Зима близько: природний газ (не) чекає на нас?

Однією з вічних тем, присутніх у внутрішній і зовнішній політиці України протягом всього періоду незалежності, є природний газ.

За нормальних умов питання ціни на газ, його якість і фізична наявність мали б бути суто технічними аспектами діяльності компаній-трейдерів, особливо враховуючи потужний освітній, технічний і технологічний потенціал України у цій сфері.

Реалії зовсім інші. Нескінчені "схеми", сумнівні оборудки, відірване від економічних реалій ціноутворення, нескінчені проекти і відверте маніпулювання стали візитною карткою галузі, яка б просто мала працювати на прозорих і взаємовигідних засадах.

Згадайте: то ми купували "туркменський" газ (ніколи, жодної молекули), то - іранський (навіть теоретично неможливо), то отримували реверсом "європейський" (без коментарів), от тепер збираємося купувати зріджений американський.

Треба віддати належне нинішній команді "Нафтогазу" - вони привели банкрута до тями, прибрали "схеми" і забезпечували нормальне функціонування ГТС в умовах війни з Росією.

Проте період спокою добігає до кінця. У Москві цілком серйозно налаштовані знову відкрити "газовий фронт" проти України у зв’язку з припиненням транзитного контракту 31.12.2019.

Там не вибачили ні програшу у Стокгольмському арбітражі, ні нових судових позовів проти "Газпрому", ні боротьби проти "Північного потоку-2".

Під час візиту до Києва на інавгурацію президента Володимира Зеленського єврокомісар Марош Шевкович учергове закликав до термінового поновлення тристоронніх переговорів щодо укладення нової транзитної угоди, і немає особливого секрету якої саме – між "Нафтогазом" і "Газпромом".

Проте за повідомленням українських ЗМІ з посиланням на керівництво НАКу (Юрія Вітренка), росіяни відмовились від переговорів, начебто пов‘язуючи це питання з остаточним рішенням Данії по "Північному потоку-2".

Тим часом Андрій Коболєв відвідав США, де начебто провів переговори щодо постачання в Україну американського зрідженого газу.

Яким саме чином це має відбутися залишається не зрозумілим, але ж це не головне. Головне - подарувати надію.

[BANNER1]У всіх цих новинах стільки підтексту, що сприймати їх буквально просто небезпечно. Спробуємо зрозуміти, що відбувається і де ми насправді є у "газовому" гамбіті.

П’єса "про газ" у виконанні Кремля ніколи не мала суто економічного забарвлення. Це – питання великої геополітики.

На жаль, свого часу Москві підіграли і наші ділки (і високі посадові особи), і європейські партнери "Газпрому".

Зверніть увагу -  у Росії про "газ" говорить особисто Путін. Він погоджує і фінансові показники компанії, і її стратегічні проекти.

Уже більше двох десятків років відомо, що "Газпром" є не просто компанією, а інструментом Кремля по просуванню зовнішьополітичного порядку денного Москви. Немає значення, які прізвища носять очільники "Газпрому" - усі рішення приймаються виключно Путіним.

Саме тому будь-який формат переговорів щодо транзиту газу має визначатися і здійснюватися на політичному рівні.

Рівень "Нафтогаз"-"Газпром" не спрацює. У нас це нарешті зрозуміли. Недарма останні спроби досягти домовленостей у трикутнику ЕС-Україна-РФ відбувалися за участю міністра закордонних справ Павла Клімкіна та заступниці міністра Олени Зеркаль.

Проте і про це вже протягом років говорить експертне середовище, насправді подібні переговори не мали б бути прерогативою МЗС.

Пропозиція про визначення спеціального уповноваженого президента України з питань енергетичної дипломатії, який би координуватиме процес переговорів ( і не тільки по газу) з усіма стейкхолдерами всередині країни та відповідав за переговорний процес із зовнішніми чинниками вносилася "наверх" багато разів, але так і не була почута.

Між тим подібна практика є нормою практично у всіх країнах, які задіяні у виробництві чи споживанні газу.

Поновлення транзитної угоди між "Нафтогазом" і "Газпромом" на попередніх умовах (на цьому наполягає Москва)  матиме негативні економічні наслідки, оскільки Україна у цій угоді – технічний партнер, усі питання вирішуватимуться між ЕС і РФ.

Крім того, цей крок може стати небезпечним прецедентом у політичній площині. Зусилля РФ уже призвели до локальної перемоги у Раді Європи, а також у просуванні "Північного потоку-2" та активізації голосів у ЕС "за нормалізацію відносин з РФ".

За ідеальним сценарієм угода про транзит має бути укладена у форматі ЄС-Україна з перенесенням точок прийому газу європейськими споживачами на нашому східному кордоні (з РФ).

Чим частіше ми говоримо про складність цього процесу, тим на довший строк відкладаємо єдиноправильне рішення.

Україна мала б нарешті навчитися ставити свої національні інтереси попереду інтересів всіх інших.

