Санкції без доказів

Велика Палата Верховного Суду вперше продемонструвала реальний крок до критичного переосмислення санкційної політики президента. У спільній окремій думці двоє суддів – Олег Кривенда та Михайло Мазур – прямо заявили: відсутність конкретних, доведених дій особи, які стали підставою для санкцій, може бути достатньою підставою для скасування відповідного указу.

Ця позиція стала проривом у правовому полі, особливо в умовах масового, часто бездоказового застосування санкцій, у тому числі щодо громадян України.

Нетаємні фрагменти цієї спільної окремої думки подаються нижче, оскільки на даний час вона ще не опублікована в Єдиному реєстрі судових рішень.

Чому це важливо

Це не просто юридичний акт – це сигнал для суспільства, адвокатської спільноти, правозахисників і суддів: санкції можуть і повинні бути предметом судового контролю, а не просто інструментом політичного впливу.

Раніше скарги на санкції часто зіштовхувалися з аргументом: мовляв, це сфера політичної доцільності, отже, суд не може втручатися. Однак судді Кривенда і Мазур наголошують: навіть за умов широкої дискреції, дії президента повинні відповідати Конституції, законам та принципам верховенства права.

Що саме написали судді

У своїй спільній думці вони заявили:

• застосування санкцій без зазначення конкретних дій особи та без доказів загрози з її боку є необґрунтованим;

• суд зобов’язаний перевірити не лише формальні підстави для санкцій, а й те, чи існувала реальна загроза, і чи були належні докази;

• навіть якщо президент діє в межах своїх повноважень, це не звільняє від необхідності дотримання стандартів обґрунтованості та законності.

Контекст: санкції як каральний інструмент?

За останні роки в Україні значно розширилось застосування санкцій до фізичних осіб, зокрема до громадян України. Часто – без чіткої мотивації та публічних доказів.

Як демонструє статистика, СБУ виступає ініціатором переважної більшості санкцій, при цьому часто навіть не інформує особу про підстави обмежень. У багатьох випадках фігуранти дізнаються про санкції вже після їх застосування. У цьому контексті рішення Конституційного Суду 2020 року, яке обмежувало роль суду у перевірці рішень РНБО, стало підґрунтям для правової вакханалії.

Однак тепер, завдяки позиції суддів Кривенди та Мазура, судова влада фактично визнає: така практика суперечить Конституції та міжнародним стандартам прав людини.

Що це змінює

Це створює нову судову практику, яку вже сьогодні можна використовувати у справах про оскарження санкцій. По-перше, адвокати отримують потужний аргумент: указ президента не є недоторканним.

По-друге, самі суди отримують орієнтир: зобов’язані перевіряти обґрунтованість і докази, а не лише форму. По-третє, це відкриває шлях для перегляду вже ухвалених рішень у світлі нової правової позиції.

Проблема та перспектива

Наразі і сама постанова, і окрема думка ще не опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Проте ці матеріали не містять державної таємниці і вже використовуються адвокатами для формування правової позиції у подібних справах.

Це також привід для ширшої суспільної дискусії. Справедливість не може бути засекреченою. Якщо санкції накладаються без доказів, без суду, без змоги захиститись – це вже скоріше не правова держава, а каральний механізм.

Висновки

Цей документ – початок системної розмови про баланс між безпекою і правами людини, про обов’язковість судового контролю навіть в умовах війни, про те, що навіть найвищі посадові особи не можуть діяти безконтрольно.

І хоча це лише окрема думка – вона може стати початком зміни судової практики у санкційній сфері.

Суди мають оцінювати по суті діяльність підсанкційної особи: чи є вона суспільно корисною чи суспільно шкідливою в розрізі інтересів України.