвестори мають право купити землю і володіти нею, будувати там готелі, бути 100-процентними власниками акцій офшорних підприємств.

- Для офшорів у всьому світі значною проблемою є відмивання коштів, отриманих незаконними шляхами. Як із цим бореться адміністрація офшорної зони?

- Ми не бачимо проблеми, оскільки в Ірані прийняли закон про боротьбу з відмиванням грошей, і, по суті, джерела тих коштів, що надходять до Ірану, повинні бути прозорими. Коли відоме джерело грошей, доступ до відповідної інформації не буде складним.

Щодо санкцій, то тут США формально заборонили своїм компаніям брати участь в інвестиційних проектах у сфері нафти й газу в Ірані, але американський бізнес знає, як діяти в такому разі, адже прибуток є добрим аргументом. Незважаючи на санкції, введені з боку США в минулі роки, у Південно-Перський проект на півдні Ірану - у Перській затоці - було інвестовано понад 50 млрд доларів, і планується також інвестувати до 200 млрд доларів у майбутньому. Ці інвестиції надійшли до Ірану від французьких, японських , південно-корейських, китайських та італійських  бізнесменів тощо, які активно працюють у нашій країні.

- А український приватний бізнес?

- Низка українських компаній заявили про свою зацікавленість працювати у сфері нафтової та газової промисловості Ірану.

- Це стосується і початку діяльності нафтової біржі на острові Кіш?

- Нафтова біржа має дати поштовх розвитку нафтохімічної промисловості Ірану, створити умови для конкуренції та збалансувати попит із пропозицією, зробити прозорішими фінансові потоки. Засобом платежу на біржі слугують євро, ієна та інші світові валюти. Нещодавно тут представили акції низки нафтохімічних компаній Ірану, і в майбутньому здійснюватимуть операції не лише з нафтою, але й із продукцією нафтопереробної та нафтохімічної промисловості, а також із акціями компаній, що діють у сфері нафтової, газової та нафтохімічної промисловості й нафтопереробних підприємств.

Справа в тому, що протягом останніх ста років Іран видобув 63 мільярди барелів нафти і 3 трильйони кубометрів газу. Але ми, на жаль, не мали власної частки від цього бізнесу - були лише продавцями. Нині ситуація змінюється. Приходять інвестори. І одне з основних завдань - відсторонити від нафтової біржі посередників...

Але ми зацікавлені у рівноправній співпраці. Тим паче, що Україну та Іран об'єднують вікові культурні та історичні зв'язки, схожий менталітет. Навіть у російських та українських словах зустрічаються корені, що походять із фарсі: наприклад, "спасибі" - "сепас".

На жаль, у світі є країни, які вважають, що бути незалежними дозволено лише вибраним. Вони бояться, що якщо Іран реалізує своє право бути сильним, багатим та незалежним, його приклад наслідують інші, і тоді світ не буде сприймати політики погроз та агресії.