Списання кредитів: димова завіса чи вирішення проблем

Ще два тижні тому активна бізнес-спільнота збирала підписи за відставку голови Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, як апологета жорсткого адміністративного підходу в оподаткуванні. 

Звісно, бізнес, що вцілів від війни, був обурений ідеями посилення податкового тиску та відсутності реальних кроків підтримки. 

У неділю 5 червня інформаційний простір "розірвав" допис Данила Гетманцева щодо розробки спільно з НБУ законопроєкту про списання боргів за споживчими кредитами на придбання рухомого та нерухомого майна, яке було знищене під час воєнних дій.

Більшість інформаційних ресурсів передрукували цю новину в довільному перекладі, оскільки оригінальний допис голови парламентського комітету (з незрозумілих причин) був зроблений недержавною мовою.

Як можна зрозуміти з повідомлення пана Гетманцева, законопроєкт лише розробляється. Але вже зараз варто звернути на кілька важливих моментів.

Насправді законодавець вже визначив положеннями ч. 2 ст. 141 Закону № 671/97-ВР  форс-мажорні обставини та причини припинення дії таких договорів.

Ця проблема не є новою та існує в Україні мінімум з лютого 2014 року, коли почалася російська агресія. 

З одного боку форс-мажор не є універсальним засобом списання боргів, тож зобов’язання має бути належно виконане за першої нагоди, якщо таке виконання буде доречне для сторін на час закінчення дії обставини непереборної сили. 

До Цивільного Кодексу України внесено положення, відповідно до якого позичальники не сплачуватимуть проценти та неустойку (штраф, пеню), якщо прострочили повернення боргу кредитодавцю (позикодавцю). 

Такі "відстрочки" нарахування сум штрафів діятимуть протягом воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Цей законопроєкт, на мою думку, більше стосується банків, ніж звичайних громадян. В умовах війни кредити під заставу нерухомого та рухомого майна, яке знищено, автоматично стають проблемою банку. 

З точки зору здорового глузду, людина дійсно не повинна платити за те, чого не існує фізично. Тому списання заборгованості є в цілому логічним. 

Коли майно знищене або пошкоджене, потрібно зафіксувати завдану шкоду з метою подальшого відшкодування через додаток "Дія" та повідомити банк-кредитор. 

Для цього здійснити фото- або відеозйомку, задокументувати кількість втраченого майна, характер пошкоджень, показання свідків та зберегти докази. 

Додаток поки не передбачає внесення інформації про пошкоджену побутову техніку, ремонт та інші особисті речі. В будь-якому випадку раджу звернутися до юристів, держава мала б регламентувати надання відповідної безкоштовної юридичної допомоги таким особам. 

Одне з ключових питань – на кого ляже тягар за списану заборгованість: на банки чи на державу? 

Пан Гетманцев обіцяє, що кошти для реалізації законопроєкту виділить держава, проте з джерелом фінансування ще немає визначеності (або держбюджет, або допомога партнерів).

За таких обставин цей закон більше потрібен банкам. Хоча сума компенсації від держави може бути фіксованою або обмеженою. Навряд чи за існуючих економічних умов можна буде розраховувати на 100% покриття з боку держави.  

Але це краще ніж нічого. Банки отримають компенсацію в межах існуючих проблемних іпотечних, (і споживчих) кредитів. А далі громадянин буде мати справу з банком, згідно укладеного договору. 

Тандем Шевченка-Гетманцева в цьому "декларативному законопроєкті", якого ніхто не бачив, скоріше свідчить про необхідність відвернути увагу суспільства від якоїсь іншої (не надто зручної) теми вийти сухими з води. 

Наприклад, підвищення Національним банком облікової ставки з 10% до 25%, що є ні чим іншим, як ударом по обороноздатності держави. Це б, принаймні, пояснило ту швидкість, з якою НБУ нібито підтримав ідею списання боргів. 

Воєнна економіка потребує відповідальних рішень і швидкої реакції на ситуацію що змінюється. Вона не буде ефективною без адаптивності та постійного коригування курсу. 

Поки економічному блоку та Нацбанку це не завжди вдається, точніше деякі ініціативи є не лише сумнівними, а й руйнівними для економіки. Під економічним блоком маю на увазі не лише профільні міністерства, а й комітети Верховної Ради. 

Спроба підвищити податки, збільшення в мить облікової ставки НБУ в 2,5 раз, на тлі гострого дефіциту моторного палива, колапсу з розрахунками в зеленій енергетиці (один з найбільш негативних кейсів поводження з інвесторами) не додають оптимізму вітчизняному бізнесу. 

Це все наслідки відсутності стратегічного мислення у осіб, що відповідають за реалізацію державної політики в доручених їм галузях економіки і фінансів. 

Що теж в свою чергу потребує коригування курсу і відповідних кадрових рішень, щоб не лише не збурювати суспільство, а й вберегти державу від шкідливого впливу некомпетентних керівників. 

Не хочу навіть припускати, що дехто з них має особисті мотиви наживи під час війни, тоді це мародери, які потребують застосування законів воєнного часу).