Що не так із оподаткуванням гральної індустрії в Україні

Легалізація ринку азартних ігор в Україні супроводжувалася бажанням держави збільшити дохідну частину бюджету за рахунок надходжень від гральної індустрії. 

Відповідно до світової практики, податки займають не 100% від таких доходів, оскільки частина формується за рахунок вартості "гральних" ліцензій. 

При цьому, вартість таких ліцензій тісно пов'язана з рівнем податкового навантаження за принципом: чим більше ліцензійний платіж — тим менше податків.

На сьогодні в Україні відсутній прийнятний баланс між вартістю ліцензій і податковим навантаженням як на бізнес, так і на гравців.

Зокрема, ліцензія за відкриття казино в Києві обійдеться у 360 мільйонів гривень, які повинні бути сплачені рівними щорічними платежами протягом 5 років. 

Варто також враховувати, що платою за ліцензію держава не обмежується і вимагає щорічні платежі за кожну одиницю обладнання. Наприклад, за кожний гральний автомат необхідно сплатити 36 тисяч гривень на рік. 

При цьому, до запуску Державної системи моніторингу, обидва платежі, відповідно до перехідних положень Закону "Про азартні ігри", сплачуються в трикратному розмірі.

Потрійний розмір ліцензійних платежів обіцяють скасувати прийнятим в першому читанні законопроєктом №2713-д. 

Проте, навіть без скасування такого збільшення, розмір ліцензійних платежів в Україні залишиться завищений, у порівнянні з іншими країнами, які мають подібний рівень економічного розвитку. 

Так, в Чорногорії обмежилися сумою в розмірі 2 мільйонів євро разового і 50 тисяч щорічних платежів. 

У Білорусі вартість ліцензії становить 5 300 євро, в Естонії — 51 200 євро, в Румунії — 11000 Євро. 

Плата за окремі гральні автомати в Україні теж вище, ніж в тих же Чорногорії та Білорусі, де аналогічні платежі складають 600 євро і 120 доларів відповідно.

З огляду на розмір ліцензійних платежів в Україні, логічно було б припустити, що рівень податкового навантаження на галузь наближається до нуля. Але ні.

Оподаткування грального бізнесу в України

В першу чергу відзначимо, що на момент прийняття Податкового кодексу України, діяла заборона на проведення азартних ігор. 

Тому очевидно, що передбачаючи податковий обов'язок у організаторів забороненого бізнесу, законодавець явно не шукав шлях запровадження справедливої ​​моделі оподаткування, яка відповідала б загальносвітовій практиці і принципам. Проте, зараз саме ці норми є чинними.

В той час, коли в світі прийшли до сплати податку з доходу від азартних ігор (GGR) за вирахуванням виплат гравцям, в Україні дохід від гральних автоматів оподатковується без подібних відрахувань за ставкою 10%. 

Казино і букмекери можливість враховувати виплати гравцям мають, але і ставка для них — 18%. До слова, ставки GGR-податку в країнах, які зацікавлені в розвитку ринку азартних ігор значно нижчі за українські: в Білорусі — 4%, в Естонії — 5-10%, в Румунії — 16%, в Чорногорії і Фінляндії по 10%.

Відповідна норма, очевидно, підлягає коригуванню. Крім невідповідності світовим тенденціям, властиві їй розбіжності з понятійним апаратом прийнятого Закону "Про азартні ігри" дають можливість ставити під сумнів необхідність сплати GGR-податку загалом, що безпосередньо вказує на відсутність обов'язкових критеріїв якості і ясності закону та негативно впливає на розвиток ринку азартних ігор.

Крім сплати податку з доходу, організатори азартних ігор повинні платити податок на прибуток підприємств. Оскільки сплачений податок з усього доходу не є податковою різницею для цілей податку на прибуток, виникає питання про подвійне оподаткування сум доходу. 

Або навіть потрійне, оскільки виплачені виграші, які не були враховані при розрахунку податку з доходу, обкладаються також податком на доходи фізичних осіб і військовим збором, хоч вже і за рахунок гравця.

З податком на доходи гравця також є питання, оскільки порядок його утримання не враховує специфіку індустрії.

В першу чергу, це стосується обліку зроблених ставок для визначення суми оподатковуваного доходу у вигляді виграшів. 

Він просто відсутній. Безумовно, гра в казино не схожа на інвестиційну діяльність, щоб враховувати витрати, але і виплачену організатором азартних ігор тисячу гривень складно назвати виграшем, якщо перед цим гравець "поставив" дві.

