Успішна країна — результат впровадження чіткої стратегії економічного зростання

За майже 30 років незалежності в Україні не прийнято чіткої економічної стратегії, не створені спроможні професійні інститути, не сформовані привабливі умови для розвитку бізнесу та залучення інвестицій. Який результат?

З 1991 року ВВП України впало на 28%, у той час, як ВВП Польщі зросло на 213%, а Туреччини – на 240%. За цей час Україна перетворилась на ресурсний придаток світових ринків, оскільки приблизно 20% працездатного населення працює за кордоном, а експорт на 60% складається з сировини. 

Наразі, Україна отримала шанс досягти значного економічного зростання, оскільки запущено інклюзивний процес розробки і подальшого втілення Національної економічної стратегії 2030. 

Це допоможе країні знайти чіткий вектор розвитку та розробити всеохопний план реалізації запропонованих ініціатив з чітко-визначеними критеріями успіху. 

Один з елементів підготовки стратегії – вивчення досвіду країн, які вже пройшли процес трансформації та досягли значних результатів розвитку економіки, наприклад, Туреччина та Польща, які сьогодні входять до ТОП-25 економік світу.

Що спільного у України і Туреччини? Транзитний коридор між Сходом та Заходом, економічні та культурні зв’язки, вихід до морів — лише частина факторів, які вказують на схожість країн. 

ВВП Туреччини на душу населення у 2019 році склав 15 069 дол. США, в той час, як в Україні — лише 3 106 дол. США, що у 5 разів менше. То які конкретні кроки зробили "сусідки" України, аби досягти такого вражаючого успіху?

Як Туреччині це вдалось? 

Фундамент економічного успіху Туреччини був закладений ще за часів Мустафи Кемаля Ататюрка — на початку 20-го століття. На шляху до процвітання Туреччина провела економічну модернізацію. 

Пріоритетним напрямком розвитку була легка промисловість, а особлива увага приділялась розвитку текстильного напрямку, який сьогодні вважається одним із найякісніших та найдоступніших у світі.

Після економічної модернізації Туреччина взяла чіткий курс на вступ до Європейського Економічного Співтовариства. Хоча Туреччина має найдовшу з усіх членів-кандидатів історію вступу до ЄС, визначений вектор розвитку та підписаний "Анкарський договір" став поштовхом до реформ у країні. 

Звичайно, Туреччина досі не є членом ЄС, однак проведені реформи дозволили досягти бажаного результату — економічного зростання країни. 

Наприклад, знижувались мита та податки, ліквідувались державні монополії, забезпечувався однаковий рівень оподаткування для місцевих та імпортних товарів. 

Далі, Туреччина провела банківську реформу задля захисту державних банків від політичного впливу та підсилення незалежності центрального банку. 

Підсилило позиції також встановлене із МВФ та Світовим банком партнерство задля впровадження структурних реформ у країні, найважливішою з яких було прийняття первинного профіциту державного сектору 6,5% від цільового ВНП країни станом на 2003 рік.  

Туристичний сектор займає важливу роль у ВВП країни. Станом на 2018 рік його доля складала 12,1%. Послідовні кроки, з початку 2000-х дозволили значно збільшити кількість туристів, які відвідують країну щорічно (40 млн туристів у 2018, у порівнянні з 10 млн у 2000). 

Польща — приклад структурного та чітко вибудуваного підходу щодо плану дій для вступу до ЄС 

Одразу після набуття незалежності, Польща почала євроінтеграцію, що дозволило в 1991 році підписати Європейську угоду. Важливим кроком на цьому етапі стала адаптація законодавства Польщі до норм законодавства ЄС. 

Необхідно було провести модернізацію агросектору, а в сфері малого і середнього бізнесу здійснити інституціональну підтримку, щоб підвищити конкурентоспроможність польського бізнесу на території Євросоюзу. 

Такі дії призвели до того, що вже у 2011 році в країні було зареєстровано більш ніж 3,6 млн підприємців, тобто майже кожен 10-й поляк мав власну справу. 

Ключовим етапом трансформації Польщі була масштабна приватизація, близько 45% промисловості країни протягом двох років опинились у володінні приватного сектору. 

Наступним кроком до успіху стала відміна обмежень на долю акціонерного капіталу для іноземців. Були встановлені податкові пільги для іноземних інвесторів. Новий закон усунув всі обмеження на вивіз прибутку і розмір інвестицій. Реформи дали результат і вже у 2004 році Польща стала повноправним членом ЄС. 

У 2013 році Польща заклала загальнонаціональний стратегічний вектор, бо прийняла "Стратегію розвитку Польщі 2030". У Польщі є шанс подвоїти рівень економіки, щоб бути стійкою під час можливих глобальних економічних сповільнень. 

Що заважає Україні досягти успіху Туреччини та Польщі? 

Першопричиною є незавершені реформи. Саме їх недосконалість суттєво погіршує загальний добробут населення та створює суттєві перешкоди для розвитку економіки. Основним питанням залишається незавершеність реформи правоохоронної системи, захисту прав власності.

Друге – це низький рівень економічної грамотності населення, підприємництва, поваги до приватної власності. Замість просування ідеї розвитку і підприємництва, суспільству було нав’язано мораторій на продаж земель с/г призначення та монополізацію цілих секторів економіки з обмеженим доступом МСБ до державних закупівель і приватизації.

Третє — неефективність розпорядження державною власністю.

Четверте — надмірна зарегульованість та застарілість регуляторної бази, що має підсилюючий ефект деградації секторів і збільшує непривабливість країни для інвестицій в цілому.

П’яте – втрата зовнішніх ринків чи неспроможність скористатися геополітичними можливостями для розширення географії і покращення умов українського експорту.

Шосте – застарілість інфраструктури (логістичної, енергетичної, виробничої тощо). Пострадянський потенціал вичерпано, в України немає альтернативи інноваційному економічному зростанню, бо навіть намагання модернізувати інфраструктуру лише дозволить наздоганяти те, що наші регіональні конкуренти зробили десятиліття тому. 

Отже, пріоритетом має стати діджиталізація економіки, випереджальна модернізація традиційних індустрій, розвиток креативних індустрій.

Сьоме – і, можливо, найголовніше – відтік талантів. За різними оцінками, українці за кордоном генерують ВВП в 2-4 рази більше, ніж в самій Україні.

Тож, впровадження Національної економічної стратегії, завершеність реформ, усунення регуляторних бар’єрів та, передусім, наслідування принципів ринкової економіки є першими необхідними кроками для забезпечення стійкого економічного зростання. А сам український прорив має базуватися на інноваційному зростанні, розвитку людського капіталу.

Все це і має вирішити Національна економічна стратегія 2030.