Вино, яке п’ють у Японії та Англії. Історія 20-річної еволюції бессарабської виноробні "Фрумушика-Нова"

Уперше про відроджене бессарабське село Фрумушика і місцевий центр "Фрумушика-Нова" УП писала у 2019-му. Цьогоріч господарство, засноване родиною Паларієвих, відсвяткувало 20-річний ювілей. Скоро в родинному колі відзначатимуть іншу подію – завершення сезону переробки винограду.

Розташована у віддаленому куточку Одеської області, майже на кордоні з Молдовою, "Фрумушика-Нова" поєднується зі світом вином – за два десятиріччя воно зазнало найбільших трансформацій. Про шлях від традиційного домашнього вина до органічного виноградарства та сучасного технологічного виробництва ЕП розповів винороб господарства Володимир Паларієв.

Дідусь залишив ключі і пішов

Після завершення Другої світової війни радянська влада вирішила створити на півдні Одещини військовий полігон. Під нього відвели 23 тис. га землі. Місцевим жителям наказали залишити свої домівки. За словами Володимира Паларієва, родове село його сім'ї Фрумушика-Нова та ще чотири великі села буквально зрівняли із землею: між танками натягнули троси й знесли всі будівлі.

"У цьому селі у 1933 році народився мій дідусь Андрій Діомидович. У 1946-му людей виселили. Через 60 років, коли полігону не стало, ми повернулися на землю предків, щоб відродити її і традиції Бессарабії", – згадує Володимир.

Ленін, Сталін, бринза. Як у бессарабському степу відродили знищене село

Однією з бессарабських традицій є зустріч гостей склянкою вина – її Паларієви вирішили зберегти. Коли на території колишнього села почали розбудовувати господарство, однією з перших зведених споруд став винний погреб. "Ми розуміли, що Фрумушика-Нова не може існувати без вина", – говорить Паларієв.

Виноробством займався його дідусь. Він робив домашнє червоне вино – як у кожному дворі в Бессарабії, проте обсяги були значними. Андрій заклав 10 га виноградників та переробляв до п'яти тонн ягід на рік. Так тривало до 2013 року. Несподівано дідусь зібрав родину за вечерею, поклав ключі, сказав: "Займайтеся виноробством самі", і поїхав геть. До збирання винограду залишався місяць.

"Від початку "Фрумушика-Нова" була суто чоловічим проєктом, її розбудовували ми з братом Михайлом та наш батько Олександр, лише останні п'ять років допомагають дружини. Коли постало питання, хто продовжуватиме справу дідуся, батько зібрав нас у "Корчмі" (ресторан на території господарства – ЕП) і спитав: "Сини, хто буде займатися виноробством?" – згадує Володимир Паларієв.

Він зізнається: любив вино, але не мав жодного уявлення про галузь, навіть не знав, що виноград буває столовий і технічний. Проте взявся за нову справу і через кілька тижнів до збору врожаю конспектував настанови технолога на місцевому виноробному підприємстві. Так почався другий етап в історії проєкту.

Володимир далі робив "домашнє вино", запозичував місцеві рецепти, піклувався про дідусин виноградник. Згодом зрозумів, що вино може бути іншим.

"Є професійне виноробство, а є домашнє. У домашньому немає таких понять як кондиції винограду, кислотність, алкоголь. Ці показники не контролюються – що вийшло, те й маєш пити. Також у домашніх умовах важко зробити вино з білого винограду, тому зазвичай це вино червоне", – пояснює різницю чоловік.

Нав'язувати смаки не треба

Переломним для господарства став 2019 рік. Паларієви познайомилися з науковицями Одеського національного технічного університету Оксаною Ткаченко та Наталею Каменевою і переробили виноград за їхніми рекомендаціями. Тоді працювали із сортами, які вирощував дідусь: цитронним магарача, сухолиманським білим, одеським чорним та каберне-совіньйоном, дещо докупили.

Результат виявився настільки добрим, що родина вирішила дооснастити стару виноробню всім необхідним устаткуванням, щоб забезпечити правильний технологічний процес. Одночасно потрібно було оновлювати виноградник.

"Через брак уваги на одному гектарі залишилася тисяча кущів, тобто на 10 гектарах – 10 тисяч кущів. Обробляти такі насадження було нераціонально. Ми вирішили закласти сучасні виноградники, зокрема повністю органічні згідно з українським та євросоюзівським законодавством", – говорить Паларієв.

Постало питання вибору посадкового матеріалу. На той момент і українські, і євросоюзівські консультанти стверджували, що майбутнє українського виноробства – за локальними автохтонними сортами. Паларієви дослухалися до порад. На винограднику висадили одеський чорний, цитронний магарача та сухолиманський білий. Вина з цих сортів виробляють крафтові виноробні та великі промислові підприємства, вони популярні не лише в Україні, а й за кордоном.