Але тепер вже просто може не вистачити часу і слід шукати компроміс. При цьому доцільно враховувати, що вкрай складно досягнути будь-якої угоди з партнером, на якого ви одночасно подаєте у суд.

[BANNER2]Крім суто психологічного аспекту, досвід свідчить, що російський уряд і російські компанії вміють оскаржувати судові рішення і не платять по ним.

Позитивні рішення арбітражів є корпоративною вигодою, але зовсім не обов’язково державницьким підходом.

"Нафтогаз" може виграти черговий арбітраж, проте газотранспортна система стане металобрухтом.

Недарма міністр енергетики США Рік Перрі запропонував Києву 2 млрд доларів для закупівлі необхідних обсягів газу щоб пережити зиму і вже вкотре наголосив на величезних можливостях власного видобутку.

У подібних проектах зацікавлені і китайці.

Нескінчені прохання про санкції створюють ілюзію активних дій. Водночас трохи глибший аналіз міжнародно-правової ситуації дає однозначну відповідь – сподіватися на більш жорсткі санкції підстав немає: ні з боку США, ні з боку Брюсселю.

Особливо вражає наївність тверджень, що зустрічі з окремими конгресменами чи навіть ініціювання ними певних законів є шляхом до повної зупинки "Північного потоку-2" чи збереження транзиту.

Конгрес США працює трохи складніше, і лобісти там зустрічаються з різних таборів. Насправді всі ці загрози санкцій з боку США вирішують насамперед завдання збільшення експорту американського зрідженого газу до Європи.

За інформацією з вашингтонських джерел, президент Дональд Трамп наразі не налаштований вводити нові санкції проти РФ.

Крім того, ринок зрідженого природного газу (LNG) швидко глобалізується. За рік поставки LNG з США до ЄС зросли на 181%.

На сьогодні США є третім за обсягом постачальником LNG на європейський ринок з долею у майже 13%.

При цьому, і це дуже важливо, у Європі є резерв регазифікаційних потужностей у 150 млрд куб. м і декілька нових терміналів у Іспанії та на острові Кирк ще будуються.

Це означає, що теоретично ЄС взагалі може відмовитися від російського газу за умови сприятливих цін на LNG.

Недарма буквально у травні США видали дозволи на експорт зрідженого газу в ЄС ще з двох заводів у Луїзіані та в Техасі.

Про наміри різко збільшити виробництво зрідженого газу заявили Катар і Австралія. Катар також розміщує замовлення на будівництво 100 нових LNG-танкерів.

Литва, Польща, Туреччина вирішили проблеми і з терміналами, і з контрактами на закупівлю зрідженого газу.

Наразі у зв’язку із запуском "Турецького потоку" будуються інтерконнектори з Болгарією, Угорщиною і Сербією.

Водночас, за наявними даними, Україна відклала проект інтерконнектору з Польщею, по якому можна було б отримувати газ з терміналу Свіновіуце, проте у пресі проголосила про закупівлю американського LNG.

На питання до партнерів з США щодо деталей домовленостей надійшла відповідь, що їм незрозуміло, які саме закупівлі очільник "Нафтогазу" мав на увазі, оскільки фізичні можливості постачання саме американського LNG відсутні, хіба що через своп.

Росія також є важливим гравцем на ринку зрідженого газу, але завдяки не "Газпрому", а його конкуренту – компанії "Новатек".

Ця компанія має намір стати одним з світових лідерів у виробництві LNG вже у 2030 році за рахунок ресурсів Арктики.

"Незалежний" статус "Новатек" немає вводити в оману – на відкриття першого заводу прилітав Путін, а у стратегії енергетичної безпеки Росії розвиток внутрішнього ринку споживання  зрідженого газу визначено в якості пріоритетного завдання. Співінвесторами проектів на Ямалі виступають Саудівська Аравія і Китай, можливе залучення коштів європейських і азійських банків.

Тим самим "Новатек" стане серйозним конкурентом для компаній США з одного боку, а з іншого - зручною "страховкою" для Москви у разі припинення транзиту через Україну та (або) затримками із "Північним потоком-2".

У цьому випадку нестача трубопровідного газу для європейських споживачів компенсуватиметься ямальським LNG. Є підстави вважати, що Москва вже здійснює відповідну підготовку.

Залишається вкрай обмаль часу і необхідно вживати термінових дій по диверсифікації поставок газу – як у співпраці з нашими сусідами Польщею, Румунією, Болгарією і Словаччиною, так і по залученню інвесторів у видобуток газу в Україні. Компанії США і ЕС мають увійти у консорціум по управлінню ГТС після анбандлінгу.

Скоро зима. Резервні обсяги газу можливо стануть в нагоді, щоб пережити найбільш критичний період, але це не системне рішення.

Системним є повноцінна інтеграція у європейський ринок природного газу і різке збільшення власного видобутку.