До кінця 2009 року Литва перетвориться з експортера електроенергії на імпортера: вона пообіцяла Європейському союзу зупинити Ігналінську АЕС. У цьому випадку, Росія стане монополістом на енергоринку цієї держави.

Зашкодити їй може лише одне: новий гучний енергетичний проект Віктора Ющенка.

Війна за покриття енергодефіциту

Ігналінська електростанція потужністю 1350 МВт сьогодні забезпечує майже три чверті виробництва електроенергії Литви. Її надлишки експортуються переважно до Росії, а також до Білорусі, Латвії, Польщі та Естонії. Після зупинки Ігналінської АЕС найбільше відчує дефіцит електрики сама Литва і, частково, Латвія.

Лінії електропередач між Європою та Прибалтикою сьогодні тільки проектуються, наразі її мережі об'єднані з енергосистемою СНД. А постачання білоруської електрики до Литви вже законтрактувала на найближчі роки литовська дочка РАО ЄЕС - компанія ERC.

Відтак, Росія з 2010 року стає монополістом в питанні енергозабезпечення Литви. Особливо якщо врахувати, що газ для кількох литовських ТЕС також постачається з Росії.

Україна поки що має намір покласти "одну лапку" на віз литовського імпорту електрики. За попередніми домовленостями Віктора Ющенка та Олександра Лукашенка, Білорусь погодилася пропустити до Прибалтики 20 МВт електроенергії.

Для порівняння, всього Україна експортує близько 5 тисяч МВт. Однак навіть через такий обсяг імпорту, за словами литовського посла в Білорусі Едмінаса Багдонаса, Росія "проявила турботу".

За словами заступника міністра палива та енергетики Олега Бугайова, білоруська сторона вимагає узгодження всіх умов поставок з Російською стороною. Також Білорусь сповістила українську сторону про здатність самостійно забезпечити електроенергією Литву. І українську електроенергію вона погоджується, мовляв, лише перепродавати.

Представники Білорусі запевняють, що самостійно закрити потреби Литви вони будуть здатні вже з 2010 року, оскільки з наступного року в Білорусі вивільняться потужності на 650 МВт, а до 2016 року в Гродненській або Могилевській областях планується побудувати АЕС потужністю 2 тисячі МВт. Окрім того, в сусідній Калінінградській області Росія планує до 2014 року збудувати Балтійську АЕС потужністю 3200 МВт.

В "Укрінтеренерго" бачать і інші причини деструктивної позиції Мінську. Заступник директора компанії Ірина Тихончук, зокрема, заявляє, що білоруська сторона постійно висуває нові вимоги щодо транзиту, прагнучи знизити для себе ціну імпорту української енергії.

Поки що, через девальвацію рубля, вартість російської електрики, законтрактованої Білоруссю в рублях, склала 4 центи за кВт-ч, а Українська ціна сьогодні не менше 4,5 центів за кВт-ч.

У будь-якому випадку, Литва неодноразово заявляла про намір диверсифікувати енергетичний імпорт. І це забезпечить попит на українську електрику. Тим більше що, за транзитним договором у рамках СНД, Білорусь зобов'язана забезпечити її передачу. Щоправда, невідомо за яким тарифом.

Українські обійми для Литви

Інша справа, що за кілька років у Литві знову можуть виникнути власні потужності. Звісно, вона не чекала енергодефіциту, склавши руки і сподіваючись лише на Україну. Вже протягом 3 років вона розробляє з найближчими сусідами - Естонією, Латвією та Польщею - проект будівництва нової атомної станції на місці Ігналінської до 2018 року.

Однак переговори досі були не надто результативними: 26 лютого Естонія прийняла програму з розвитку енергетики, згідно з якою до 2023 року ця держава має збудувати свою АЕС. І, відповідно, її участь у литовському проекті втрачає сенс.

"Я не думаю, що Литва буде щось будувати. Прибалтійські держави досі не можуть вирішити, хто скільки відсотків потужностей отримає", - каже експерт Центру Разумкова з електроенергетики Володимир Лук'янець.

Натомість, білоруський проект експерт вважає більш реальним: будувати цю АЕС випаде, очевидно, росіянам, та й у самій Білорусі є кваліфіковані спеціалісти з Інституту ядерної енергетики під Мінськом.

"А в Литві крім росіян, які працюють на Ігналінській АЕС, майже нічого немає. А потім - хто їм буде будувати? Росіяни не візьмуться, а найбільші виробники ядерного палива та матеріалів американські Areva та Westinghouse мають замовлення на обладнання, розподілені на кілька років наперед: це Китай та Корея", - додає Лук'янець.

А експерт з питань електроенергетики Максим Нікуляк додає, що самі переговори Литви з Україною свідчать про можливий провал проекту будівництва АЕС.

"Литві, можливо, раніше було важко активно домовлятися з Україною про поставки атомної електроенергії оскільки, з одного боку, можливості передачі української енергії менші за відпуск Ігналінської АЕС, а з іншого боку, конкуренція з боку України могла зашкодити прибутковості багатостороннього інвестиційного проекту, оскільки українська атомна енергія продається на внутрішньому ринку дешевше за її повну собівартість", - пояснює експерт.

