До побачення, гривня

Перший. Якщо хтось не помітив, Нацбанк уже провів девальвацію. Відбулося це по-варварськи і підступно. Спочатку - помилка з мораторієм на зняття грошей в одному лише Промінвестбанку. Потім - визнання помилки і заборона на вилучення депозитів у всіх банках.

Ще пізніше - мільйони людей, що з жахом спостерігають, як їхні заощадження тануть на очах. Адже Нацбанк вирішив не витрачати кілька мільярдів зі своїх резервів і перешкодити всім, хто хотів вивести з країни валюту. Пізніше додав гасло в дусі Французької революції: "Спекулянти! Хочете виходити - платіть дорожче!"

У підсумку всі, хто бажає, все одно виводять валюту. Але долар учора коштував уже сім гривень, а не п'ять, як місяць тому. Можливо, рівень 7 гривень за долар потрібний для того, щоб 6 вважалося гарним курсом, і населення не обурювалося.

Другий факт. Володимир Стельмах вирішив, що несолідно переймати досвід свого молодого попередника Арсенія Яценюка. Виховуючи "спекулянтів" на безготівковому валютному ринку, він включив у свій виховний процес іще 48 мільйонів чоловік. Банки плавно роздували курс до 6 гривень за долар, і в той же день ці ціни вивішувалися в обмінниках.

Буквально три роки тому Яценюк теж виховував спекулянтів. Співробітники НБУ ретельно вивчали кожну заявку на купівлю валюти, і не дозволяли купувати туалетний папір, нафту і банани. Але при цьому Яценюк відрізав від виховного процесу населення, і встановив тверді обмеження на готівковому валютному ринку.

Для курсу готівкового долара він виставив вузький коридор коливань навколо офіційного курсу НБУ, і почав проводити готівкові інтервенції. Банки централізовано закуповували валюту в нього, а потім перепродували жителям країни.

У підсумку, щодня населення могло трохи постояти в черзі і купити 200 доларів по 5,4 гривні. Так, це були не сто тисяч, але усі розуміли - завтра можна купити ще 200 по тій же ціні. І зовсім необов'язково переплачувати баригам з ланцюгами, що стоять біля ларьків.

Стельмах теж увів коридор і оголосив про намір проводити готівкові інтервенції.

Але коридор виявився не той - він встановлював межу між ціною покупки і продажу. А це значить, що обмінник може виставити як 5/5,3 гривні за долар, так і 6/6,4. Тобто, коридор для краси.

З інтервенціями - ще гірше. Їх повинні були проводити чотири великих банки на якихось умовах. Але навіть до цього не дійшло. Інтервенцій немає.

Третій факт. Після цього Стельмах, його співробітник Валерій Литвицкий і президент АУБ Олександр Сугоняко заявляють, що в девальвації винуваті преса і населення. Мовляв, ЗМІ роздули паніку, а населення піддалося ажіотажу і кинулося знімати свої депозити.

Але пробачте, а як вчините ви, якщо протягом місяця побачите рух курсу від 4,6 до 5 гривень за долар, а потім ще за два тижні - до 6? Особисто я побіжу в банк і заберу достроково свій депозит, щоб перевести його в долар.

І не називайте це "панікою". Назвіть це - "ринок", що побудований на діях окремих суб'єктів. Тоді усе по справедливості. І Нацбанк - риночник, і громадяни - риночники.

До того ж, розуміло, що епідемія йде з валютного міжбанківського ринку, на якому НБУ бореться зі "спекулянтами". А реально, він просто зіштовхнувся зі зникненням надходжень від експорту, тоді як імпорт залишився.

Причому і це - лише частина правди. Друга її частина - в тому, що експортери не тільки стали одержувати менше. Вони також почали притримувати продаж валютного виторгу. Але не тому, що експортери - злі карлики. А тому, що Нацбанк навіть не намагався утримати курс. Перспектива девальвації була буквально написана на чолі в Тараса Шевченка, що прикрашає банкноти в сто гривень.

Четвертий факт. Але, як з'ясувалося, винуватий в усьому не Нацбанк, а МВФ. Він змусив інтелігентного Віктора Ющенко, красиву Юлію Тимошенко і мудрого Володимира Стельмаха підкорятися своїм вказівкам. Натомість він пообіцяв 16,5 мільярдів, які, насправді, ніколи не дасть. Тому що змусить налагодити економіку так, щоб не довелося позичати. І це правильно, але тільки з погляду десятиліття.

У якості одної з вимог, МВФ наказав убити гривню. А саме - ввести режим гнучкого валютного курсу. Формально, робиться це для того, щоб захистити економіку від зовнішніх стресів і взяти під контроль інфляцію.

На практиці захист означатиме постійну девальвацію. Ми стали свідками мегарозлучення: Україна відмовилася від прив'язки гривні до долара, з яким жила десять років.