Це стосується і повернення ставки, якщо гравець, наприклад, передумав грати. Правова природа подібної транзакції, очевидно, відрізняється від виплати доходу в цілому, і виграшу зокрема. 

Однак, Державна податкова служба вважає інакше, зазначивши в ІНК №3088/ІПК/99-00-04-03-03-06, що звільнення від оподаткування для повернутих ставок не передбачено. Навряд чи гравець залишиться мотивованим прийти ще раз, якщо ні разу не зігравши, поверне трохи більше 80 гривень з зарахованої на ігровий рахунок сотні.

Подібні ситуації можуть змусити організатора азартних ігор замислитись, а чи точно він є податковим агентом, і чи зобов'язаний виплачувати виграші гравцям за вирахуванням податків. Неоднозначність в формулюваннях норм Податкового кодексу дозволяє обґрунтовано засумніватися і в цьому випадку.

Відсутність активного зростання індустрії і бажання оптимізувати належні до сплати платежі — цілком логічний підсумок існування багаторазово більш високих ліцензійних платежів і значно більш істотного податкового тягаря. 

Подібні тенденції не є чимось незвичним: навіть з наукової точки зору, Артуром Лаффером було доведено падіння рівня податкових надходжень, якщо розміри ставок перевищують рівень, який готовий платити ринок.

Які пропозиції є в новому законодавстві

Законопроєкт №2713-д, який вже зараз дає можливість говорити про правильно обраний шлях. Його рекомендовано до прийняття у другому читанні, однак тексту законопроєкту до другого читання поки немає у вільному доступі. 

В першу чергу, законопроєкт пропонує привести понятійний апарат Податкового кодексу у відповідність до Закону "Про азартні ігри", що дозволить, як мінімум, припинити дебати щодо виникнення податкового обов'язку в організаторів азартних ігор.

На зміни чекає і податок на прибуток підприємств. Організатори азартних ігор будуть зобов'язані платити податок з GGR за ставкою 10%, що і ставку виведе на прийнятний рівень, і платникам податку дозволить враховувати здійснені виплати своїм гравцям. 

Також, організатори азартних ігор, сплачуючи податок на прибуток, зможуть зменшувати фінансовий результат до оподаткування на суму сплаченого податку з GGR, що скасує подвійне оподаткування доходів організаторів азартних ігор.

Зміниться також і порядок сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). По-перше, будуть братися до уваги витрати гравця на здійснення ставок, однак не всі, а тільки зроблені за останні 24 години. 

Таким чином, якщо людина йшла до джек-поту все життя, то оптимізувати податкові зобов'язання за рахунок усіх своїх витрат їй не вдасться.

Звітність податкових агентів також зазнає змін: організатор азартних ігор буде щоквартально подавати звітність про суму всіх виплачених виграшів за відповідний період, при цьому без розподілу в звітності за окремими фізособами і без вказівки сум окремих виграшів. 

Така пропозиція спростить не лише ведення звітності та взаємодію з гравцями організаторам азартних ігор, але і адміністрування податкових надходжень контролюючими органами.

Чого не враховує законопроєкт 

Хоча законопроєкт №2713-д і передбачає деякі довгоочікувані зміни, проте низка важливих концептуальних, базових аспектів, на сьогоднішній день залишився поза увагою. 

Залишається сподіватись, що деякі з цих аспектів будуть враховані при прийнятті цього законопроєкту у другому читанні. 

Так, ні чинна редакція Податкового кодексу, ні новий законопроєкт не передбачають поняття виграшу для цілей оподаткування. 

Навіть Закон "Про азартні ігри" дає досить абстракту дефініцію, перекладаючи обов'язок затвердити порядок визначення та розрахунку виграшу на організаторів азартних ігор в їх внутрішніх документах.

Фактично, маємо ситуацію, коли об'єкт оподаткування є, однак, що це таке — кожен може розуміти на свій розсуд. Подібна диспозитивність, очевидно, дає можливість маніпулювати змістом поняття виграшу як організаторам азартних ігор, так і податковим органам, звужуючи або розширюючи базу оподаткування.

В даному випадку, навіть прогресивна позиція робочої групи при підготовці законопроєкту 2713-д до другого читання щодо необхідності виключити з оподатковуваного доходу суму повернутих ставок, може виявитися нежиттєздатною: навряд чи фіскальний підхід податківців дозволить їм диференціювати платежі гравцям на оподатковувані і неоподатковувані, якщо можна скористатися прогалиною в законодавстві і всі здійснені платежі вважати оподатковуваними виграшами.

