"Під парканом валяється більше гігавата". Обладнання нової газової генерації є, але воно не використовується

Улітку 2024 року, після чергової хвилі масованих обстрілів енергетики, президент Володимир Зеленський доручив побудувати та запустити до кінця того року 1 гігават (ГВт) маневрової газової генерації.

Нові установки мали частково компенсувати втрати великих електростанцій, зменшити дефіцит та зробити енергосистему стійкішою до російських атак. Ініціативу одразу ж охрестили "гігаватом Зеленського".

Минуло понад два роки. Уряд та Міненерго звітують про встановлення і введення в експлуатацію 1,8 ГВт газової генерації, однак, за оцінкою учасників ринку та профільних асоціацій, реально в системі працюють лише близько 700 МВт.

Парадокс у тому, що близько 1,1 ГВт потужностей простоюють у той час, коли росіяни посилюють атаки на енергетику, намагаючись занурити країну в темряву. А через обстріли та проблеми з доставкою електрики жителі окремих областей уже зараз сидять без світла понад добу.

Чому обіцяні "гігавати" досі не перетворилися на додаткову електрику в мережі, а частина обладнання, зокрема безкоштовно наданого партнерами, усе ще припадає пилом на складах?

Що таке розподілена генерація і для чого вона Україні

До початку великої війни основою української енергетики були великі радянські електростанції: передусім атомні, а також теплові та гідроелектростанції. Вони виробляли електроенергію, яка передавалася на великі відстані через високовольтні мережі до міст, підприємств і домогосподарств.

Вже перші російські атаки показали вразливість такої моделі. Удари по великих ТЕС або ключових підстанціях могли одночасно виводити з ладу значні обсяги генерації або ускладнювати доставку струму до споживачів.

Один з очевидних способів зменшити цю вразливість – розвивати розподілену генерацію.

Ідеться про так звані газопоршневі та газотурбінні електростанції. Це порівняно невеликі установки, які, спалюючи невелику кількість газу, здатні одночасно виробляти електрику і тепло. Сучасні станції щонайменше вдвічі ефективніші за радянські, бо споживають менше газу і дають більше енергії.

Інший ключовий плюс таких мініелектростанцій – здатність вмикатися за лічені хвилини і покривати піки споживання в дефіцитні ранкові та вечірні години. У ці періоди Україна змушена імпортувати дорогу електрику з Євросоюзу або залучати ще більш коштовну аварійну допомогу з ЄС, аби уникати відключень.

Ще одна важлива перевага – через невеликі розміри та розміщення в різних куточках країни міністанції легше сховати від російських дронових та ракетних обстрілів.

Оскільки пріоритетними для росіян досі лишаються гігантські підстанції "Укренерго", теплові та гідроелектростанції, варіант розпорошених невеликих об'єктів міг бути виходом із ситуації.

Влітку 2024 року, після оголошення Зеленським планів зведення "президентського гігавата", країна нарешті наблизилась до будівництва нової маневреної генерації. Спочатку програма набирала обертів: компанії заявляли про нові проєкти та закуповували обладнання. Згодом запуск генерації загальмував.

Гігавати на папері

У липні 2026 року Міненерго та уряд оцінили загальний обсяг працюючої розподіленої газової генерації в 1,8 ГВт. Офіційна статистика суттєво вища за оцінки учасників ринку та профільних об'єднань.

Голова Асоціації суб'єктів розподіленої та маневреної генерації Максим Марченко називає інший обсяг – близько 700 МВт фактично працюючих когенераційних установок. "Із заявлених урядом 1,8 ГВт на сьогодні фактично працює близько 700 МВт, які виробляють електричну й теплову енергію та синхронізовані з мережею", – наголошує він.

Ті ж 700 МВт у різних ефірах неодноразово називав і колишній голова "Укренерго" Володимир Кудрицький. "Наше споживання в холодну зиму – 15-18 тисяч мегаватів ввечері, дефіцит минулого року, який озвучував Зеленський, – 7 тисяч мегаватів, збудовано – 700 мегаватів. Це багато чи мало?", – запитував Кудрицький.

При цьому енергосистема недорахувалась не лише установок, які планував запускати бізнес, а й обладнання, яке містам та громадам безкоштовно передали міжнародні партнери.

За словами виконавчого директора Асоціації міст України Олександра Слобожана, громади отримали від партнерів значну кількість дорогого обладнання, але частина його досі не підключена. "На мене донори дивляться і питають: ми надарували стільки обладнання, ти можеш нам пояснити, чому все не підключено?" – розповідає він.