Винороб зазначає: якщо за радянськими нормами на одному гектарі садили близько 3 тис. кущів, то на винограднику "Фрумушика-Нова" на одному гектарі росте 5 290 кущів, тобто понад 50 тис. загалом. Міжряддя шириною понад два метри можна обробляти технікою, відстань між лозами – 90 см.

Паларієви також культивують піно-нуар, каберне совіньйон, рислінг рейнський, мускат оттонель, ркацителі. За їхніми спостереженнями, ці сорти полюбилися українцям. Ще вирощують стійкий до захворювань совіньйон ритос – виведений в Італії на початку 2000-х гібрид совіньйону блану і біанки. Саджанці придбали в розпліднику Rauscedo, недавно він офіційно зареєстрував сорт в Україні.

"Це був наш експеримент, але вино із совіньйону ритосу дуже популярне, воно впізнаване та користується попитом. Навіщо нав'язувати якесь інше бачення? Культуру міняти дуже важко", – говорить Володимир Паларієв.

Він додає, що незвичні рідкісні сорти можуть бути цікавими виноробу, але незрозумілими покупцю: "Продати вино важче, ніж створити. Нашій виноробні пощастило, адже в нас кожен відповідальний за свій напрямок. Брат Михайло – маркетолог, його завдання – оформити вино так, щоб його купили вперше. Моє завдання – зробити вино таким, щоб його купували знову і знову".

Дівчата люблять ігристе

Одним з експериментів "Фрумушика-Нова" стало нефільтроване вино. Ідея його створення виникла після поїздки до Франції. Михайло Паларієв побував у винному барі, де побачив за стійкою пляшку тьмяного непрозорого напою.

Йому пояснили: це вино, яке витримується в пляшці sur lit, тобто на осаді (осад – це відмерлі клітини дріжджів, що випадають на дно ємності). Воно потребує дбайливого зберігання та обережного наливання, щоб не підняти осад. При цьому смак з кожним наступним келихом буде змінюватися. Якщо ж пляшка призначена для компанії, потрібно зробити батонаж – збовтати вино разом з осадом.

Брати вирішили відтворити французьке вино, яке вразило Михайла. Вони взяли нефільтроване вино, розлили в пляшки з-під ігристого, закрили пивними кришками і почали "випробовувати на міцність": тримали на сонці, у холоді, возили в машині. Кілька місяців потому спробували і були приголомшені. Залишалося погодити документи на експериментальні 10 тис. дал або 100 тонн нефільтрованого вина.

"Здається, ми єдина виноробня, яка законно виробляє нефільтроване вино. Уперше ми його випустили у 2022 році, зараз його продажі в нашому портфелі становлять 10%, це хороший показник", – підкреслює винороб.

Дріжджовий осад впливає на смакові характеристики і структуру вина, з часом воно трансформується. Такий напій має яскравіший аромат – винолюби можуть відчути відмінності під час дегустацій на виноробні. Гостям пропонують три зразки із сорту сухолиманський білий: класичне тихе, нефільтроване тихе та ігристе. Таким чином можна дослідити, як на вино впливає технологія.

"Дівчата люблять ігристе. Більшість відчуває різницю між фільтрованим і нефільтрованим тихим. Насправді несмачного вина не буває, буває вино здорове та нездорове і на кожне знайдеться свій wine lover", – упевнений Паларієв.

Тим, хто не може порозумітися з бурштиновими винами, він радить спробувати власну продукцію, адже оранжі можуть бути різними: насичені, щільні, високоалкогольні, нехрусткі, важкі, ягідні, з відтінками сухофруктів, маслин та чудовою кислотністю – усе залежить від теруару та бачення винороба.

Skin contact "Фрумушика-Нова" тяжіє до євросоюзівської стилістики. "У ньому є структура і легка танінність, притаманна червоним винам, але водночас – жива фруктовість і ароматичність білих сортів", – ідеться в описі ркацителі.

Ціль – перше органічне вино

Технологічні експерименти не обмежуються нефільтрованим вином чи оранжами. Одне з двох вин, які Паларієви подали на Decanter World Wine Awards у 2026 році, витримували шість місяців у бетонному яйці. Такий вініфікатор, крім "Фрумушика-Нова", має в Україні лише Steppe Winery з Миколаївщини.

"Як правильно назвати це вино? Воно унікальне. Не лише завдяки "яйцю" чи сукупності характеристик, а загалом. Типових вин не існує, у кожної виноробні вони самобутні. Малі винороби мають ділитися досвідом. Якщо я розповім комусь свої секрети, результат все одно буде інакшим. Я працюю зі своїм виноградом, а якість вина, його стилістика залежать від якості сировини", – пояснює винороб.

Господарство брало участь у міжнародних змаганнях Decanter учетверте і знову повернулося з медалями. Цьогоріч брати відправили в Лондон не вина з українських сортів, які зазвичай отримують високі оцінки, а світову класику.