Згаданий в законопроєкті термін, протягом якого враховуються витрати, також необхідно змінити. 24 години можуть вважатися справедливими тільки для оффлайн казино, якщо гравець грав за схемою "прийшов, побачив, переміг, забрав виграш". 

У випадку, коли гравець виграв за рахунок придбаних в минулому місяці жетонів, витрати на їх придбання податок не зменшать. Аналогічна ситуація і з онлайн казино, де гравці можуть місяцями грати на одноразово зараховані на ігровий рахунок кошти.

Додаткове питання виникає щодо сплати ПДФО, якщо виграш виплачується гравцеві вночі або у вихідні дні. 

Законопроєкт 2713-д пропонує організаторам азартних ігор подавати звітність про виплачені доходи знеособлено, може і зі сплатою вчинити подібним чином? Наприклад, зобов'язати сплачувати ПДФО і військовий збір раз на добу або на тиждень відразу з усієї суми виплачених за такий період доходів. 

Законопроєкт передбачає наявність неоподатковуваної суми (до 48000 гривень в прийнятій редакції або до 60000 гривень, якщо депутати підтримають напрацювання робочої групи в другому читанні). 

Однак невідомо, пропонована сума — це сукупний розмір виграшів за день, місяць, рік, весь період гри? Чи кожна окрема виплата, яка менше передбаченої суми, звільняється від оподаткування, незалежно від сукупного розміру таких виплат? 

Відсутність подібного регулювання може призвести до дроблення виграшів. Економія 195 тисяч гривень при отриманні мільйонного джек-поту — цілком достатня мотивація, щоб, наприклад, запастися терпінням і 21 день почекати всю суму, отримуючи менше 48 тисяч кожен день, або 17 днів, якщо неоподатковану суму збільшать до 60 тисяч.

Крім того, незважаючи на пропозицію податковим агентам подавати знеособлену звітність, обов'язок гравців подавати ідентифікаційний код своєму податковому агенту з пункту 70.12 статті 70 Податкового кодексу нікуди не подівся. 

Такий обов'язок не тільки ускладнить комунікацію з українськими гравцями у зв'язку з необхідністю збору додаткових документів, а й поставить під загрозу залучення іноземних гравців, які українських ідентифікаційних кодів не мають взагалі.

У свою чергу, відсутність ідентифікаційного коду в платіжці, згідно з вимогами пункту 70.13 статті 70 Податкового кодексу, буде підставою визнати таку платіжку складеною з порушенням. 

Тому, навіть якщо організатор азартних ігор сумлінно перерахує ПДФО в бюджет, податківці навряд чи упустять шанс не визнати його витрати на виплати гравцям, оскільки вони підтверджені складеними з порушенням платіжками, збільшивши при цьому зобов'язання з податку з GGR.

Проблеми, пов'язані з відсутністю ідентифікаційних кодів — не єдина перешкода для участі нерезидентів в азартних іграх в Україні. Фактично будь-який турист, який бажає випробувати фортуну в Україні, зіткнеться з необхідністю сплатити податки з виграшу двічі: один раз в Україні при виплаті виграшу, а другий раз — у себе вдома. Навряд чи такий турист завжди носить з собою пакет документів, необхідних для використання конвенцій про уникнення подвійного оподаткування.

Законодавець міг би проявити лояльність, звільнивши нерезидентів від оподаткування виграшів або пом'якшивши правила використання конвенцій такими гравцями. В іншому випадку, усвідомлюючи потенційну необхідність втратити 40-50% виграшу, швидше за все такий турист вибере іншу країну. 

Без подібного лояльного підходу, Україна втратить не тільки прямі податкові надходження, а й вливання іноземної валюти в економіку завдяки розвитку туристичної галузі, яке має різні оцінки, однак завжди обчислюється мільярдами гривень.

У підсумку необхідно відзначити, що чинне податкове законодавство в частині грального бізнесу однозначно необхідно змінювати. Законопроєкт 2713-д зробив в цьому напрямку досить істотний крок. 

Однак, щоб механізм оподаткування даної індустрії був прозорим, зручним і інвестиційно-привабливим, законодавця очікує ще чималий обсяг робіт щодо його вдосконалення.

Співавтор: Ігор Бєліцький, адвокат Юридичної групи LCF