Курсовий "кидок"
Як Нацбанк підриває довіру українців до національної валюти і себе як інституту.
Національний банк "обвалив" офіційний курс на 25% до рівня 36,57 грн/дол. США.
У багатьох ЗМІ (мабуть не без участі самого Нацбанку) нове значення курсу округлюють до 36,6 грн/дол., вочевидь, для того, щоб навіяти позитивні асоціації з температурою здорового організму. Але це не дуже спрацьовує.
Бізнес в шоці, населення в шоці. І це не дивно, оскільки Національний банк неодноразово обіцяв суспільству зовсім іншу "температуру". Питання принципове, тому варто зупинитися детальніше.
9 квітня заступник Голови НБУ Сергій Ніколайчук в ефірі телемарафону повідомив мільйонам телеглядачів, що до кінця війни Нацбанк триматиме офіційний курс замороженим на рівні 29,25 грн за долар.
Це повідомлення передрукували практично всі ЗМІ і навіть офіційний Telegram-канал Верховної Ради України.
20 травня вже Голова НБУ Кирило Шевченко в коментарі ЕП повідомив, що наразі політика фіксованого валютного курсу має більше переваг, аніж недоліків, тому Нацбанк буде й надалі тримати офіційний курс долара на рівні 29,25 грн.
У підсумках дискусії членів Комітету з монетарної політики, оприлюднених 13 червня, читаємо, що "члени КМП дійшли висновку, що підтримання стабільності обмінного курсу за поточних умов є запорукою цінової та фінансової стабільності. Курсова стабільність залишається безальтернативним номінальним якорем для очікувань, механізмом субсидіювання критичного імпорту і відповідно – головним інструментом стримування інфляційного тиску та підтримання стійкості фінансової системи".
Ну і де тепер курсова стабільність, як безальтернативний якір для очікувань, і фіксація курсу на рівні 29,25 грн/дол. "щонайменше до закінчення воєнного стану"?!
Можна привітати керівників НБУ з тим, що ми живемо в Україні, а не, скажімо, в Японії. Там, після такого "кидка", їхня кар’єра припинилася б в один момент. Але в нас традиції дещо інші: можна надурити ціле суспільство і вийти сухим з води.
Так чи інакше, з 21 липня усі ми живемо в новій реальності.
Національний банк зрівняв офіційний курс з курсом готівкового ринку. Точніше, з тим готівковим курсом, який ми могли спостерігати в обмінниках до 20 липня.
Виходить, що тепер курсову політику у нас визначають пересічні громадяни і спекулянти, а НБУ просто "легітимізує" той курс, який сформувався на готівковому ринку не без впливу панічних настроїв.
Більше того, час від часу НБУ (можливо від нудьги) сам провокує паніку. Йдеться, зокрема, про травневі заяви Голови НБУ про можливість повернення до плаваючого курсу, які спровокували "просідання" курсу чорного ринку за лічені дні на 9% до 37,54 грн/дол.
Потім відбулась деяка корекція, але вже ніколи курс не повертався до попереднього рівня (нижче 35 грн/дол.).
Потім скасування з 21 травня обмежень на встановлення готівкового курсу банками (10% від офіційного) вилилась в його наближення до курсу чорного ринку. Можливо, скасування обмежень було завчасним?
Ну і нарешті останнє рішення Нацбанку щодо підміни "фіксованого" курсу розігнало курс в обмінниках майже до 40 грн/дол. Якщо керуватись логікою НБУ, то саме цей курс фактично демонструє наступний рівень "фіксованого" офіційного курсу.
Як вже зазначалось, сам Національний банк визнає, що курсова стабільність є "головним інструментом стримування інфляційного тиску". А якщо гривня девальвує на 25%, як тоді зреагують ціни? Здавалося б, відповідь в загальних рисах зрозуміла.
Але не Національному банку. У своєму коментарі від 22 липня НБУ переконує суспільство в тому, що вплив різкої девальвації на інфляцію становитиме 2-3 відсоткових пункти у річному вимірі. Чи знайдуться ті, хто повірить такому розрахунку?
Після обіцянок про фіксацію курсу до кінця війни, зрозуміло одне: повірити НБУ – себе не поважати.
Різка девальвація гривні гарантовано призведе до подорожчання імпорту (передусім пального), а з певним часовим лагом – товарів і послуг внутрішнього виробництва.
За таких обставин, навіть враховуючи стримуючий вплив з боку пригніченого споживчого попиту, прогноз НБУ щодо інфляції на 2022 рік на рівні 31% може виявитись занадто оптимістичним.
Чи не забули в Національному банку зміст статті 6 закону про НБУ? (основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні)
Ніхто не заперечує, що проблема зі зростанням розриву між офіційним курсом на рівні 29,25 грн/дол. і курсом готівкового ринку потребувала вирішення.
Але що потрібно було робити НБУ, аби не наражати економіку на ризик розкручування девальваційно-інфляційної спіралі і зберегти залишки довіри до себе?
По-перше, слід було б перепросити у всього суспільства за введення в оману щодо збереження фіксованого курсу 29,25 грн/дол. до кінця воєнного стану. Адже йшлося не лише про режим обмінного курсу, але й про його абсолютне значення.
По-друге, корекція офіційного курсу мала б бути значно помірнішою, приміром до рівня 32-33 грн/дол. Це могло б дати готівковому ринку новий орієнтир і його реакція могла би бути протилежною тій, яку спостерігаємо на табло обмінників упродовж останніх днів.
По-третє, для забезпечення пропозиції на валютному ринку запровадити обов’язковий продаж частини валютної виручки експортерами. Є підстави припускати, що бізнес сприйняв би цей крок з розумінням.
По-четверте, повернути прив’язку курсу готівкового ринку до офіційного.
У комплексі це дозволило б скоротити розрив між офіційним і готівковим курсами, збільшити пропозицію валюти на безготівковому ринку, уникнути паніки на готівковому ринку і врешті наповнити реальним сенсом поняття "фіксований обмінний курс".
Є ще одне принципове питання, відповідь на яке Національний банк мав би надати суспільству: навіщо облікову ставку було підвищено до 25%?
Нагадаю, одним з основних аргументів, яким НБУ обґрунтовував рішення щодо ставки на початку червня, була необхідність зниження тиску на валютному ринку.
В результаті ми отримали і ставку 25%, і девальвацію 25%. Щось у цій арифметиці не сходиться.
При цьому слід застерегти Нацбанк від абсолютно неприйнятної практики перекладення відповідальності за власні провали на Мінфін.
Національному банку врешті слід усвідомити, що економіка воєнного часу передбачає злагодженість дій різних органів влади для досягнення головної мети – перемоги. А перемога вимагає достатнього і безперебійного фінансування військових потреб.
У цьому контексті варто вкотре нагадати позицію Федеральної резервної системи США під час Другої світової війни.
"Щоб витрати на війну були розумними, казначейство попросило Федеральну резервну систему встановити низькі відсоткові ставки. Резервні банки погодилися купувати казначейські облігації за ставкою 3/8 відсотка річних, що значно нижче за типову ставку мирного часу на рівні 2-4 відсотка".
Історія засвідчила, що саме Сполучені Штати вийшли переможцем з тієї війни, а ФРС стала головним центральним банком світу.