Що зупиняє українок на шляху до роботи

Ринок праці в Україні змінюється. Зростає кількість онлайн-вакансій, компанії дедалі частіше говорять про інклюзивність та рівність, а цифрові професії стають доступнішими для людей з різними бекграундами.

На перший погляд, можливостей стало більше, але на практиці для багатьох жінок, особливо тих, хто пережив вимушене переміщення, втрату роботи через війну, тривалу перерву в кар'єрі чи зміну професії, вихід на ринок праці – складний і виснажливий процес. Проблема часто не у відсутності навичок.

Під час роботи в освітніх та кар'єрних програмах для жінок я часто бачила, що сильні кандидатки "відсіюють" себе ще до того, як це робить роботодавець. Ось кілька моїх актуальних спостережень, у яких українки, які тривалий час шукають роботу, можуть упізнати себе і почати змінювати свою кар'єрну стратегію.

Синдром самозванця

Більшість учасниць починають не з питання, де знайти роботу, а з внутрішнього сумніву: чи достатньо я хороша для цієї вакансії. Цей сумнів часто впливає на результат сильніше, ніж реальний рівень компетенцій. Я регулярно бачу жінок з хорошим досвідом, які знецінюють власну експертизу. Управління процесами, аналітика, комунікація із стейкхолдерами, координація команд – усе це вони описують як "нічого особливого" або "просто виконувала завдання".

У результаті резюме перетворюється на перелік обов'язків без досягнень, співбесіди проходять у невпевненій манері, а власний професійний досвід системно зменшується в очах кандидатки. Це має прямі наслідки: жінки рідше подаються на вакансії без повної відповідності вимогам, частіше занижують зарплатні очікування та уникають активної самопрезентації.

Одна з учасниць нашої програми мала понад п'ять років досвіду в адмініструванні логістичних процесів. Фактично це був операційний менеджмент з елементами аналітики, але вона подавалася лише на junior-позиції, бо "не працювала в IT".

Після роботи з ментором, переосмислення досвіду і підготовки до інтерв'ю вона отримала посаду рівня middle у продуктовій компанії. Це не виняток. У дослідженні Lean In та McKinsey & Company сказано, що жінки рідше подаються на нові ролі або підвищення навіть тоді, коли мають необхідну кваліфікацію.

Недостатня відповідність

Це підтверджують давно відомі дані внутрішніх досліджень компанії Hewlett Packard. Вони показують, що чоловіки подаються на вакансії, коли відповідають приблизно 60% вимог, жінки – лише коли відповідають майже 100%.

Кандидатка відкриває вакансію і починає шукати причини не подаватися: я не знаю один інструмент, у мене немає досвіду в цій ніші, я недостатньо сильна для цієї ролі. Ідеться не про брак здібностей, а про страх помилки і потребу бути "ідеальною". У результаті сильні кандидатки не потрапляють у воронку відбору.

Перерва в кар'єрі

Велика війна кардинально змінила професійні траєкторії українських жінок. Хтось виїхав через безпекову ситуацію, хтось доглядав за дітьми, хтось втратив дім чи роботу. Для багатьох жінок статус внутрішньо переміщеної особи став не лише життєвим викликом, а й фактором професійної невизначеності.

Ринок праці досі часто трактує кар'єрну перерву як gap (прогалина – ЕП), а не як період адаптації, навчання та набуття нового досвіду. На практиці це виглядає так: жінки намагаються "сховати" перерву, не вміють презентувати досвід, отриманий поза формальною роботою, та бояться пояснювати контекст роботодавцю.

Одна з учасниць нашої програми мала дворічну паузу через переїзд і догляд за дитиною. За цей час вона пройшла кілька онлайн-курсів, працювала над pet-проєктами, але в резюме це виглядало як "нічого". Після переформулювання досвіду вона почала отримувати запрошення на співбесіди через два тижні.

Нетворкінг – закритий клуб

Ще одна проблема – відсутність професійного середовища. Багато вакансій закриваються через рекомендації, але жінки, які змінюють професію чи повертаються на ринок праці, часто не мають доступу до таких спільнот.

Вони не знають, як використовувати LinkedIn стратегічно, бояться писати рекрутерам першими, не відчувають себе "своїми" в професійних ком'юніті. Це теж прямо впливає на шанси отримати запрошення на роботу.

Страх співбесіди

Навіть добре підготовлені кандидатки часто провалюють співбесіди не через слабкі навички, а через тривожність. Типові фрази звучать так: я знаю, але зараз не можу згадати; я дуже хвилююся; мені здається, я погано відповіла.

Після mock-інтерв'ю ми майже завжди бачимо величезну різницю між першою і третьою спробами. Причина не в нових знаннях, а у впевненості.

Потрібна підтримка

Проблема працевлаштування жінок – це питання не лише освіти чи кількості вакансій. Це ще й проблеми, повʼязані з внутрішніми бар'єрами, втратою впевненості через війну, відсутністю підтримки і страхом знову "не відповідати".

Освітні програми для жінок мають бути не набором лекцій, а середовищем, де можна переосмислити досвід, навчитися говорити про сильні сторони, підготувати професійне резюме, пройти тренування співбесід, отримати підтримку спільноти.

Часто між сильною кандидаткою та запрошенням на роботу стоїть не відсутність навичок, а впевненість, що вона не може претендувати на цю роль.

В Україні потрібні ініціативи, які допомагають жінкам не лише здобувати знання, а й повертати відчуття професійної опори та впевненості в собі. Особливо тим жінкам, чиї життя та кар'єру змінила війна: ветеранкам, внутрішньо переміщеним, дружинам військових, жінкам, яким довелося починати все спочатку.

Одна з таких ініціатив – безкоштовний соціальний проєкт "Обирай майбутнє" від Women in Tech Ukraine. Його учасниці отримують інструменти для пошуку роботи, готують професійні резюме, вчаться проходити співбесіди. Це середовище, де не потрібно доводити, що жінка "достатньо хороша" для чогось нового.

Кожна жінка, яка сумнівається в собі, має пам'ятати: перерва в кар'єрі, зміна професії, вимушений переїзд чи страх починати заново не роблять її менш професійною чи менш достойною хорошої роботи. Війна змусила виживати, адаптуватися і тримати на собі родини в надзвичайно складних обставинах.

Це теж досвід, сила та навички, які мають цінність. Іноді для нового етапу потрібна не "ідеальність", а лише одна спроба повірити в себе трохи більше, ніж учора.