Як перестати латати діри в енергетиці

Світ захоплюється українською стійкістю. Те, як ми відновлюємо енергосистему після обстрілів, стало феноменом. Ми діємо швидко і з мінімальними ресурсами. Ми чемпіони "реактивної стійкості", коли головне завдання – повернути світло.

Однак правда в тому, що "латки" не створюють майбутнього. Постійне гасіння пожеж виснажує систему і не залишає ресурсу для стратегічного розвитку.

Згідно з оновленою спільною Швидкою оцінкою завданої шкоди та потреб на відновлення RDNA5, оприлюдненою 23 лютого урядом разом з групою Світового банку, Єврокомісією та ООН, потреби у відновленні та відбудові енергетичного сектору оцінюються астрономічними 90,6 млрд дол. на наступне десятиліття.

Ми не можемо застрягнути в логіці виживання. Нам потрібен проактивний підхід, тому наступним кроком має стати модернізація енергосистеми. У її центрі – енергоефективність: енергетична незалежність, безпека і нова якість економіки.

Ринок "Давидів" та "Голіафів"

Український енергетичний ринок – це складна і водночас показова екосистема. У ній працюють майже 6 тис. компаній. Близько 30-40 з них – великі гравці, які тримають каркас системи: державні компанії та великі приватні групи. Вони генерують 80% електроенергії, забезпечують стабільність, масштаб і відповідальність. Водночас понад 5 800 компаній – це малий і середній бізнес. Це "Давиди", які мають гнучкість і створюють технології, здатні змінити правила гри.

Це не теоретичне припущення. Коли ми з партнерами запускали програму "Інноватори енергоефективності України" та формували перший національний каталог рішень на "Дії.Бізнес", ми об'єднали десятки зрілих вітчизняних продуктів. Вони готові розв'язувати критичні питання міст та бізнесу в різних площинах.

У сфері цифрової оптимізації українська інженерна компанія Advansys впроваджує власну IT-платформу AdvisorScada для автоматичного моніторингу та керування енергоресурсами великих об'єктів. Вітчизняний бренд Haister масштабує виробництво сучасних теплових насосів та кліматичних систем, які працюють на основі відновлювальних джерел енергії і спроможні забезпечити децентралізоване й автономне тепло для муніципальних об'єктів, шкіл та лікарень у громадах.

Компанія ECOR займається піролізною переробкою відходів без доступу кисню для отримання палива, добрив та інших корисних продуктів. Увесь цей технологічний арсенал у нас уже є. Проблема в іншому: ці інновації здебільшого існують у вакуумі через фрагментованість ринку та системні бар'єри.

Три стіни на шляху інноватора

Чому такі рішення не працюють у кожному місті і на кожному підприємстві? На основі досвіду роботи з інноваторами можна виділити три ключові проблеми.

Перша – пастка масштабування та брак партнерств. Розробити технологію чи софт – лише частина успіху. Малому бізнесу бракує системних вітчизняних та іноземних партнерів для залучення інвестицій та виходу на зовнішні ринки. Без надійних "містків" розробники згасають або змушені релокувати бізнес за кордон.

Друга – бюрократичне сито держзакупівель. Навіть усередині країни інноваційна компанія майже не має шансів пробитися через чинні тендерні процедури. Закупівлі часто "заточені" під найнижчу ціну, а не під довгострокову окупність та енергоефективність технології. Держава як найбільший замовник поки що залишається закритою для інноваційного малого та середнього бізнесу.

Третя – гострий брак грошей та експертний голод у громадах. Органам місцевого самоврядування бракує бюджетів на купівлю сучасного обладнання. Є й глибша проблема: навіть коли приходить міжнародний донор і безкоштовно встановлює теплову помпу чи сонячну станцію, постає питання обслуговування. У громадах часто немає інженерів відповідного профілю та необхідної експертизи.

Що треба змінити

Щоб перейти від реактивного латання дір до проактивного розвитку, потрібен чіткий план дій для всіх стейкхолдерів. Ми звикли думати, що достатньо дати інноваторам грант, але цього замало. Їх потрібно вбудувати в реальні ланцюги створення цінності: у міста, громади та великі енергетичні проєкти.

По-перше, необхідна реформа тендерної логіки держави. Нам потрібні гнучкі інструменти в системі державних закупівель, які б враховували вартість життєвого циклу обладнання, а не лише стартову ціну. Держава має стати першим великим покупцем (First Buyer) для вітчизняних енергетичних інновацій через механізми гарантованого попиту або пілотних державних замовлень.

По-друге, потрібно запустити індустріальний рескілінг (перекваліфікація). Паралельно з виділенням коштів на обладнання донори та держава мають фінансувати масове навчання та вирощування експертизи в країні. Необхідно впроваджувати масштабні освітні програми з інновацій в енергетиці для комунальників, інженерів громад та місцевих управлінців.

По-третє, слід розбудовувати інфраструктуру довіри. Малий бізнес не повинен роками оббивати пороги кабінетів міських голів чи міністрів. Саме тому настільки важливі нейтральні майданчики: хаби, кластери та профільні громадські організації, які працюють як bridge agency. Вони допомагають інноваторам не втрачати роки на презентації, а отримувати конкретні пілоти за лічені місяці.

Уявіть стартап, який розробив унікальну систему управління теплом. Без системної підтримки це нескінченні презентації, відсутність доступу до рішень та грошей, втрачені роки. З кластером це конкретне місто, конкретний пілот і перші результати за три-шість місяців. Це і є різниця між абстрактною ідеєю та реальним впливом.

Нам слід перетворити внутрішній "краш-тест" на потужний експортний продукт. Україна має всі шанси стати R&D-хабом для Європи. Наші рішення проходять унікальні випробування в умовах війни, це наша головна конкурентна перевага. Подібно до того, як наші оборонні технології стають світовим стандартом, енергоефективні рішення можуть стати нашим ключовим експортом.

Ми можемо створити двосторонній рух: не лише експортувати свої загартовані технології, а й забезпечити "м'яку посадку" для міжнародних інновацій в Україні через кластери, які допомагають адаптувати рішення до локального контексту.

Вибір за нами

Україна вже довела, що вміє відновлюватися швидше, ніж її руйнують. Наступний крок – проєктувати і будувати так, щоб систему було важче зруйнувати.

Тут ключову роль відіграє "інноваційна стійкість". Якщо реактивна стійкість – це ремонт, то проактивна – децентралізована генерація, локальні smart grids та архітектура, яка не падає разом з центральною інфраструктурою. Це означає інвестувати не лише в мегавати, а і в екосистему та зв'язки між гравцями. Не лише в генерацію, а і в запровадження. Не лише в інфраструктуру, а і в довіру.

Уряд, бізнес та громади мають вибрати: залишатися в логіці "латання" чи будувати енергетику як конкурентну перевагу країни. Чим швидше ми змінимо фокус з героїчного реагування на системне проєктування, тим більше шансів, що наступна сторінка історії української енергетики буде не про стійкість після чергового удару, а про силу, яка не дозволить цим ударам визначати наше майбутнє.