Російські репарації: пошук рішень триває

На жаль, українська дискусія на тему російських репарацій залишається на рівні історичних прецедентів, які не мають жодного відношення до нинішніх українських реалій. 

Репарації досі стягувались двома шляхами: або (1) через акт про капітуляцію агресора або мирний договір (так платила Німеччина), або ж (2) шляхом рішення Ради безпеки ООН (так платив Ірак). 

Нема сенсу повторювати, що жоден з цих варіантів для України у війні з Росією нереальний, згадування таких прецедентів нічим нам не допоможе. 

На варіанти репарацій, які потребують якихось дій від Росії або від Ради безпеки ООН, не треба зараз витрачати час, можливо, щось зміниться в майбутньому, але зараз це безнадійні варіанти. 

Для російських репарацій треба розглядати нові опції, які ще не мають прецедентів, тобто варіанти використання для репарацій таких російських активів, які не потребують згоди Росії, бо знаходяться за її межами. 

Зараз частина цих активів заморожена, але їх конфіскація і передача коштів Україні стикається поки що з нездоланними правовими проблемами, які в українських публікаціях навіть не обговорюються (скажу обережно, я не бачив таких публікацій). 

Тому я буду обговорювати поки що тільки дискусії західних юристів з приводу репарацій Україні, бо вони переймаються цією проблемою, начебто їм це потрібно більш нагально, ніж нам. 

Резерви центрального банку Росії

Стаття в New York Times визнає, що п’ята поправка до Конституції США не дозволяє зараз конфіскувати власність російських олігархів, але не розповсюджується на власність російської держави. 

Тому треба і можна конфіскувати заморожені резерви центрального банку Росії на користь України. Але ця стаття виглядає скоріш як політичний, а не юридичний аргумент. 

Найбільш ретельний правовий аналіз проблеми конфіскації активів Центробанку РФ зробив Ендрю Бойл. Його висновок очевидний з назви статті: "Чому пропозиції щодо конфіскації та використання активів російського центрального банку в США є юридично неможливими". 

Більш розлого свій висновок Бойл формулює так: "Конфіскація заморожених активів центрального банку Росії зараз, ймовірно, потребує нового законодавства. 

Якщо Конгрес розгляне такі дії, йому потрібно буде зважити низку політичних проблем, включаючи багато міжнародно-правових питань і наслідків щодо ролі США у світовій економіці". 

Просто кажучи, якщо Конгрес дозволить Президенту забрати активи у російського центробанку і передати їх Україні (а Конгрес може це зробити), то така дія може примусити інші країни утриматись від зберігання їхніх валютних резервів в США. 

Досі Президент США міг вчиняти таку конфіскацію щодо активів країни, з якою США знаходиться у стані війни, а можлива зміна законодавства дасть йому право вчинити так з будь-якою країною. Політичні та економічні наслідки такого кроку складно прогнозувати. 

Така сама проблема постає перед всіма урядами країн, де Росія зараз зберігає свої валютні резерви. 

Всі вони мають змінити своє законодавство для передачі Україні заморожених активів російського центробанку, але для всіх виникнуть описані вище політичні наслідки. 

Для запобігання таким політичним наслідкам, можливо, було б доцільно мати рішення міжнародного суду щодо використання цих російських активів для компенсації шкоди, заподіяній Україні. 

У такому випадку уряди країн запровадили б конфіскацію активів на вимогу суду, а не на підставі національного законодавства. Не зрозуміло зараз, який суд може винести таке рішення. Жоден національний суд це зробити не зможе через принцип суверенного імунітету. 

Активи держави-спонсора тероризму

Суверенний імунітет не розповсюджується на держави, які визнані спонсорами тероризму. На цій підставі базується пропозиція, запропонована Лілі Блюментал, Норманом Айзеном та Робін Льюіс. 

Автори пропонують для репарацій Україні використовувати як прецедент законодавство США щодо компенсацій жертвам тероризму, який спонсорується державами. 

Визнання країни спонсором тероризму має наслідком не тільки заборону на постачання озброєння, військової техніки та товарів подвійного призначення, а й фінансові санкції. 

Одним з фінансових наслідків визнання країни спонсором тероризму є можливість жертвам тероризму (фізичним особам) отримати компенсацію у судовому порядку. 

Джерелом виплати компенсацій є спеціальний фонд. У фонд потрапляють конфісковані активи держави, яка визнана спонсором тероризму. 

Для запровадження аналогічного механізму для України необхідно: 

• Президент США має визнати Росію спонсором тероризму;
• Конгрес США має прийняти законодавство щодо створення фонду для жертв російського тероризму;
• Відповідно до закону має бути створено новий фонд;
• Президент США має конфіскувати і передати в цей фонд резерви центробанку Росії.

Ці кроки зараз виглядають цілком реальними, хоча стосовно визнання Росії країною, що спонсорує тероризм, у нас поки що погана історія. 

У 2014 році на сайті Білого дому петиція за визнання Росії країною, що спонсорує тероризм, набрала необхідну кількість підписів, але у грудні того ж року Президент США Обама оприлюднив своє рішення щодо цієї петиції — він відмовився визнавати Росію спонсором тероризму. 

В січні 2017 року Україна вирішила наступити на ці граблі ще й на державному рівні — вона подала позов до Міжнародного суду ООН для притягнення РФ до відповідальності за підтримку тероризму. 

У квітні того ж року суд визнав докази України проти Росії недостатніми. Маючи негативне рішення Президента США, сподіватися на інше рішення Міжнародного суду ООН було, м’яко кажучи, наївністю, а точніше — професійною помилкою. 

Росія була визнана білою і пухнастою і Президентом США, і Міжнародним судом. Таке визнання стало додатковим доказом для Росії того, що західні політичні та правові інституції через короткозорість та страх дозволять Росії вчиняти будь-які злодіяння. 

Єдиним позитивним наслідком позову було те, що Міжнародний суд ООН визнав свою юрисдикцію з цього питання. Тобто в нових обставинах і за нового позову рішення суду може бути іншим, суд не відмовиться від розгляду подібних позовів у майбутньому. 

Політичні та юридичні програші 2014 та 2017 років не означають, що ситуація зараз не змінилася: шок Бучі і Маріуполя показав, до якої міри Обама і Міжнародний суд ООН помилялися стосовно Росії. 

На брифінгу 18 квітня речник Держдепартаменту США заявив, що Держдеп вивчає можливість визнання Росії спонсором тероризму. 

Заява Держдепу США дає надію, але навіть якщо надія виправдається, то конфіскація російських активів і їх використання буде обмеженим:

• Конфіскації будуть підлягати тільки державні активи Росії на території США, а їх значно більше зараз в Німеччині, Франції та Японії, ніж в США;
• Конфіскація активів приватних осіб таким способом не можлива;
• Використання конфіскованих активів можливе для компенсації фізичним особам, а компенсацію шкоди, заподіяної державній інфраструктурі, таким способом отримати не можна. 

З огляду не ці обмеження, для нас значно більш вагомим було б визнання Росії державою-спонсором тероризму не на рівні США, а на міжнародному рівні. 

Повторне звернення до Міжнародного суду ООН виглядає доцільним, тільки робити його треба більш професійно, ніж в 2017 році, бо інакше це вже буде не те що наступити на граблі, а просто стрибнути на них.