"Це було шардоне. Упевнений, що багато виноробень подавалися з винами з цього сорту. Ми відправили два зразки і взяли бронзу. Уявіть, яке це має значення і для нас, і для всього українського виноробства", – говорить Володимир Паларієв.

Крім вина, витриманого в бетоні, медаль отримало ігристе з шардоне, що провело на осаді 48 місяців. Над цим зразком у господарстві працювали п'ять років. Щоб залишатися в правовому полі, для виробництва ігристих придбали окрему ліцензію. Намагаються все робити правильно і до витрат готові.

Паларієви керувалися ідеєю органічного виноградника, а три роки тому отримали відповідні сертифікати. Господарство має дотримуватися низки вимог до догляду за лозами: не використовувати гербіциди, пестициди, інсектициди та синтетичні добрива. Для боротьби із захворюваннями дозволені препарати, внесені до реєстрів Organic Standard. Це дорожче й складніше, але місцеві умови сприяють.

"Фрумушика-Нова" розташована серед найбільшого після Асканії-Нової степу в Європі, за 45-50 км від великої траси. Тут багато сонця, вітру, дуже сухе повітря, що утворює неповторний теруар. Нестачу вологи компенсує крапельне зрошення. Поєднання цих факторів дозволяє господарству успішно впроваджувати органічне виноградарство. Наступний крок – сертифікація самого вина.

"Наша ціль – щоб в Україні з'явилося перше органічне вино. Без органічного виноградника зробити органічне вино неможливо. Сертифіковані виноградники в нас уже є, а виробників органічних вин ще нема", – констатує Паларієв.

Усе вийде, якщо жити вином

Зараз Frumushika-Nova Family Winery випускає 50 тис. пляшок вина на рік. По 10 тис. пляшок припадає на ігристі та червоні вина, 2,5 тис. – на рожеві, ще 2 тис. – на оранжі. Решта – білі вина, основа асортименту. Як і сім років тому, коли виноробня починала змінюватися, поруч з Паларієвими залишаються одеські науковиці.

"Команда "Фрумушика Нова" – це не лише наша родина, а й родини Наталі Каменевої та Оксани Ткаченко. Вони стали для нас не лише консультантками, а й справжніми друзями. Виноробню ми створювали разом і тепер це технологічне підприємство випускає вина, якими Україна може пишатися", – каже чоловік.

Володимир додає, що однаково любить усі свої вина і в кожне вкладається повністю. Дипломований фахівець, він упевнений, що у виноробстві навчитися всього неможливо, адже кожен сезон – це новий досвід. Так, цьогоріч до кінця вересня вдалося переробити тільки 50% урожаю – через холодні ночі виноград не визрів до потрібних кондицій. Проте вже відомо, які вина робитимуть.

"Працюємо над лімітованою серією на честь 20-річчя "Фрумушики". У 2022 році ми вже випускали Limited Edition, щоб підтримати оптимістичний настрій українців. Це вино, яке потрібно відкоркувати в день перемоги", – пояснює чоловік.

Вина з Бессарабії можна придбати онлайн, на винних фестивалях, у спеціалізованих магазинах або завітати у відтворене молдовське село за 165 км від Одеси. Воно має всю необхідну туристичну інфраструктуру. Мандрівку краще планувати автомобілем. На транзитній ділянці траси Одеса-Рені чоловіки мають надати прикордонникам документи, що дозволяють перетин кордону.

Вина "Фрумушика-Нова" можна зустріти в різних куточках світу – вихід на зовнішні ринки став вимушеним кроком після початку великої війни. Тоді родина знову зібралася в "Корчмі" і батько звично запитав, хто із синів візьметься за розвиток експорту. Михайло відмовився, тож ініціативу вчергове виявив Володимир. У 2023 році господарство вже мало п'ять зовнішньоекономічних контрактів.

"Болгарія, Естонія, Англія, Німеччина та Японія – ми досі експортуємо вино в ці країни. Популярність українського вина трохи вщухла, бо воно має високу собівартість. Вино з України завжди дорожче, ніж з ЄС. Не тому, що ми хочемо більше заробити, просто в нас дорого жити і працювати", – пояснює Паларієв.

Війна збільшила витрати. Пояснити це партнерам складно – можна отримати звинувачення в зловживанні ситуацією. "Вибачте, але в мене кілька місяців переробки все працює на генераторах, нам бракує робітників. Прожитковий мінімум зріс – маємо підвищувати зарплати. Пальне у 2023 році подорожчало – ми здивувалися, а зараз воно коштує під 90 гривень", – перелічує Володимир.

Проте чоловік вірить, що галузь процвітатиме, бо поки великі винні країни спочивають на лаврах, українці швидко опановують нові навички. "Якщо жити вином, інакше бути не може. Має вийти дуже добре, надзвичайно, краще, ніж у тих, хто своєю справою не живе. Ми прорвемося і все в нас буде. Головне – пережити, перечекати, і щоб всі були здорові", – підсумовує винороб.