На двох стільцях

На українському ринку продовжують працювати понад два десятки міжнародних фармацевтичних компаній, які зберігають присутність у Росії. Їхні моделі присутності різняться: від власних виробничих майданчиків повного циклу до імпортних та контрактних схем без локальної інфраструктури.

Масштаби оборотів у РФ у більшості випадків у кілька разів перевищують показники в Україні.

Після 2022 року питання одночасної присутності міжнародних фармацевтичних компаній в Україні та Російській Федерації перестало бути суто репутаційним, емоційним чи моральним.

Значення набули три конкретні параметри, які мають прямий вплив на систему охорони здоров'я України:

• глибина інтеграції міжнародних виробників у російську економіку;
• рівень залежності українського ринку від їхніх препаратів;
• ризики для стабільності постачання в умовах довгої війни.

Фармацевтичний сектор відрізняється від більшості інших галузей. Лікарські засоби не є товаром відкладеного попиту. У частині випадків йдеться про терапії, переривання яких або заміна іншим, на перший погляд, еквівалентним, аналогом має негативні клінічні наслідки.

Ключове питання полягає не в самому факті дворинкової присутності. Воно полягає в наступному:

• у яких сегментах існує реальна клінічна залежність України;
• де наявна повна або часткова замінність препаратів;
• які саме моделі інтеграції фармацевтичних компаній у РФ створюють довгострокові економічні та політичні ризики;
• чи здатна Україна диверсифікувати постачання критично важливих лікарських засобів без шкоди для пацієнтів.

Безперечно, збереження комерційної діяльності іноземних фармкомпаній у Росії означає участь в економіці держави, яка веде війну проти України. Навіть за формального скорочення інвестицій або маркетингової активності фармацевтичний бізнес у РФ продовжує генерувати обороти, податкові надходження та зайнятість – елементи, що є складовою загальної економічної стійкості країни-агресора.

Питання не тільки в тому, хто працює на двох ринках. Питання в тому, чи створює ця дворинкова присутність системну вразливість. І якщо так, то яку саме, і як цієї вразливості позбутись?

Кожен такий випадок має розглядатися індивідуально й максимально виважено. Це знижуватиме ризик як для пацієнтів, так і для українського ринку у разі зміни структури присутності окремих виробників.

Тому для оцінки реального впливу на ситуацію та прийняття рішень важливо визначити, у якій частині сегментів, де працюють дворинкові компанії, існує безальтернативна залежність від їхніх препаратів, а де Україна може обійтися аналогами власних виробників чи тих, хто не працює на ринку РФ.

Висновки для державної політики

Наш аналіз показує п'ять важливих речей.

По-перше, глибина інтеграції компаній у російську економіку різна: від власних виробничих майданчиків повного циклу до імпортних моделей без локальної інфраструктури. Це означає, що регулятор не може застосовувати однаковий підхід до всіх гравців.

По-друге, масштаби оборотів у РФ сукупно і окремо по кожній компанії суттєво перевищують українські. А саме, там де ми маємо дані компаній з обох ринків, – приблизно у сім-вісім разів. Це більше, ніж різниця між населенням України та РФ, навіть зараз.

Це впливає на стратегічні пріоритети компаній у регіоні. Крім того, фінансовий обіг деяких компаній після лютого 2022 року значно зріс. Тобто вони відіграють важливу роль у впровадженні російської політики імпортозаміщення.

Реальний вихід з російського ринку здійснила лише одна компанія – німецька STADA, і це окремо свідчить про те, наскільки російський ринок важливий для іноземних фармкомпаній.

По-третє, рівень замінності терапій відрізняється за нозологіями. У масових генеричних сегментах заміщення можливе без клінічного ризику. У складних терапевтичних напрямах – онкології, біології, імунології, вузькому терапевтичному індексі – різкі регуляторні рішення можуть створити загрозу для пацієнтів.

Нарешті, локалізація виробництва в РФ була проведена іноземними компаніями в основному ще до війни, тобто до 2014 року. Це свідчить про низьку привабливість українського ринку для цих компаній навіть у довоєнний час. Тож потрібно робити висновки і в плані бізнес-клімату, і в плані політики стимулів та вимог до локалізації.

Звідси має випливати не заборонна риторика, а конкретні управлінські задачі.

Задачі

Перша – інвентаризація критичних нозологій. Держава має чітко визначити, у яких терапевтичних напрямах існує висока залежність від окремих виробників, і розділити їх за рівнем замінності. Без цього будь-яке політичне рішення залишатиметься декларативним.

Друга – диверсифікація постачань. У сегментах, де існує повна або часткова замінність, доцільно стимулювати конкуренцію та альтернативних постачальників. Це знижує системний ризик без шкоди для пацієнтів.

Третя – стимулювання локалізації критичних лікарських засобів. У терапіях із високим рівнем залежності доцільно розглядати механізми трансферу технологій, контрактного виробництва або створення стратегічних партнерств із локальними, українськими виробниками.

Зараз імпортні лікарські засоби становлять близько 40% ринку в упаковках, проте сягають 60% ринку у грошовому вимірі. Тобто імпортні ліки – дорожчі.

Задача на локалізацію виробництва в Україні має значення ще в контексті зростання частки власних торгових марок (ВТМ), що їх створюють лідери аптечного ринку. Їхня частка вже оцінюється в 10-12% ринку, і за всіма прогнозами може зростати надалі.

Проте певна частина ВТМ вже виробляється за кордоном. А чим більше ліків виробляється за кордоном, тим більшою є вірогідність дефіциту у випадку кризи – війни, пандемії, стихійних лих чи інших подій, котрі руйнують логістику чи створюють перекоси попиту.

Четверта – формування стратегічного резерву. Для вузьких і клінічно незамінних препаратів необхідна політика формування запасів і планування сценаріїв перебоїв постачання. Враховуючи фінансову перевагу російського ринку для міжнародних компаній, не можна виключати, що заради присутності на ньому хтось з цих компаній можуть піти з українського ринку.

Лише ці рамки дозволяють вести змістовний діалог про фармацевтичну стійкість України в умовах затяжної війни.

У довгій війні вразливість визначається не гучністю заяв, а якістю інвентаризації ризиків. І саме тут проходить межа між емоційною реакцією та державною політикою.

Дослідження ThePhamaMedia описує перелік іноземних фармацевтичних компаній в Росії, типи їхньої інтеграції, масштаби оборотів. Повний текст огляду можна переглянути за посиланням.