Тихе полювання на валюту: як лісові гриби стали експортним товаром

Цього сезону кілограм лісових грибів у закупівельних пунктах коштував від 150 грн до 450 грн. Ціну визначав не стільки попит, скільки посуха: грибів у лісі було мало.

"Ціни обернено пропорційні кількості грибів у сезоні. Цього року ціни збільшилися порівняно з минулим, оскільки в нашому регіоні було мало грибів", – пояснює керівник сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Дари Гуцульщини" Сергій Терен. Кооператив має 30 закупівельних пунктів у селах Чернівецької області. Разом – це близько тисячі людей, що здають гриби.

Для гірських сіл гриби – не хобі, а заробіток. За оцінкою Терена, сім'я, де гриби збирають чоловік та дружина, у вдалий день може мати 3-5 тис. грн. Сезон триває з червня до листопада. Хто на цьому заробляє, чому лісові гриби рідко продаються в українських магазинах та куди йдуть сотні тонн українських грибів?

Ринок на дві тисячі тонн

Офіційної статистики щодо лісових грибів в Україні немає. Галузева аналітика зосереджена на культивованих грибах: на печериці, за останніми публічними оцінками 2024 року, припадало 98% ринку. Василь Шолопак, директор компанії "Біонеріка", яка купує гриби по всій Україні, оцінює обсяг ринку у 2 тис. тонн. "Це в урожайні роки, а в такий рік, як зараз, – 700-900 тонн", – говорить він.

На закупівельні пункти українці найчастіше несуть лисички, білі, рижики, опеньки, маслюки і польський гриб. За словами Шолопака, великих компаній на цьому ринку близько п'яти, дрібніших – ще сотня. У сусідній Румунії таких підприємств близько 700. "Біонеріка" в середньому заготовляє 300 тонн грибів за сезон, а цього року – лише 60-80 тонн. Кооператив "Дари Гуцульщини" – від 50 до 100 тонн.

Ланцюжок починається з людини з кошиком. Збирач не має контракту: скільки знайшов – стільки й отримав. Гриби він здає у своєму селі. "Біонеріка" не купує гриби в населення: між збирачами і ними – підприємці, які мають заготпункти.

"Це як дистрибуція товарів зі складу, тільки навпаки. Є великий склад, який робить доставку до магазинів, а в нас люди збирають гриби і продають підприємцям, вони продають нам, а ми формуємо партії та реалізуємо", – пояснює Шолопак.

Таку мережу "Біонеріка" будувала роками. Компанію зареєстрували в Івано-Франківську у 2013 році. Нині її власники – Шолопак і Роман Баланюк. Починала вона з карпатських ягід і трав для чаїв, а до грибів дійшла пізніше. Регіони закупівлі – Волинь, Рівненщина, Житомирщина, Чернігівщина, Хмельниччина, Полтавщина, Сумщина, Карпати, а до окупації – ще й Херсонщина.

Кооператив "Дари Гуцульщини" влаштований інакше. Понад десять років тому його заснували 33 мешканці Путили, що в Чернівецькій області, та сусідніх сіл. Перше обладнання купили за грант від ПРООН на 600 тис. грн. Зараз у кооперативі 17 членів, але гриби приймають від усіх мешканців навколишніх сіл.

"Від заснування кооператив за кількістю членів не розширився, а зменшився. Хтось виїхав за кордон, хтось поміняв місце проживання, але послугами кооперативу користується чимало людей, ми для всіх відкриті", – каже Терен.

Кооператив з'явився як відповідь на дії перекупників. У 2016 році вони платили селянам за кілограм грибів першого сорту 50 грн, другого – 30 грн, а кооператив – 90 грн. Першу партію – 300 кг консервованих грибів – продали через інтернет. Тоді ж кооператив уклав контракт з мережею супермаркетів, яка вимагала, щоб гриби не зникали з полиць, інакше – штраф. За кілька років обсяги зросли до понад 20 тонн за сезон, а гриби почали експортувати до Ізраїлю, Польщі, США й Молдови.

Кооператив неприбутковий: виручку розподіляють між членами пропорційно зданій продукції. Щороку це орієнтовно 20 млн грн. Ще 2-3 млн грн на рік іде громаді у вигляді податків. На розвиток грошей майже не лишається, усе вирішують гранти.

"Ми намагаємося залучати інвестиції, бо кооператив не може за свої кошти купити масштабне обладнання. Кошти роздаються нашим членам", – пояснює Терен.

У 2025 році Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) виділила кооперативу грант на 6 млн грн. Купили обладнання для миття, заморожування та сушіння, а також сонячну станцію на 100 кВт, яка заощаджуватиме 2 млн грн на рік.

Ціна, яку формує погода

На грибному ринку немає біржі чи довгих контрактів, ціну встановлює ліс. "Не можу сказати, щоб десь були рекордні ціни. Усе завжди пропорційно", – каже Терен.

2026 рік видався неврожайним. Наприкінці липня на Центральному ринку Чернівців білі гриби коштували 320-350 грн за кілограм, лисички – 280 грн. Продавці скаржилися, що грибів значно менше, ніж торік. У вересні науковці Галицького національного парку (Івано-Франківська область) фіксували, що білі гриби плодоносили слабко, а їх шапки були потріскані й зморщені через посуху.

"Гриби зʼявилися тільки в жовтні, а навесні й улітку їх майже не було", – каже Шолопак. Лисички на старті сезону закуповували по 10 дол. або близько 450 грн за кілограм, під кінець – по 60-100 грн. Білий, навпаки, дорожчає восени.