"Активізація перемовин про поставки української енергії, думаю, свідчать про погіршення перспектив побудови міжнародної АЕС на тлі світової грошової кризи. Якщо це справді так, тоді Литва має бути зацікавлена в імпорті з України - якщо тільки литовські дипломати не зможуть преконати Брюссель відсунути строки виведення Ігналінської АЕС з експлуатації", - розмірковує Максим Нікуляк.

За його словами, доки проект АЕС сприймався серйозно, Литві було незручно домовлятися з Україною. "Але зараз саме Литва вирішила активізувати цей процес, і саме тому, що погіршились перспективи фінансування того проекту. Отже, перспективи України - оптимістичні", - розповідає Максим Нікуляк.

Тим більше, налагодження експорту допоможе в першу чергу українським атомникам. "Наші АЕС обмежують виробництво через те, що вони є неманеврені, і якщо їх завантажити, то в роботі залишиться замало теплових блоків. Тому збільшення експорту позитивно впливає саме на ядерну енергетику", - каже він.

Шлях на європейські ринки

"Україна зможе поставляти електроенергію через Литву і в інші європейські країни", - обіцяв секретаріат президента після переговорів з Білоруссю та Литвою на найвищому рівні. Про які ж країни може іти мова?

Найпростіше в технічному плані Литва зможе транспортувати електрику до інших прибалтійських країн. Адже вони належать до одної енергетичної системи країн СНД.

Винятком може стати Естонія, електрогенерація якої майже повністю забезпечена місцевою сировиною - горючими сланцями. Останніми роками на ТЕЦ, які їх використовують, вироблялося 95% електроенергії країни.

А от Латвія 60-70% електроенергії отримує на Даугавському каскаді гідроелектростанцій і двох ризьких ТЕЦ. Загальна потужність всіх латвійських електростанцій становить 2054 МВт. Решту споживаної енергії країна імпортує.

Робота ГЕС сильно залежить від того, чи був рік дощовим, чи сухим. У дощові роки виробництво енергії Даугавським каскадом може бути вдвічі більшим за засушливі роки.

Перевищення виробництва над споживанням буває тільки навесні, коли виробляється дві третини всієї енергії, в інший час Латвія має імпортувати електроенергію. Відповідно, закриття Ігналінської АЕС безпосередньо позначиться на енергобалансі країни, і в цьому напрямку Україні варто працювати.

Подібний рійний баланс існує і в Скандинавських країнах. Навесні, коли тануть сніги, Росія імпортує звідти електроенергію, а в інші пори року - продає. Однак із Західною Європою Прибалтика енергетично майже не з'єднана, і лише активно веде переговори щодо спорудження кабелів через Балтійське море.

Поки що збудовано лише кабель Estlink між Естонією та Фінляндією потужністю 350 МВт. До 2018 року планується спорудження Estlink-2 потужністю ще в 635 МВт. Нині в цьому енергомості Естонії належить 50% акцій, а Латвії й Литві - по 25 %.

Ще один кабель на 700-1000 МВт під назвою Swedlink можна буде втілити не раніше 2015 року, його вартість оцінюється в 768 мільйонів доларів. Однак дотепер не ухвалено рішення про те, в яку країну тягти кабель зі Швеції - до Латвії чи до Литви.

Кожна сторона хоче, щоб електрокабель перетинав її територію. Дотепер Швеція чекає остаточної угоди між двома країнами Прибалтики.

Ці передавальні потужності плануються з метою імпорту електрики в Прибалтику, але цілком могли би в "не сезон" транспортувати й українську енергію у зворотному напрямі.

Прибалтійські країни розташовані в точці перетину трьох енергосистем: пострадянської, європейської UCTE та скандинавської NORDEL. Трансбалтійські проекти зближують їх з останньою мережею, проте Європейський союз розробляє програму приєднання цих країн і до UCTE. Так, Литва планує до 2013 року побудувати енергоміст із Польщею.

Зміна енергосистеми могла б завадити українським планам щодо експорту. Адже тоді на кордоні Білорусі й Литви довелося б будувати дорогі вставки постійного струму.

Однак такі намагання Литви у нинішніх умовах також є досить проблемними. "Від'єднання від системи СНГ і перехід до європейських енергосистем вимагає великих інвестицій і покращення обладнання. Тому сьогоднішня світова грошова криза може відвернути Литву від реацізації цього проекта, і додатково схилити литовців до тимчасового рішення: до завершення кризи імпортувати електроенергію з України", - каже Максим Нікуляк.

Одним словом, перспективи виходу на ринки Литви та сусідніх країн у українських енергетиків існують. Залишається тільки домовитися з Білоруссю, яка, окрім політичних, може мати ще й суто технічні перепони.

Так, за оцінками Володимира Лук'янця, для обговорюваних 20 МВт пропускної здатності білоруських ЛЕП цілком достатньо.

А у випадку збільшення потреб постачання знадобиться проект міждержавної лінії потужністю 330 кіловольт "Рівненська АЕС - Мікашевічі", який розробляється компанією "Укренерго" з 2007 року.

Він дозволить удвічі збільшити пропускну спроможність перетину Білорусь-Україна, а саме до 1 тисячі МВт. Вартість проекту може скласти близько 32-35 мільйонів доларів.