"Маркуємо, пакуємо, просуваємо, доставляємо": як іноземні товари стають українськими і продаються державі

У 2021 році народні депутати вирішили підтримати національних товаровиробників через преференції в публічних закупівлях. Мета – зробити так, аби держава купувала не імпортне, а вітчизняне. Щоправда, преференції поширюються не на всі локальні товари. У доволі обмеженому списку значаться промислові насоси, трансформатори, генератори, шкільні автобуси.

Описані зміни до законодавства набрали чинності 14 липня 2022 року. Від цієї дати замовники в Prozorro, за невеликими винятками, могли купувати товари з вказаного вище списку лише в тому випадку, якщо ті мали мінімум 10% української складової. З 2025 року цей показник зріс до 25%, а з 2028-го сягне 40%.

Щороку бізнес подає список товарів, де зазначає ступінь локалізації, визначений за затвердженою урядом формулою. Отриманий статус діє до кінця року.

З початку 2025 року, коли відсоток локалізації зріс до 25% і вище, майже 866 виробників подали до адміністратора системи Prozorro 2 600 своїх товарів. Разом з ними – довільні довідки (заяви) про те, що їх продукт має певний відсоток місцевої складової, і перелік технологічних операцій, які вони здійснюють в Україні.

Ось як це виглядає на конкретних прикладах.

Завдяки "доставці і вантажним роботам" (тут і далі процитовані операції із заяв постачальників) італійські дозатори Seko стають на 30% українськими. Після "збирання, комплектування, випробування, пакування, налаштування" італійський насос Speroni стає на 38% місцевим. Американський Finish Thompson стає на чверть українським після "агрегатування, перевірки, налагодження, пакування".

Вироблений у Китаї генератор RNG Power стає українським на 61% завдяки "оптовій торгівлі промисловим обладнанням, ремонту і технічному обслуговуванню машин і устаткування промислового призначення". Турецький генератор Estar BES-50 SA після "укомплектування, збірки, монтування" – на чверть. Як і китайський MaXpeedingRODS MXR5500 завдяки "зберіганню, транспортуванню, гарантійному обслуговуванню, післягарантійному обслуговуванню".

Іспанський насос Saci Optima стає на 28% українським завдяки "комплектуванню, пакуванню, маркуванню, зберіганню, просуванню, логістиці". Турбіна Caterpillar на чверть вважається українською завдяки "виготовленню певних елементів", а італійські насоси Fluimac Phoenix – завдяки "перевірці комплектності товару".

Півтора десятка переглянутих прикладів вистачило, щоб зібрати матеріал для статті. Якщо ж проаналізувати операції, зазначені в заявках усіх 2,6 тис. товарів, то лише близько 26% з них можна віднести до виробничих (виготовлення, фарбування, зварювання). Та й то за словами лише самих заявників.

Найчастіше компанії кажуть, що локалізували продукт завдяки монтажу та збірці (26%), а також пакуванню і перевірці справжності (по 8%).

Ця проблема не нова. У Transparency International Ukraine раніше вже сумнівалися в правдивості даних щодо локалізації і попереджали урядовців, що так і станеться. Народний депутат і співавтор законопроєкту про локалізацію Дмитро Кисилевський визнав масштабну фальсифікацію і шахрайство. У травні у 2024 року уряд змінив порядок підтвердження ступеня локалізації виробництва товарів.

Бізнес зобовʼязали подавати більше документів. Міністерство економіки отримало право в разі виявлення порушень вилучати товари з реєстру, а при другому порушенні забороняти компанії-постачальнику брати участь у торгах. Кисилевський нарікає, що депутати дали Мінекономіки всі інструменти для боротьби з шахрайством, але відомство їх чомусь не використовує.

Як свідчать дані Prozorro, за п’ять місяців 2025 року достроково припинені сертифікати лише для двох з 2 600 товарів. Серед 866 фірм-продавців (чи то виробників) нові лише 18,5%, тоді як решта без проблем підтвердила свої локалізовані продукти з минулих років із ступенем локалізації від 25%.

Кисилевський пропонує посилити законодавство: зобов'язати ще й Державну аудиторську службу та Антимонопольний комітет реагувати на порушення і накладати санкції на порушників. Чи вийде цього разу – питання відкрите.

Локалізація багато в чому стала економічним експериментом і поки що не дуже вдалим. Проте інший співавтор закону про локалізацію Дмитро Наталуха готовий ризикнути і розширити концепцію локалізації на державне оборонне замовлення.