"Коли починається сезон, найвища ціна на лисички. Коли сезон закінчується і в ЄС стає мало грибів, то висока ціна в основному на білий гриб", – пояснює він.

Кілька тижнів тому білий купували по 150-250 грн, а в жовтні ціна вийшла на пік. Висока ціна не означає високого доходу: коли грибів мало, за день їх вдається зібрати менше. За оцінкою Шолопака, за сезон сім'я може заробити 400 тис. грн.

Свіжий гриб – Італії, Україні – сувеніри

"Багато закордонних партнерів зацікавлені в купівлі сировини, не кінцевого продукту. Вони хочуть купити вагову продукцію, запакувати і реалізовувати як свій продукт – польський, італійський чи німецький", – каже Терен.

Обидва співрозмовники погоджуються, що за кордоном український гриб коштує лише на 10-20% дорожче, ніж удома, але далі їхні моделі розходяться.

"Біонеріка" працює на експорт. "Основний ринок у нас – Італія, бо там є культура споживання грибів. Експортуємо – і в Україну заходить валютна виручка", – каже Шолопак. Далі – Австрія, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Франція. Експортують напівфабрикат – заморожені й сушені гриби. Свіжі лише тоді, коли вони витримають дорогу до Італії і ще тиждень – на полиці супермаркету.

Зв'язок з Італією в компанії давній: грибний бізнес вона успадкувала від італійців, чий заготівельний цех у Вижниці на Буковині спершу орендувала, а потім викупила.

У Південну Корею компанія продає специфічний гриб саркодон черепитчастий (інша назва – їжовик строкатий). У цій країні гриб називається "нині-босот" і має особливу цінність у місцевій кулінарній та медичній культурі. Заморожені гриби там коштують від 10 до 40 дол., сушені – від 115 до 190 дол. за кілограм.

В Україні, каже Шолопак, майже немає ринку лісових грибів. "У нас була спроба запустити лінійку товарів для супермаркетів, але вони не продавалися. Немає звички купувати лісові гриби в магазині. Усі гриби, які продаються, – це карпатські сувенірні ринки: люди з відпочинку везуть собі, родичам, сусідам", – пояснює він.

Терен робить протилежну ставку: його кооператив продає фасовані сушені, заморожені й консервовані гриби під власною маркою в онлайн-магазині. "Нам вигідніше реалізовувати продукцію в Україні, бо ми відчуваємо ринок, його коливання, зацікавленість людей. Ми не хочемо продавати сировину", – каже він.

У деякі роки кооператив відправляв за кордон до 80% продукції, цьогоріч – близько 20%, переважно до Молдови. "Війна на це ніяк не впливає. Якщо пропозиція хороша – товар продається й експортується. Усе залежить від кількості: якщо сезон поганий, то навіть за бажання не можемо відправити", – пояснює Терен.

Збирати гриби для себе в державних та комунальних лісах можна без дозволу. Для комерційної заготівлі потрібен лісовий квиток, який видає ДП "Ліси України" після сплати ренти. Проте збирачі їх не купують. "Ми купуємо лісові квитки на заготівлю грибів, хоча їх повинні купляти люди, які збирають гриби. Однак за ними контролю немає і не може бути. Щоб експортувати і виставляти готову продукцію на український ринок, ми повинні мати відповідні документи", – каже Терен.

Контролювати якість у лісі теж неможливо. "Населення ми не контролюємо, це нереально. Контроль є при закупівлі від підприємців, які з нами працюють, і далі на підприємстві", – пояснює Шолопак. Кожну закупівлю перевіряють на мікробіологію, а гриби з Полісся – ще й на радіацію, яку вони можуть накопичувати.

Ціна помилки тут висока. Після однієї з перших поставок "Дарів Гуцульщини" до Ізраїлю партія сушених лисичок не пройшла перевірку на радіацію. Для цієї партії бракувало близько 10 кг грибів і їх докупили через оголошення в інтернеті. Через це довелося утилізувати всю партію. Власні карпатські гриби, за його словами, чисті: при нормі 5 бекерелів аналіз лисичок показував 0,05.

Найбільший ризик для ринку – люди. "Кількість людей, які збирають гриби, дуже зменшилася. Ми це відчуваємо і по ягодах, і по грибах", – каже Шолопак. "На переробці бракує чоловіків. Це впливає на роботу підприємства", – додає Терен.

У кооперативі переважно працюють жінки й молодь, а також люди з інвалідністю, багатодітні родини та переселенці. Гриби та ягоди перебирають вручну, у сезон робочий день часто триває на три-чотири години довше за звичні вісім.

Перевезення через центральні регіони стали небезпечними, дорожчає пальне, бракує водіїв. 16 жовтня війна дісталася й до переробки. Російські дрони атакували в Маневичах на Волині підприємство "Агрофрукт ЛТД", яке входить до польської Polko Group і заморожувало ягоди та гриби. Загинув працівник, восьмеро поранені, понад 300 людей залишилися без роботи. За словами Шолопака, саме ця компанія була лідером ринку і заготовляла в Україні найбільше грибів.

Проте головного чинника не скасує жодна стратегія. "Ринок непрогнозований. У деякі роки грибів настільки багато, що вони нікому не потрібні. Коли врожай середній – люди непогано заробляють. Коли грибів мало – вони дуже дорогі, збирають небагато, але заробляють так само гарно", – каже Шолопак.

Лісові гриби не мають ні сталих цін, ні сталих обсягів, ні статистики. Є ліс, тисячі людей з кошиками і кілька компаній, які вирішують, куди гриб поїде далі: у банку на полиці українського супермаркету чи в коробку для італійського переробника.