З погляду макроекономіки, на яку спирається МВФ і яка довела свою неспроможність на прикладі США, усе це розумно. Не може не знецінюватися гривня в економіці, де існують два негативних сальдо - платіжного балансу і державного бюджету. Виходячи з цієї логіки, навіть 7 гривень за долар - не межа.

Але - п'ятий факт - у макроекономічних формулах Фонду не враховано важливий показник: населення. З одного боку, воно має 130 мільярдів гривень валютних кредитів. З іншого - 127 мільярдів гривень депозитів у гривні. І населення зовсім не проти назавжди перетворити цю гривню в долар.

Адже минуло десять років, і людям довели - неправда, що можна вірити гривні. Неправда, що Нацбанк виступає за стабільність валюти. Так, він за стабільність, але розуміє це слово інакше. Неправда, що банки безпечні, і їм можна довіряти гроші. Неправда, неправда, неправда...

Правда, що Нацбанк шляхом різкої ревальвації змусив їх вийти з долара. А коли минуло три місяці - заморозив депозити і, скориставшись цим, девальвував гривню. Правда, що власник кожної тисячі гривень із травня по листопад утратив 130.

Правда, що люди, які одержали житло і машини в кредит, тепер повинні платити на ті ж 130 гривень дорожче. На три сотні доларів автокредиту це - 700 гривень, на півтори тисячі доларів іпотеки - це додаткові 2 000 гривень. Притому, що робочі місця скорочуються, зарплати падають, а перспективи дуже нерадісні.

Так, будуть неповернення. Так, баланси банків сильно зіпсуються. Не захотіли контролювати курс - будете контролювати роботу санаторов і ліквідаторів. Це шостий факт.

Сьомий. Правда, що, одержавши мінус 13% за півмісяця, можна відмовитися вірити в стабільність гривні. Якщо бізнесмени вже проводили частину угод у гривні, тепер вони знову стануть переводити розрахунки в долари. А населення знову захочу одержувати долари в конверті, а не гривню на пластикову карту.

Правда, що підприємства вже розробляють схеми розрахунків "без банків". Вони будуть використовувати векселі і навіть бартер, аби не залежати від п'ятдесятьох баронів, які злякалися, щоб не звалитися після десятка статей проти Промінвестбанку, і таки дотисли НБУ ввести мораторій на зняття грошей. Після цього вони сказали, що винуваті у всьому ЗМІ. Але реальну паніку створили саме постанова №319 і ігри в ринковий курс.

Факт восьмий. Україну чекають інфляція і зубожіння населення. Не виключено, що змінний курс - це правильне рішення, і краще втратити сьогодні менше, ніж завтра все. Але це - лише теорія. Але зосередитися варто на тому, що відбудеться реально.

Щодня магазини електроніки підвищують ціни на товари - слідом за курсом. З тієї ж причині з 1 листопада подорожчають автомобілі, а після збільшення акцизів - ще раз. За ними вирішать підвищити ціни всі інші, адже інакше не буває. Щоб купити холодильник, що подорожчав, я повинен заробляти більше. Легше за все підняти ціну.

Це відбудеться вже протягом найближчого місяця. А наступного року подорожчає газ, і по Україні пройде ще одна хвиля інфляції. За прогнозами ціни 2009 року виростуть більш ніж на 17%.

Але парадокс у тім, що соціальні програми буде заморожено, зарплати не виростуть. Виходить, товари подорожчають, однак грошей у населення стане менше. Можливо, МВФ називає це боротьбою з інфляцією і захистом економіки від зовнішніх шоків. Але на практиці це призведе до зубожінням населення. Або, як любить висловлюватися радник глави НБУ Валерій Литвицький, "затягуванням поясів".

Факт дев'ятий, ліричний. Невідомо, хто хотів допомоги МВФ більше - Віктор Ющенко чи Володимир Стельмах. Але тепер обидва фінансисти можуть попрощатися з легендою про стабільну і надійну гривню, яку вони з 1996 року створювали завзятою працею. Візиту Фонду і двох тижнів гри в змінний курс вистачило, щоб довіра до національної валюти було остаточно підірвана.

Так, гривня почала вмирати ще навесні, коли інфляція дісталася позначки 30%. Це був психологічно важливий рубіж. Населення країни раптом ясно усвідомило: рік тому вони могли купити вдвічі більше. Виходить, через рік зможуть купити вдвічі менше.

Правда, потім була ревальвація до 4,6 гривні за долар. Але мільйони людей змусили повірити в гривню. Вони "злили" долари, і переклали депозити з валюти в гривню. Був гарний момент, щоб ударними темпами провести дедоларизацію економіки.

Нажаль, ідея не реалізована. Поспівчуваємо Віктору Ющенку і Володимиру Стельмаху. Це дійсно гірко - розуміти, що дванадцять років роботи знищені за два тижні. Але чи поспівчувають вони населенню, у якого в чергове відрізали 13% заощаджень?