Бандитам - тюрми чи красиві звіти?

Цього місяця президент Віктор Ющенко підписав Указ "Про деякі заходи щодо вдосконалення, формування та реалізації державної антикорупційної політики". Як повідомив заступник керівника президентського Секретаріату Ігор Пукшин, Ющенко вважає, що "2008 рік має стати визначальним у питанні подолання корупції в Україні".

Ще восени, нагадаємо, глава держави схвалив Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності", а потім подав на затвердження парламенту три законопроекти: "Про заходи запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" та "Про внесення змін до Кримінального кодексу та Кодексу адміністративних правопорушень, якими посилюється відповідальність за вчинення корупційних дій".

Ризикнемо стверджувати, що за голосними назвами документів і рішучими заявами політиків криється не більше, ніж бажання успішно відзвітувати у вересні 2008 року перед Групою держав проти корупції (GRECO) про виконання антикорупційних рекомендацій, наданих нашій державі у листопаді минулого року. Україна приєдналась до цієї організації з січня 2006 року, і вже за півроку почала отримувати адресну фінансову допомогу Євросоюзу - спеціально для боротьби з корупцією. Програма допомоги розрахована на три роки, і хороші звіти мають неабияке значення.

Проте вся бюрократична бурхлива діяльність позбавлена будь-якого сенсу, бо корупція в Україні процвітає - про що йшлося у попередній публікації "Чи бореться хтось в Україні з корупцією?". Минулого року складено майже шість тисяч протоколів про корупційні діяння, але з роботи за таким звинуваченням була звільнена аж... одна людина! 2006 року: 5682 протоколи - 9 звільнених. Тобто за результатами 11677 протоколів за два роки звільнили 10 державних службовців.

Із цих даних стає зрозуміло, наскільки неефективне антикорупційне законодавство. Воно, навпаки, сприяє формуванню в суспільстві корумпованих державних службовців як класу.

Зрозуміло, що це пов'язано з відсутністю реальної відповідальності за корупційні дії. Боротьба з корупцією зараз обмежується фактично адміністративно-правовою відповідальністю, передбаченою Законом України "Про боротьбу з корупцією": без позбавлення волі.

Стаття 7 - "Відповідальність за вчинення корупційних діянь": "Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у статті 1 цього Закону корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років із дня їх звільнення". Чи великий страх нагнали згадані 10 звільнених із посад на понад 11 тисяч своїх "колег"? Навряд чи. Ті й досі успішно "працюють".

У Карному кодексі України взагалі відсутній такий термін, як "корупція". А це означає, що боротьба з корупцією як із кримінальним злочином законом не передбачена.

У судовій практиці у справах про адміністративні правопорушення взагалі керуються тим, що суб'єктивна сторона корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією", характеризується наявністю умисного характеру дій. А це сприяє тому, що суди, керуючись чинним антикорупційним законодавством, "обґрунтовано" закривають справи про корупційне діяння, оскільки в діях особи, притягнутої до відповідальності, не встановлено умислу на порушення спеціальних обмежень держави та наявності корисливого інтересу.

Зрозумілою мовою це має такий вигляд: посадова особа, чию справу розглядають у суді, повинна підтвердити, що вона навмисно зробила протиправні дії (або написати це у поясненнях органу, який склав протокол).  Хтось про таке чув? Навряд чи.

Схожа ситуація й із кваліфікацією кримінальних дій суддів - ст. 375 КК України "Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови": там теж суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим наміром. Тобто суддя повинен визнати, що він знав про неправосудність судового акту і свідомо хотів ухвалити саме такий акт. Можна уявити подібне каяття? Питання суто риторичне.

З цього стає зрозумілим, що скільки би правоохоронні органи не складали протоколів про корупційні правопорушення - більшість із них не мають жодних судових перспектив. Тому що немає корупціонера, який добровільно зізнається у наявності у нього прямого корисливого наміру на скоєння правопорушення.
З вище викладеного можна зробити висновок, що відсутність кримінальної відповідальності за корупційні діяння неадекватна суспільній небезпеці цього явища, вона дезорганізує діяльність правоохоронних органів, націлюючи їх на погоню за кількістю складених "протоколів про корупцію".

До речі, у Киргизії ст. 303 Карного кодексу передбачає покарання за вчинення корупційних дій позбавленням волі на термін від 8 до 15 років із конфіскацією майна і з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 3 років. А сама корупція визначається так: це навмисні діяння, що полягають у створенні стійкого зв'язку однієї чи кількох посадових осіб, які наділені владними повноваженнями, з окремими особами чи угрупованнями з метою незаконного одержання матеріальних чи інших благ і переваг, а також надання ними цих благ та переваг фізичним і юридичним особам, що створюють загрозу інтересам суспільства і держави.

Хай не просто, але дуже зрозуміло, чи не так? Як і той факт, що за скоєння корупційних дій державний службовець повинен нести кримінальну відповідальність. Тільки тоді, коли корупція стане невигідною та ризикованою, вона зникне. І не знадобляться десятки законів та указів із голосними назвами.