Платіж нерезиденту: чому 100 000 доларів можуть коштувати бізнесу набагато більше

Компанія укладає договір з іноземним партнером. Послуги надано, рахунок отримано, фінансовий директор погоджує платіж і 100 тис. дол. ідуть нерезиденту. Для бізнесу операцію завершено. Для податкової історія іноді лише починається.

Питання оподаткування доходу нерезидента раджу вирішувати ще на етапі погодження договору. Причина проста: до переказу коштів податковим ризиком можна керувати, а після платежу здебільшого лишається тільки виправляти наслідки. Різниця часто вимірюється десятками тисяч доларів.

15% – не універсальна ставка

У роботі з міжнародними договорами я бачу дві протилежні позиції. Перша – "ми оплачуємо послуги іноземної компанії, тож податку в Україні немає". Друга – "платимо нерезиденту, тож утримуємо 15%". Обидві можуть призвести до помилки.

Те, що отримувач – іноземна компанія, не визначає порядку оподаткування. Треба встановити, за що платіж і як цей дохід кваліфікує українське законодавство.

За загальним правилом підпункту 141.4.2 Податкового кодексу, до доходу нерезидента з джерелом походження з України у визначених законом випадках застосовується ставка 15%, якщо інше не передбачає міжнародний договір. Тому я раджу починати аналіз не зі ставки, а з виду доходу та його джерела.

На що перетворюються сто тисяч

Компанія переказала нерезиденту 100 тис. дол., а потім з'ясувалося, що треба було утримати 15%. Здається, ціна помилки – 15 тис. дол., але вона більша.

Якщо податок не утримали з доходу під час виплати, Податковий кодекс вимагає рахувати його за спеціальною формулою: так, ніби виплачена сума вже "чиста" після податку. Для 100 тис. дол. за ставки 15% розрахунок такий: 100 000 × 100 / (100-15) - 100 000 = 17 647,06. Тобто операція за 100 тис. дол. може коштувати компанії 117 647 дол. і це ще без інших можливих податкових наслідків.

Тому фраза клієнта "ми вже заплатили" для адвоката часто означає, що найкращий момент для управління ризиком минув.

Міжнародний договір не гарантує пільги

Ще одна поширена помилка: компанія з'ясовує, що з країною контрагента діє договір про уникнення подвійного оподаткування, і вважає питання закритим.

Такий договір справді може передбачати нижчу ставку або інший порядок оподаткування, але наявність договору і право конкретного нерезидента ним скористатися означають різні речі. Питати треба не "чи є договір з цією країною", а "чи можемо ми застосувати конкретне положення договору до конкретної виплати цьому нерезиденту". Від відповіді на це питання залежить реальна ставка.

Для цього потрібно належно підтвердити податкове резидентство контрагента. Залежно від виду доходу треба також встановити, чи є нерезидент отримувачем доходу, тобто чи має він право користуватися і розпоряджатися коштами.

Наприклад, українська компанія платить компанії А, яка невдовзі передає гроші компанії Б. Тоді аналізувати треба не лише документи компанії А, а й її реальну роль: які функції вона виконує, чи самостійно розпоряджається доходом і навіщо її включено до структури. Для холдингів, виплат дивідендів, процентів, роялті та операцій через проміжні компанії це питання може бути вирішальним.

Податкова дивитиметься на економічний зміст

Правила міжнародного оподаткування дедалі більше зважають не на юридичну форму операції, а на її економічний зміст. Один із таких механізмів становить тест основної мети (principal purpose test). Для бізнесу його суть зводиться до питання: навіщо ця компанія є в структурі і чому операцію побудовано саме так?

Якщо єдине переконливе пояснення структури полягає в бажанні отримати нижчу ставку, право на пільги за міжнародним договором опиняється під загрозою. Тому перед великою виплатою варто розуміти, чому саме цей контрагент отримує дохід, які функції виконує, якими ресурсами володіє і яку ділову мету має структура.

Що варто перевірити до виплати

Зміст платежу. Важить не назва договору, а те, за що отримує гроші контрагент.

Податковий статус доходу. Чи має дохід джерело походження з України і які норми Податкового кодексу до нього застосовуються.

Міжнародний договір. Його варто аналізувати до платежу, а не після запиту податкової. Перевіряти слід не лише ставку, а й умови її застосування.

Нерезидента. Його податкове резидентство, функції в операції, право розпоряджатися доходом та обґрунтованість участі в структурі.

Умови договору. Цей пункт бізнес недооцінює найчастіше. Важлива не лише ціна, а й те, чи включає вона податки і хто несе їхній економічний тягар.

Уявімо, що сторони домовилися: контрагент отримує 100 тис. дол. Перед платежем українська компанія з'ясовує, що з цієї суми треба утримати податок, а нерезидент наполягає, що на рахунок мають надійти всі 100 тис. дол. Так податковий ризик стає ще й договірним спором: хто фінансуватиме податок?

Тому у великих міжнародних договорах раджу прописувати, хто несе податкове навантаження і чи має українська сторона право утримувати податок з платежу.

Так само варто визначити, чи збільшується сума виплати, щоб нерезидент отримав погоджену суму після сплати податку, які документи він має надати для застосування міжнародного договору і що буде, якщо документів немає або право на пільгу не підтверджене. Це вже питання ціни договору.

Питання, яке слід ставити до платежу

Результатом аналізу не обов'язково буде 15%. Може бути 10% чи 5%, а іноді дохід не оподатковується в Україні. Можлива і зворотна ситуація: компанія роками вважала, що має право на пільги, а аналіз показав, що умови не виконуються. Про це краще дізнатися за день до платежу, ніж через два роки під час перевірки.

Податок на доходи нерезидента не повинен виникати в бухгалтерії в день платежу. Це елемент економіки угоди і визначати його треба до її погодження. Договір не варто підписувати, доки компанія не знає відповіді на три питання: скільки отримає нерезидент, скільки треба сплатити до бюджету і хто профінансує ці витрати.

Отже, питати слід не "чи можемо ми переказати нерезиденту сто тисяч", а "скільки коштуватиме операція". Відповідь може бути 100 тис. дол., а може – 117 647 дол. Різницю дешевше виявити до платежу, ніж під час податкової перевірки.