Слобожан наводить приклади Олександрії на Кіровоградщині, Кривого Рогу, громад Київської області та інших міст. В окремих випадках громади навіть відмовляються приймати додаткове обладнання, бо не до кінця розуміють, що з ним робити.

Чому бізнес і громади не будують когенерацію

Опитані ЕП учасники ринку наголошують, що головна проблема будівництва нової генерації полягає не в пошуку грошей та закупівлі обладнання, а у відсутності зрозумілих та стабільних регуляторних умов.

Інвестори скаржаться на постійну зміну правил, брак фахівців, невизначеність щодо вартості газу, воєнні ризики та затримки розрахунків за вироблену електрику. Нижче зупинимось на кожній з проблем окремо.

Перша – непередбачувані правила. У березні 2026 року уряд змінив умови постачання газу для когенераційних установок, виключивши частину газопоршневої та газотурбінної генерації з механізму покладення спеціальних обов'язків (ПСО). Раніше ціна газу становила 16 тис. грн за тисячу кубометрів, а після змін виробники, які втратили право на ПСО, мали купувати його за ринковими цінами, які суттєво вищі та ще й постійно змінюються.

Для бізнесу це означало перегляд економіки проєктів, які вже працювали або перебували на стадії реалізації. Інвестори розраховували окупність з огляду на попередню вартість палива, залучали кредити й закуповували обладнання, а потім опинилися в інших умовах.

Додаткової невизначеності додають зміни граничних цін на електрику або так званих прайс-кепів. Від них залежить, чи зможе станція продати електрику за ціною, яка покриє витрати на газ та експлуатацію.

"Ми не просимо в уряду пільгову ціну, ми просимо фіксовану ціну на один-три роки, щоб можна було порахувати бізнес. Хоча б на рік", – пояснює Марченко. За його словами, через зміну умов частина проєктів заморожена, а нові інвестиції фактично зупинилися.

Друга проблема – воєнні ризики. Когенераційні установки розміщені ближче до споживачів, але це не робить їх захищеними від російських атак. Навпаки, інвестор ризикує втратити дороге обладнання, на придбання та монтаж якого витратив сотні мільйонів гривень.

Наявні механізми компенсації збитків, за словами Марченка, не завжди забезпечують достатній захист вкладень. Галузь пропонує прирівняти такі об'єкти до критичної інфраструктури, збільшити ліміти компенсації із 30 млн грн до 100 млн грн і запровадити класичне страхування воєнних ризиків, а не компенсацію збитків.

Третя проблема – дефіцит кадрів. Отримати обладнання від міжнародних партнерів недостатньо: потрібно підготувати майданчик, організувати підключення до газових та електричних мереж, пройти необхідні процедури й знайти персонал для експлуатації.

За словами Слобожана, у низці громад є установки, які досі не підключили через банальне нерозуміння на місцях того, з ким погоджувати проєкт і хто має відповідати за його реалізацію.

Бракує і технічних фахівців. Як зазначає виконавча директорка АТ "Енергетична компанія України" Катерина Краснова, країна не готувала в достатній кількості спеціалістів, здатних управляти такими установками в режимі реального часу. Тому навіть передане обладнання може місяцями залишатися невикористаним.

Четверта проблема – борги на ринку електроенергії. Генеруючі компанії мають купувати газ авансом, оплачувати обслуговування та зарплати, але гроші за продану електрику можуть отримувати із суттєвими затримками. Проблема – величезні борги на балансуючому ринку, які постійно зростають. Цю проблему ЕП уже неодноразово висвітлювала.

Заборгованість учасників балансуючого ринку перед "Укренерго" за дев'ять місяців 2026 року зросла до 47,34 млрд грн. Водночас борги оператора системи передачі перед учасниками ринку досягли 36,69 млрд грн.

У результаті компанії змушені фактично підтримувати ринок власними коштами. Це обмежує їхні можливості фінансувати поточну роботу, обслуговувати кредити й запускати нові установки. На тлі дорогого газу та непередбачуваних цінових умов затримки платежів можуть зробити навіть технічно готові проєкти економічно недоцільними. Як розв'язати існуючі проблеми та з чого варто почати?

На найближчу зиму, вважає Кудрицький, кардинально змінити ситуацію вже не вдасться. "Зараз ми можемо тільки працювати з перспективою на зиму 2027-2028 року і 2028-2029-го. Це треба усвідомлювати і починати вже зараз", – вважає Кудрицький.

"Передусім варто провести аудит усіх потужностей і вирішити питання щодо їх запуску. Тому що з кожним днем, місяцем, роком це обладнання стає непридатним для використання. Ще раз – "під парканом" прямо зараз валяється більше 1 гігавата", – підсумував Марченко.